Лицедії - Сомерсет Вільям Моем
— Ти вже не любиш мене?
— Ну що ти, любий. Я безтямно закохана в тебе.
— Ти сьогодні якась дивна.
Джулія зрозуміла, що він розчарований. Бідолаха. Їй не хотілося завдавати йому прикрості. Том таке миле хлоп’я.
— Через цю прем’єру я сьогодні й справді якась сама не своя. Не зважай на це.
Остаточно дійшовши висновку, що вона більше не кохає Тома, Джулія відчула до нього жалість. І ніжно погладила його щоку.
— Мій голубчику. — «Чи не забув Майкл подбати про те, щоб людям у чергах до кас роздавали чай? Коштує це дрібничку, а ефект має величезний», — подумала вона. — На жаль, мені вже треба поспішати. О шостій прийде міс Філліпс. А Іві вже, напевно, місця собі не знаходить, думає, що зі мною щось сталося.
Весело щебечучи, Джулія почала одягатися. І хоч вона не дивилася на Тома, все ж таки відчувала, що збентежила його душевний спокій. Надівши капелюшок, вона поцілувала Тома в обидві ,щоки.
— До побачення, мій любчику. Бажаю тобі добре повеселитися ввечері.
— Щасти тобі.
Том силувано всміхнувся їй. Джулія зрозуміла, що спантеличила його трохи своєю поведінкою. Вона вийшла з будинку/ і якби не була відомою актрисою й жінкою, якій уже далеко за сорок, то пострибала б на одній нозі вздовж усієї Стенхоуп-плейс аж до дому. Джулія не тямила себе од радості. Відімкнувши парадні двері й зачинивши їх за собою, вона подумала:
«Значить, Роджер і справді має рацію. Любов не варта того галасу, який навколо неї здіймають».
XXIX
А за чотири години вже все закінчилось. П’єсу публіка сприймала прекрасно з першої ж сцени. Незважаючи на те, що було літо, в залі зібралися вершки суспільства; публіка раділа з того, що після літнього відпочинку знову опинилася в театрі, й ладна була сміятися та аплодувати з найменшого приводу. Після кожної дії вибухала справжня овація, а в кінці вистави завісу піднімали разів десять; Джулія двічі виходила на сцену і була вражена тією теплотою, з якою її вітали. Мило затинаючись, вона виголосила заздалегідь приготовлену коротеньку промову, як того вимагала традиція. Нарешті завісу підняли востаннє, вся трупа вийшла на сцену, і оркестр заграв національний гімн.
Задоволена, схвильована й щаслива поверталася Джулія до своєї вбиральні. Ніколи ще вона не відчувала такого могутнього припливу сил. Ніколи ще не грала так блискуче, тонко й талановито. П’єса закінчувалася довгим монологом, у якому Джулія, колишня повія, таврувала паразитизм і аморальність того збіговиська нероб, у яке вона потрапила після одруження. Текст цього монолога займав дві сторінки, і жодна актриса в Англії не змогла б виголосити його так, як Джулія, — вона примушувала глядача з неослабною увагою ловити кожне її слово. Завдяки своїй майстерності вона зробила з цього монолога захоплюючий кульмінаційний пункт усього спектаклю. Навіть найнесподіваніші зіткнення героїв на сцені не справили б такого враження, і ніяка інша розв’язка не викликала б такого здивування. Вся трупа грала просто чудово, за винятком Евіс Крічтон. Стиха наспівуючи, Джулія зайшла до своєї вбиральні.
Слідом за нею туди прибіг Майкл.
— Справжній тріумф! — Він схопив її в обійми й поцілував. — Боже, як ти грала!
— Ти також зіграв непогано, любий.
— Ну, таку роль я можу грати заплющившись, — недбало відповів він, як завжди скромно оцінюючи свої акторські здібності. — А ти бачила, як вони слухали твій монолог? За критику я тепер спокійний.
— Хіба ж ти не знаєш нинішніх рецензентів? Всі статті будуть присвячені п’єсі, а про мою гру — три рядочки наприкінці.
— Ти найвидатніша актриса в світі, люба, і водночас яка ти зла!
Джулія широко розплющила очі, вдаючи, що це її вкрай здивувало.
— Що ти маєш на увазі?
— Не прикидайся. Ти сама добре знаєш що. Невже ти гадаєш, що можеш обдурити такого досвідченого режисера, як я?
В очах його блиснули веселі іскорки, і Джулія ледве стрималась, щоб не розсміятись.
— Я не почуваю за собою ніякої провини.
— Облиш. Ти ж просто знищила Евіс, як акторку! І знаєш, я навіть не гніваюся — так майстерно ти це зробила!
Джулія більше не могла стримати усмішки на своїх губах. Акторові завжди приємно, коли хвалять. Найдовша і найбільш виграшна сцена Евіс була в другій дії — сцена розмови з Джулією, і під час репетицій Майкл багато часу приділяв цьому епізодові. Цього, власне, вимагав і сюжет п’єси, і на репетиціях Джулія, як завжди, виконувала всі Майклові вказівки. Щоб підкреслити колір голубих очей Евіс і відтінити її золотаве волосся, дівчину вдягли у ясно-блакитну сукню. Джулія для контрасту обрала сукню приємного жовтого кольору, в якій грала й на генеральній репетиції. Але вона замовила собі також сукню з блискучої сріблястої тканини і саме в ній вийшла на сцену в другій дії; у Майкла це викликало подив, а в Евіс — справжнісінький шок. Сукня мінилася в світлі прожекторів, привертаючи до себе увагу публіки. На її тлі блакитна сукня Евіс мала досить-таки жалюгідний вигляд. Коли ж вони дійшли до найефектнішої сцени, яку мали зіграти вдвох, Джулія витягла, — як фокусник витягає кроля із свого циліндра, — велику хустку з яскраво-червоного шифону. Вона змахувала хусткою, розстеляла її на колінах, складала, витирала нею лоба й навіть злегка чхнула в неї. Публіка, мов зачарована, не могла одірвати очей від клаптя червоної тканини. Джулія відходила вглиб сцени, і Евіс змушена була звертатися до неї, повернувшись спиною до залу, а коли вони сіли на канапу, Джулія відкинулася на спинку, взяла Евіс за руку й жестом, який видався глядачам цілком природним, примусила її зайняти таку позу, щоб публіка бачила її в профіль. Ще раніше, під час репетицій, Джулія помітила, що в профіль дівчина скидається на овечку. В цій сцені текст Евіс був досить дотепний — під час першої репетиції актори не могли втриматися від реготу. Джулія подбала й про це: перш ніж публіка могла зрозуміти дотепність жарту, Джулія вставляла свою репліку, і глядачі, прагнучи