насправді між вами нічого не було), так цей містер Едвард Феррар, виявляється, ось уже рік, а можливо, й два, як заручений з моєю кузиною Люсі! Ось воно що, серденько! І жодна жива душа нічого відати не відала, окрім Ненсі. Ні, ви тільки уявіть собі! Що вони одне одному сподобалися, тут дивуватися немає чому, але що між ними справа залагодилася, а нікому і невтямки, ось це дивно! Мені, правда, разом їх жодного разу бачити не довелося, а то, гадаю, я відразу зрозуміла б, куди вітер дме. Ну, хоч би там як, вони все тримали в страшенній таємниці, тому що боялися місіс Феррар; і ні вона, ні ваш братик, ні невістка нічогісінько навіть не підозрювали до сьогоднішнього ранку. А тут бідолашна Ненсі — ви ж знаєте, наміри в неї завжди найкращі, тільки вона не надто тямуща, тут бідна Ненсі взяла та про все й вибовкала. «Господи, думає вона про себе, вони ж від Люсі у захваті і не стануть чинити їм ніяких перешкод!» І пішла собі до вашої невістки, яка сидить одна за шитвом і знати не знає, що їй зараз належить почути, бо вона лише за п’ять хвилин до того розповідала вашому братику, що задумала висватати Едвардові дочку лорда, вже не пам’ятаю якого. А тут, уявіть, такий удар її гордості й бундючності! Її відразу ж трясця вхопила, і ваш братик почув її крики унизу в себе в кабінеті, де він сів писати розпорядження управителю на село. Тож він кинувся нагору, і сталася жахлива сцена — Люсі саме увійшла до кімнати, ні про що не здогадуючись. Бідолаха! Мені її шкода. І мушу сказати, обійшлися з нею погано: ваша невістка сварилася на чому світ стоїть, і скоро довела її до непритомності. Ненсі впала на коліна і умивалася гарячими сльозами, а ваш братик ходив сюди-туди і твердив, що не знає, як тут бути. Місіс Дешвуд волала, щоб духу їхнього в будинку цієї ж миті не було, і вашому братику теж довелося впасти на коліна, благаючи дозволити їм залишитися, доки вони речі свої не поскладають. У неї почався новий нервовий напад, і ваш братик так перелякався, що послав за містером Донаваном, і містер Донаван застав у будинку страшне сум’яття. Біля дверей уже стояла карета, щоб відвезти моїх бідолашних кузин, а коли він ішов, вони якраз у неї сідали. Бідоласі Люсі, сказав він, було так погано, що вона ледве на ногах трималася. Та й Ненсі почувалася не краще. Зізнаюся, на вашу невістку я сердита і від щирого серця сподіваюся, що вони одружаться на зло їй. А як бідному містеру Едварду, коли він про це узнає! Щоб із його нареченою обійшлися так ганебно! Кажуть, він у неї страшенно закоханий, а чом би й ні! Не здивуюся, якщо він шаленітиме! І містер Донаван тієї ж думки. Ми з ним усе це гарненько обговорили, а до того ж він негайно мав повернутися на Харлі-стріт, щоб бути під рукою, коли місіс Феррар почує новину. За нею послали, щойно Люсі з Ненсі виїхали, і ваша невістка була впевнена, що з нею теж трапиться нервовий напад. Так їй і треба! Мені їх анітрохи не жаль. Зневажаю людей, які западають на гроші і знатність. Чом би містеру Едварду і Люсі не одружитися? Місіс Феррар, звичайно ж, може забезпечити сина дуже пристойно, а якщо у Люсі за душею нема ні шеляга, так зате вона неабияка майстриня. Навіть якби місіс Феррар призначила йому всього п’ятсот фунтів щорічно, Люсі все б влаштувала так, як інші і на вісімсот фунтів не влаштують. Господи, як би вони затишно жили в котеджі на кшталт вашого або трохи просторішого, з двома покоївками і двома лакеями! А у мене для них і старша покоївка на прикметі є: сестра моєї Бетті зараз саме без роботи, тож вона їм прекрасно підійшла б.
Тут місіс Дженнінгс замовкла, і Елінор, яка мала достатньо часу зібратися з думками, зуміла відповісти так, як належало, і сказати те, що природним чином випливало з розмови. Радіючи, що її не підозрюють в особистому інтересі до того, що трапилося, що місіс Дженнінгс (як останнім часом вона і сподівалася) перестала шукати в ній приховану любов до Едварда, і, головне, радіючи, що Маріанни не було поруч, вона могла говорити без незручності і висловити, як їй здавалося, неупереджену думку про поведінку всіх учасників інтриги.
Але їй важко було визначити власне ставлення до події, що сталася, хоча вона старанно гнала від себе надію, що її наслідком не обов’язково має бути весілля Едварда з Люсі. Їй кортіло дізнатися, що скаже і зробить місіс Феррар, хоча в загальних рисах припустити це було і неважко. Але ще більше вона хотіла б дізнатися, як поведеться Едвард. Його вона дуже жаліла, Люсі — лише трохи, та і то ціною значних зусиль, інших же — анітрохи.
Місіс Дженнінгс не могла говорити ні про що інше, і Елінор скоро зрозуміла, що їй необхідно підготувати Маріанну і негайно вивести її з омани, відкривши їй справжній стан речей, щоб у неї знайшлося витримки слухати ці розмови, не видаючи ні тривоги за сестру, ні досади на Едварда.
Це було важке і болісне завдання. Адже — на її щире переконання — вона мала відняти у сестри головну її втіху, повідомити їй про Едварда подробиці, котрі, як думала вона з острахом, можуть навіки принизити його в очах Маріанни; адже та, звісно, не забариться знайти в її становищі схожість з власним (а її уява цю схожість посилить надзвичайно) і невірно його тлумачитиме, з усією силою оживляючи своє горе. Проте тяжкий цей обов’язок виконати було необхідно, і Елінор поквапилася до сестри.
Вона не мала наміру зупинятися на власних почуттях або описувати свої страждання: лише влада над собою, яку вона незмінно зберігала з тієї хвилини, коли дізналася про заручини Едварда, могла чимось зарадити і Маріанні. Розповідь Елінор була короткою і зрозумілою. І хоча зовсім зберегти безсторонність вона все ж таки не змогла, але не супроводжувала свою розповідь ні бурхливим хвилюванням, ні несамовитими наріканнями. Чого не можна сказати про її слухачку: Маріанна дивилася на сестру з жахом і нестримно ридала. Тож Елінор судилося утішати інших не тільки в їхньому горі, але й у своєму власному. Вона
