Спартак - Рафаелло Джованьолі

Вийшовши з тюрми, Крікс зрозумів, що за ним, за школами, за кожним кроком гладіаторів пильно стежать. Тому він вирішив прикинутися байдужим, ніби нічого не знає й не відає. Таким чином він хотів коли не знищити, то хоч зменшити підозру ланіст і урядовців.

От чому, незважаючи на всі заклики Спартака, бідолашний галл мусив затамувати поривання і гнів, що клекотали в його серці, і не міг ні сам піти, ні послати хоча б одну маніпулу гладіаторів на Везувій.

І тільки після численних хитрощів, намагань і справжніх небезпек, аж через чотири місяці після початку повстання і після двох перемог його товаришів над римлянами, Кріксові нарешті пощастило втекти з Рима. Він пробрався до Епіцінійського лісу, будучи певним, що коли не всіх, з ким умовився, то багатьох він тут зустріне.

Так воно і сталося. Через два дні таємного перебування у хащах цього лісу галл зміг вирушити до Везувію і за чотири дні і чотири ночі важкого походу прибув туди на чолі двадцяти маніпул бійців.

Неможливо описати радість з приводу їхньої появи в таборі біля Ноли. Спартак по-братерськи зустрів Крікса, якого любив більше від усіх своїх товаришів по недолі.

Дві тисячі гладіаторів, яких привів Крікс, було негайно озброєно і рівномірно розподілено по двох легіонах, з яких першим командував Еномай, а на чолі другого був поставлений Крікс. А Спартак, під одностайні вигуки гладіаторів, знову був проголошений верховним вождем усього війська.

Через два дні після прибуття Крікса розвідники донесли Спартакові, що Аппієвим шляхом іде проти нього швидким маршем претор Публій Варіній. Вождь гладіаторів наказав своєму війську тихо зняти табір і вночі швидко вирушити ворогові назустріч.

Публію Варінію було сорок п'ять років. Плебей за походженням, сильний тілом, похмурий та гордий вдачею, він поєднував у собі найкращі риси римського воїна. Невибагливий до їжі і питва, стриманий у почуттях, звиклий до спеки й морозу, до всіляких труднощів похідного життя, мовчазний і невсипущий, він був також надзвичайно хоробрий. Якби при цих цінних якостях Варіній був розумніший, набув ширшу і глибшу освіту, ніж ті скупі й поверхові знання, які він мав, то у нього було б усе необхідне, щоб стати консулом, полководцем, тріумфатором. Але Публій Варіній не відзначався великим розумом, рівним його доблесті, і за двадцять вісім років бойової служби досяг лише звання претора. Це звання було дане йому з поваги до його непохитності й мужності у всіх випробуваннях і за глибоку обізнаність з дисципліною, розпорядком та з іншими сторонами військової справи.

Такою була людина, яка на чолі війська виступила з Рима вісімнадцятого дня перед липневими календами (14 червня) 680 року і через Капенську браму рушила Аппієвим шляхом проти гладіаторів Спартака. Публій Варіній мав під своєю рукою шість тисяч легіонерів, тисячу велітів, шістсот пращників і триста вершників. Отже, загалом у нього було близько восьми тисяч молодих, дужих, добре озброєних бійців. Квестором у Публія Варінія був Гней Фурій, чоловік років тридцяти п'яти, сміливий і розумний, добре обізнаний з військовою справою, але надто схильний до пияцтва.

Швидким маршем Публій Варіній дійшов до Гайєти і став там табором. Він викликав до себе префекта кінноти Павла Гарденія Тібуртіна і наказав йому швидше пробратись аж за Капую, зібрати повні й докладні відомості про місце перебування повсталих, про їх кількість, озброєння і, якщо можливо, про їхні наміри. Молодий Тібуртін виконав доручення розумно і обачно. Він побував не тільки в Капуї, а і в Кумах, Байях, Путеолах, Геркуланумі, Неаполі і навіть у Помпеї та Ателлі. Скрізь він збирав потрібні відомості про повсталих гладіаторів — як у римських урядовців, так і у громадян і пастухів. Через чотири доби загін повернувся до табору Варінія на зовсім загнаних, знесилених конях. Він привіз важливі відомості про дії і поводження гладіаторів, а саме, що кількість бунтівників досягає вже десяти тисяч, що вони, озброєні і навчені римського строю, стоять табором біля Ноли, звідки чинять наскоки на околиці і не збираються, здається, виступати. Про міцність укріплень їхнього табору свідчило те, що вони не мають наміру рухатися з місця, а чекатимуть нападу римлян.

Діставши такі відомості, Варіній довго обмірковував, як йому краще повестися. Нарешті вирішив розділити своє військо і, наступаючи двома майже паралельними шляхами, напасти на табір гладіаторів одночасно з двох боків. Цим тактичним маневром він сподівався досягти цілковитої перемоги.

Варіній передав під командування квестора Гнея Фурія чотири когорти легіонерів, триста велітів, двісті пращників, сотню вершників і наказав йому рушати Аппієвим шляхом до Свесси, а потім звернути на Доміціїв шлях, який вів через Літери, Куми, Байї і Неаполь вздовж узбережжя до Суррента. В Байях Фурій мав зупинитися на сім діб, а потім виступити на Ателлу, де повинен був одержати нові накази Варінія. Сам Варіній вирішив, поки відбуватиметься перехід Фурія, піднятися вздовж ріки Ліріс до Інтерамни, там переправитися на Латинський шлях, що вів з Рима через Тускул, Норбу, Інтерамну, Теан і Алліфи до Беневента. Біля Алліфи Варіній з консульського Латинського шляху зверне на преторський, що обходить Кавдінське міжгір'я і веде до Кавдія. Тут Варіній мав намір вийти в тил гладіаторам, переднювати у схованці і, наказавши своєму квесторові Фурію вийти з Ателли, напасти на бунтівників. Коли ж гладіатори, побачивши свою кількісну перевагу над легіонерами Фурія, вийдуть на нього всім військом, тоді Варіній ударить у спину ворога і вщент розгромить його.

План воєнних дій, вироблений претором Публієм Варінієм, сам по собі був непоганий. Та успіх його був можливий тільки в тому разі, коли б гладіатори, не рухаючись, чекали римлян біля Ноли. А в цьому Варіній не сумнівався, бо вважав Спартака не людиною, а чимсь подібним до нечистої тварини.

Все вийшло якраз навпаки. Тільки-но Спартак довідався, що претор виступив проти нього і дійшов до Гайєти, як негайно вирушив.