Спартак - Рафаелло Джованьолі

Проте, будучи завжди обережним і передбачливим, Спартак покликав до себе Борторікса і доручив йому, розділивши кінноту на два загони, зробити опівночі розвідку: одному загонові по Доміцієвому шляху до Тіферна зібрати відомості про ворога, другому — на всякий випадок — Аппієвим шляхом, до Кал, розвідати місцевість. На світанку обидва загони повинні були повернутися до табору.

За годину перед сходом сонця повернувся другий загін кінноти з боку Кал і немало здивував Спартака, повідомивши, що противник наближається звідти просто на Казілін. У першу хвилину вождь повстання не повірив цій звістці. Але, розпитавши докладно начальника розвідників і трохи подумавши, він зрозумів усе, що сталося: сам він зійшов з Доміцієвого шляху вправо, щоб пропустити Фурія і вдарити на нього з тилу, а римлянин зійшов з шляху вліво, щоб уникнути гладіатора і пробратися до Капуї. Таким чином, уникаючи один одного, обидва зійшли з консульського шляху, зате зіткнулися на преторській дорозі.

Спартак наказав швидше сурмити тривогу, вивів з табору, перший легіон і вишикував у дві бойові лінії. Попереду він розташував дві тисячі велітів і пращників, які повинні були врозсип напасти на противника при першій його появі. За цією першою лінією стояла друга частина легіону, озброєна списами й дротиками.

Другий легіон Спартак поділив на дві частини, пославши через поля та виноградники одну — праворуч, другу — ліворуч. Він наказав їм відійти якнайдалі і сховатися, а коли зав'яжеться бій, оточити римлян з флангів і з тилу.

Сонце тільки-но встало і блискучим промінням озолотило навколишні горби, зелені виноградники, жовтаві пажиті, квітучі луки, коли перед першою лінією легкоозброєних гладіаторів з'явився кінний авангард римлян. Пращники зустріли ворожу кінноту градом каміння і свинцевих кульок. Вершники миттю повернули назад і помчали до квестора Фурія попередити його про наближення противника. Спартак, який весь похід пройшов пішки нарівні 3 товаришами, тепер скочив на свого прекрасного вороного коня і наказав сурмити сигнал атаки біглим строєм, щоб навально напасти на противника, поки він не встиг розгорнутися до бою.

При несподіваній звістці про появу гладіаторів Гней Фурій спинив колону своїх легіонерів і з спокоєм, якого ніколи не втрачають справді мужні люди, наказав велітам та пращникам негайно розтягтися в бойову лінію. Витягуючи якнайдовше фронт першої лінії, він хотів перешкодити численному противникові оточити його когорти. Піхоті він наказав зайняти позицію на одному з ближчих до шляху горбів, щоб піхотинці змогли розташуватися в бойові лінії, поки веліти й пращники стримуватимуть перший наступ гладіаторів.

Незважаючи на замішання і безпорядок, які завжди викликає несподіваний наступ, усі накази квестора були виконані дуже швидко і досить вправно.

Та ці маневри не були ще закінчені, як гладіатори вже атакували римських пращників, зламавши їхній одчайдушний опір, і ті мусили відступити до підніжжя горба, де Фурій ледве встиг вишикувати в бойову лінію свої чотири когорти. Засурмили наступ римські букцини, і на чолі з Фурієм легіонери так завзято кинулися на ворожих велітів, що примусили їх відступити. Але цієї миті Спартак і сам звелів подати сигнал відступу, і дві тисячі легкоозброєних гладіаторів, кинувши у ворога останні дротики, злилися з наступаючими гладіаторськими когортами. З громоподібним «барра!», якому вторували навколишні долини, гладіаторські когорти кинулись на римлян. Незабаром на полі бою не було чути нічого, крім брязкоту зброї і лютих вигуків бійців.

Близько півгодини противники билися з однаковою мужністю і завзяттям, але римлян було надто мало порівняно з гладіаторами, щоб вони могли довго опиратися такому шаленому натискові. Незабаром гнані й атаковані з різних боків легіонери Фурія похитнулися. Саме в цей момент із засади вийшов з своїм легіоном Крікс. В одну мить повністю оточені римляни зламали свій бойовий порядок і кинулися тікати. Врятуватися пощастило небагатьом: затиснуті в кільце ворожих мечів, майже всі вони, серед них і сам Фурій, загинули почесною смертю.

Так менш ніж за дві години завершилася битва під Казіліном, яку скоріше можна було б назвати побоїщем.

У цій переможній битві гладіатори зазнали невеликих втрат, порівнюючи з римлянами, які загинули майже всі. Наступного дня Спартак зняв табір і після важкого переходу узгір'ям Апеннін через Кали попрямував до Теану Сидицінського. Тут стали табором, і Спартак негайно послав кінноту на відстань кількох миль звідси, в Теан, щоб роздобути новини відносно претора Публія Варінія. За розрахунками Спартака, претор пройшов тут у напрямку до Алліф два-три дні тому.

Розвідка незабаром повернулась, і Спартак зрозумів, що не дуже помилився, бо Публій Варіній лише напередодні пройшов через Теан до Алліф. Тоді гладіатор після довгого обмірковування ретельно зважив усі свої можливості, вирішив перерізати дорогу претору Варінію й вступити з ним до бою раніше, ніж допомога від його союзників і від навколишніх міст, а також можливі вигідні позиції утруднять перемогу над когортами Варінія.

Тому наступного дня фракієць вирушив з Теану Сидицінського правим берегом Вультурну, дійшов за вісім годин до Кавдінського міжгір'я і став табором на березі річки. Ранком він наказав зрубати багато великих дерев, перекинути їх через обмілілу річку і цим мостом переправитися на лівий берег. Тут поблизу Кавдінських гір зайняв на височині вигідну позицію, яка панувала над Латинською дорогою, і став чекати ворога.

Ворог не забарився: наступного дня опівдні Публій Варіній з'явився з своїми когортами з боку Алліф на висоти, що замикали долину Вультурну напроти Кавдінських гір. Спартак уже вишикував свої легіони, і незабаром розпочалася битва.

Запеклим і кривавим був цей бій. Билися аж до вечора. Римляни трималися з незрівнянною доблестю, але перед заходом сонця змушені були безладно відступити. Під натиском гладіаторів відступ перетворився на втечу. Спочатку їх переслідували піші бійні, але коли втікачі, в яких від страху виросли крила, набагато випередили своїх переслідувачів, букцини, за наказом Спартака, просурмили збір піхоти, за римлянами ринула гладіаторська кіннота і завершила розгром справжньою різаниною.

Понад дві тисячі римлян загинули в битві у Кавдінському міжгір'ї і понад півтори тисячі було поранено. Серед поранених були сам Варіній і трибуни Коссіній, Фабій Максім та Бібул. Більшість поранених потрапили до рук переможців, але Спартак, обеззброївши їх, відпустив