Вовк-тотем - Цзян Жун
В одному з монгольських літописів написано наступне:…рід тайджиут бере свій початок від сина Кайду-хана (предок Чингісхана в б-му поколінні. — Цзян Жун) Чараке-лінгума… Кайду-хан мав трьох синів. Старшого звали Байсонкур (предок Чингісхана в 5-му поколінні. — Цзян Жун), і від нього прямо походить рід Чингісхана… Середнього звали Чараке-лінгум… Після смерті свого старшого брата Байсонкура, Чараке-лінгум узяв собі за дружину свою невістку, яка була матір’ю Тумбі-не-хана (предок Чингісхана в 4-му поколінні. — Цзян Жун)… Від неї в нього народилося двоє синів: одного звали Ґенду-чине, іншого — Улукчин-чине… ці імена означають «вовк» і «вовчиця»… Нащадки цих двох синів утворили рід чинос. (Чино в перекладі з монгольської означає вовк, чинос — це множина від чино, тобто вовки. — Цзян Жун.)
Рашид-ад-дін. «Збірник літописів» (Персія)Стримано вислухавши розповідь Ченя й не випускаючи із зубів свою люльку, Старий Біліґ досить безцеремонно висварив хлопця. Найбільше його розсердило те, що двоє студентів-ханьців спробували підірвати вовче лігво газовими балончиками, оскільки він навіть не здогадувався, що в житла вовків можна закидати петарди і це матиме такий сильний ефект. Кришечка люльки, яку Старий постійно смикав туди-сюди, подзенькувала від ударів об люльку. У Старого аж трусилися вуса, коли він говорив до Ченя:
— Біда, та й годі… Ваші петарди викурили вовчицю. Ви, ханьці, набагато безжальніше за монголів використовуєте вогонь та дим. У вовчиці не лишилося навіть часу на те, щоб нарити землі й закупорити печеру, адже монгольські вовки найбільше бояться запаху пороху. Якби ви підірвали печеру з вовченятами, вони б усі звідти вибігли і ви б їх половили. Якщо в такий спосіб убивати цуценят, то невдовзі в степу й вовків не залишиться! Їх потрібно вбивати, але ж не так! Якщо робити так, то Тенґер розсердиться, й тоді степу настане кінець. Більше ніколи не підривайте вовчих лігв і ніколи не подавайте такої ідеї конопасам чи іншим людям. Конопаси тільки заведуть вас у халепу…
Чень Чжень навіть не здогадувався, що Старий може так розсердитися. Слова Біліґа змусили його усвідомити всю глибину наслідків підриву вовчого лігва заради знищення цуценят. Якщо цей спосіб колись пошириться, то якими ретельними не були б запобіжні заходи вовків, вони не зможуть перешкодити гуркоту вибухівки й не стримають запаху пороху. У степу ніколи не було звичаю запускати хлопавки й феєрверки на свята, ці речі привезли сюди заробітчани й молода інтелігенція, причому, якщо патрони в степу були на суворому обрахунку, то петардам ніяк не запобігали й не вилучали їх у тих, хто приїжджав з внутрішніх територій у степ, тому їх було дуже легко провезти. Якщо ж петарди різко поширяться в степу і збільшиться кількість пороху, молотого перцю та сльозогінного порошку, які будуть використані на вбивство вовків, то цим тваринам, які правили степом десятки тисяч років, важко буде уникнути лихої долі, й вони дійсно можуть бути остаточно винищені. Для степу, що досі перебуває на стадії якогось первісного кочівництва, порох є абсолютною вбивчою силою, і це має епохальне значення. Однак, якщо буде винищений тотем однієї з націй, то і її дух буде вбито. А ще й степ, який вигодував монголів, також може після цього зникнути…
Чень Чжень навіть злякався й, витерши з чола піт, сказав:
— Батьку, не сердіться, я можу пообіцяти Тенґеру, що більше ніколи не буду закидати петарди у вовчі нори й ми ніколи нікому не розкажемо про такий спосіб знищення вовченят.
Ченю довелося двічі повторити свою клятву, оскільки в степу серед монголів репутація є основою взаємодії між людьми й одним із заповітів Великого хана. Слово «обіцяю» тут важить дуже багато, й степовики завжди йому вірили. Монголи дотримують навіть обіцянки, які дають на п’яну голову, тому часто втрачають гарних собак, коней або ножі чи аркани, а то й іноді своїх дружин.
Обличчя Старого трохи розгладилося й він сказав, дивлячись на Ченя:
— Я знаю, що ти вбиваєш вовків заради того, аби захистити овець і коней, однак захищати степ набагато важливіше, ніж цих свійських тварин. Тепер молоді інтелігенти й молоді конопаси цілими днями тільки й змагаються в тому, хто більше вб’є вовків, а це — дуже нерозумно з їхнього боку… Ще й по радіо весь час вихваляють «героїв» цих змагань! Землероби порядкують у скотарському степу, мов сліпці. Якщо так піде й далі, то бідний степ просто закатують…
Ґасмаа передала Ченю миску локшини з бараниною, ще й спеціально поставила перед ним невелику консервну банку з диким пореєм. Потім вона присіла перед піччю, щоб додати локші Старому, й сказала до Ченя:
— До слів Батька зараз мало хто дослухається — він учить інших не вбивати вовків, а сам перебив їх чимало… Хто ж буде йому вірити?
Старому лишалося тільки гірко посміятися, однак він відразу ж запитав Ченя:
— Ну а ти віриш словам Батька?
— Вірю, справді вірю. Якщо не буде вовків, степ буде дуже легко зруйнувати. Далеко-далеко на південному сході є країна Австралія. Вона має великі степові території, однак раніше там не було ні вовків, ні кролів. Потім люди завезли туди кроликів у свої господарства, однак частина цих кроликів утекла в степ, оскільки
