Чуття і чутливість - Джейн Остін

сестри гостюють у нього, він вирішив, що, мабуть, було б пристойно справді запросити їх до себе, поки місіс Дженнінгс не припинить проводити весь час із дочкою. Зайвих витрат це майже не потребуватиме, не завдасть їм ніяких незручностей, а подібний знак уваги, як підказувала йому його чутлива совість, дозволить вважати, що він педантично виконує дане батькові слово. Фанні така пропозиція дуже здивувала.

— Не бачу, як це можна зробити, — сказала вона, — не образивши леді Мідлтон, у якої вони проводять усі дні. Інакше я, безперечно, була б дуже рада. Ти знаєш, я завжди готова виявляти їм усі знаки уваги, які тільки можу, — адже саме я вивезла їх сьогодні в товариство. Але запросити їх, коли вони є гостями леді Мідлтон? Як же я зможу їх у неї забрати?

Її чоловік — хоча і вкрай несміливо — не визнав цей аргумент вагомим.

— Вони проводять усі дні на Кондуїт-стріт уже тиждень, — заперечив він. — І леді Мідлтон не образиться, якщо вони проведуть стільки ж часу у своїх найближчих родичів.

Фанні помовчала, а потім з новою енергією сказала:

— Любий, я із захопленням запросила б їх, коли б могла це зробити. Але я вже вирішила попросити наймиліших сестер Стіл провести у нас кілька днів. Вони дуже виховані, гідні дівчата, і, мені здається, ми мусимо приділити їм цю увагу, адже їхній дядечко був наставником Едварда, до того ж чудовим. Знаєш, твоїх сестричок нам ніщо не перешкодить запросити іншим разом, а сестри Стіл, можливо, більше до Лондона не приїдуть. Я не сумніваюся, що вони тобі сподобаються. Вони тобі дуже сподобаються, сам побачиш. І матуся до них прихильна, і Гаррі їх так полюбив!

Містер Дешвуд більше не вагався. Він визнав, що наймиліших міс Стіл слід запросити невідкладно, і утихомирив свою совість, твердо вирішивши запросити сестер наступного ж року, втім, не без таємної надії, що через рік потреби в такому запрошенні не буде: Елінор приїде до Лондона вже дружиною полковника Брендона, а з ними і Маріанна як їхня гостя.

Фанні, радіючи своєму щасливому порятунку і пишаючись винахідливістю, з якою уникнула небезпеки, наступного ж ранку написала Люсі, запрошуючи її з сестрою провести декілька днів на Харлі-стріт, як тільки леді Мідлтон буде це зручно. Цього було достатньо, щоб Люсі відчула себе дуже щасливою, і вона мала на те вагомі підстави. У місіс Дешвуд вона немовби знайшла спільника, що поділяє всі її надії, сприяє досягненню її мети! Подібна нагода постійно бувати в товаристві Едварда і його близьких конкретним чином допомагала здійсненню її заповітних планів, а саме запрошення вельми тішило її самолюбство. Його можна було лише прийняти з найбільшою подякою і невідкладно, а тому відразу ж виявилося, що вони мали намір покинути леді Мідлтон якраз через два дні, хоча раніше про це ніхто і слова не сказав.

Коли запрошення показали Елінор — а це сталося десять хвилин по тому, як його принесли, вона, мабуть, вперше розділила з Люсі її сподівання. Незвичний вияв доброти після такого короткого знайомства, здавалося, підтверджував, що його спричинило щось більше, ніж просто антипатія до неї, і обіцяв, що з часом і при певному поводженні старання Люсі увінчаються повним успіхом. Її лестощі вже запанували над бундючністю леді Мідлтон і проникли до відлюдного серця місіс Джон Дешвуд. А такі успіхи обіцяли інші і більш гучні.

Панночки Стіл поїхали на Харлі-стріт, і все, що доводилося чути Елінор про їхнє там перебування, зміцнювало її впевненість. Сер Джон, який кілька разів заїжджав туди, описував вдома, в якому вони фаворі, і наводив вражаючі приклади. Місіс Джон Дешвуд ніколи ще не зустрічала дівчат, які б їй так подобалися; вона подарувала обом по книжечці для голок роботи якогось французького емігранта; вона називає Люсі на ім’я і уявити собі не може, що їй доведеться з ними розлучитися.

РОЗДІЛ 37

Через два тижні місіс Палмер настільки оговталася, що її мати вже не вважала за необхідне присвячувати їй увесь свій час, а почала обмежуватися двома або навіть одним візитом на день, а в проміжках поверталася додому і до колишнього способу життя, а сестри Дешвуд з ентузіазмом брали в ньому свою звичну участь. На третій чи четвертий ранок після поновлення їхнього статусу на Берклі-стріт, місіс Дженнінгс, повернувшись від місіс Палмер, увійшла до вітальні так квапливо і з таким багатозначним виглядом, що Елінор, яка сиділа там одна, негайно приготувалася вислухати щось украй дивовижне — і справді, поважна пані без зволікання почала:

— Господи! Міс Дешвуд, серденько, ви чули новини?

— Ні, добродійко. А що трапилося?

— Щось дуже дивне! Але я вам розкажу все по порядку. Приїжджаю я до Шарлотти, а вона украй через дитинча нажахана. Їй здалося, що син небезпечно захворів — плакав, крутився і його всього обсипало прищиками. Я тільки на нього глянула й кажу: «Господи, серденько, це ж усього лише пітниця!», і нянька те саме каже. Але Шарлотта нічого чути не хотіла, поки не послали за містером Донаваном. А він, на щастя, якраз повернувся з Харлі-стріт і відразу — сюди. Як тільки він поглянув на хлопчика, то слідом за нами повторив: пітниця, мовляв, і ніщо більше. У Шарлотти відлягло від серця. А мені, коли він зібрався йти, чомусь спало на думку, їй-богу, не знаю чому, та тільки я взяла й спитала його, чи не знає він, бува, якихось останніх новин. Тут він посміхнувся, хихикнув і напустив на себе серйозність, наче знає якийсь важливий секрет, а потім і каже пошепки: «Боюсь, як би до панночок, які у вас гостюють, не дійшли якісь хибні чутки про те, що їхня невістка нездужає, а тому, вважаю, мені слід сказати, що, на мою думку, підстав для надмірного хвилювання немає: сподіваюся, місіс Дешвуд незабаром оговтається».

— Як? Фанні нездужає?

— Саме це і я спитала, серденько. «О, Господи! — кажу. — Місіс Дешвуд захворіла?» Ось тут усе і з’ясувалося. А дізналася я, коротше кажучи, ось що: містер Едвард Феррар, той самий молодик, про якого я з вами все жартувала (по правді сказати, я страшенно рада, що