Син - Філіп Майєр

Він мав уже сімдесят п’ять років, але, коли сидів у кріслі навпроти Джинні, досі справляв на неї враження людини, сповненої сил і енергії. На полковника Фінеас був анітрохи не схожий: високий, із густим сивим волоссям, у вишуканому костюмі; ну, і його красуні-секретарки теж одягалися не абияк. Жодних ковбойських чобіт, краватки «боло» та інших проявів показної ностальгії за давніми часами. Власне, Фінеас значно більше був схожий на мешканця Сходу (наприклад, банкіра), ніж на людину, яка виросла на Заході.

Але його здоров’я вже дуже помітно слабшало. Серце. Полковник у його віці не мав таких проблем, як задишка та страшенні набряки на ногах. Тож було очевидно, що у Фінеаса немає жодних шансів дожити, як його батько, до ста років.

Секретарка принесла їм тацю з кавою та солодкими булочками. Це була красуня-брюнетка з яскраво-блакитними очима, високими вилицями та бездоганною фігурою. Звісно ж, вона, Джинні, такою вродливою ніколи не стане. Дівчина вмостилася зручніше в м’якому кріслі, споглядаючи краєвид, що відкривався з вікна: Остін було видно звідси як на долоні, і Джинні подумала, що з її ранчо сюди добиратися — якісь п’ять годин, але приїжджаєш наче до зовсім іншої країни. Фінеас привітав її із закінченням школи та заходився розпитувати про новини від Пола та Клінта, а тоді — про те, чи має вона якісь плани на майбутнє. Плани? Та ні, ще жодних не має.

Секретарка саме вийшла з кабінету, і тон Фінеаса одразу ж змінився. Джинні вже знала, що зараз він заговорить про справи.

— Гадаю, що ти — так само як і я — чудово розумієш, що ранчо Мак-Каллоу завдає лише збитків.

Вона ствердно кивнула, подумавши, однак, що не помічала цього. Ціни-бо на яловичину невпинно зростають, відколи почалася війна. То чому ж…

— Я жив на цій землі ще за тих часів, коли вона була майже незаселеною, — відхилившись на спинку крісла, вів далі Фінеас. — Я поховав там своїх батьків і брата. А тепер мій небіж — твій батько — невпинно наближає нас до розорення. Він розкидається грошима так, ніби вони виростають щовесни, мов трава, просто в нього під ногами. Ніяк не втямлю, чому старий доручив саме йому вести справи нашого ранчо. Ти бухгалтерські книжки бачила?

— Та ні.

— Звісно ж, ні.

Фінеас кивнув їй — мовляв, підійди-но до мене. Вона обійшла стіл і зазирнула в розгорнуту книгу.

— Ось це — прибутки від продажу худоби за минулий рік. Грубо кажучи, чотириста тисяч доларів. Багато? Так, бо твій батько продає багато худоби. Але якщо продивитися наступні тридцять сім сторінок — знайдеш там лише витрати. І підсумкове число — удвічі більше за ті чотириста тисяч. Зараз я покажу.

Він гортав сторінки далі: спочатку — по одній, а тоді — одразу по дві чи три. І на останній справді красувалася сума, трошечки менша за вісімсот тисяч доларів.

«Це якась помилка!» — подумала Джинні, та не сказала цього вголос.

— І скільки років ми зазнаємо таких втрат? — промовила вона натомість.

— О, щонайменше двадцять. І єдине, завдяки чому ми ще тримаємося на плаву, — це нафта й газ. Але свердловини вже старі, і з них мало що добудеш. Полковник свого часу вчинив дуже мудро, здавши в оренду лише кілька тисяч акрів. Він-бо сподівався, що решту ми здамо за вищу ціну. Та ми й досі цього не зробили.

Фінеас замовк, і Джинні теж мовчала. За якусь хвилину він знову заговорив.

— Я не можу до кінця зрозуміти, чому це так, але в Техасі відкрився клуб для синків заможненьких батьків, яким подобається гратися у тваринників. Та сьогодні на тій худобі вже нічогісінько не заробиш! А вони все граються… Боб Клеберґ утовкмачив твоєму батькові в голову, що варто лишень закупити бичків найкращих порід, прикликати на допомогу технології — і прибутки рікою потечуть до його кишені. То чому ж той Клеберґ, який теж має землю, досі не розбагатів на розведенні худоби? Га? Та що там твій батько: власники ранчо Кінґ — мільйона акрів землі! — уже дійшли до межі розорення, коли раптом «Гамбл Ойл» надали їм позику в три мільйони доларів. І шкода, бо я саме перед цим запропонував Елісові Кінґу чималі гроші за його землю. Мені завжди подобалося узбережжя, але не судилося.

Фінеас знову витримав паузу, чекаючи, що Джинні скаже щось у відповідь. Та вона мовчала, і він говорив далі.

— Твій батько розраховує на те, що я колись та й помру, а він отримає після цього мої гроші, і це вмить вирішить усі його проблеми. Він анітрохи не розуміє очевидного: навіть із моїми грошима ранчо розориться. Туди можна вкладати мільйони й мільйони — і все марно.

Так ось для чого Фінеас запросив її сюди: щоб вона зрадила свого батька! Та, на її подив, ця думка не так уже й вражала. Джинні завжди розуміла, що її батько, попри свій грубуватий імідж, був не ким іншим, як денді, — полковник, до речі, завжди казав саме так. Чарлз Мак-Каллоу хотів слави — такої, яку мав його дід. А заробляти гроші — це для нього завжди було на останньому місці. Джинні добре пам’ятала, що полковник анітрохи не поважав його, і тепер зрозуміла, що Фінеас — той, чиє ім’я було так само відоме в усьому Техасі, — теж зневажає свого небожа.

— Улаштуємо перерву на обід? Чи ще трошки поговоримо про справи?

— Поговорімо.

— Чудово. Скажи-но: що ти знаєш про податкову знижку на виснаження природних ресурсів?

— Та нічого.

— Отож. І твій батько, мушу сказати, так само нічогісінько про це не знає. Пояснюю: знижка на виснаження ресурсів — це те, завдяки чому нафтовий бізнес відрізняється від тваринництва так само разюче, як небо від землі. На сьогодні ця знижка становить двадцять сім із половиною відсотків. Тож коли ти буриш свердловину — списуєш саме таку частку своїх витрат.

— Лише тому, що витрачаєш гроші на буріння?

— Саме так ми й кажемо репортерам. Насправді ж близько шістдесяти відсотків наших витрат уже списані як нематеріальні активи. А знижка на виснаження ресурсів — це дещо інше: щороку, коли ти мусиш платити податок за свердловину — незважаючи на те, скільки грошей ця свердловина тобі приносить, — з нього списується чималенька частка.

— Тобто ти отримуєш прибуток, але називаєш це витратами?

Фінеас задоволено кивнув.

— Це ж нечесно, — трохи помовчавши, додала Джинні.

— Зовсім ні. Це ж дозволено законом.

— Але…

— Закон писали не просто так. Тваринники й далі розводитимуть худобу, навіть якщо