Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

я говорив. У них значно менше, ніж у нас, пристрастей і потреб, а тому їхня мова не така багата на слова, як наша. Але не можна описати благородного обурення, яке викликала в нього моя розповідь про наше поводження з гуїгнгнмами і надто про холощіння коней з метою перешкодити їм плодитися та зробити слухняними. Незважаючи на це, він усе ж таки визнав, що в тій країні, де з усіх тварин обдаровані розумом самі єгу, останні мають і керувати всіма, бо розум завжди й скрізь матиме перевагу перед грубою силою. Проте будова нашого, і зокрема — мого, тіла, на його думку, жодній тварині такого розміру не давала можливості використовувати цей розум для життєвих потреб, і він хотів знати, до кого більше подібні ті, серед кого я жив: до мене або до їхніх єгу. Я запевнив його, що я побудований так само, як і більшість моїх однолітків, але молодші від мене і самиці — куди тендітніші та ніжніші, і шкіра останніх, як правило, біла, немов молоко. На це він одмовив, що я, звичайно, відрізняюся від інших єгу, бо значно охайніший і не такий потворний, як вони, а щодо практичних переваг, то порівняння не на мою користь. Мої нігті і на передніх, і на задніх ногах зовсім некорисні для мене. Мої передні ноги він навряд чи може назвати ногами, бо ніколи не бачив, як я ходжу на них, вони занадто ніжні, щоб витримувати дотик до землі, тримаю я їх здебільшого невкритими, а вкривала, які я іноді вдягаю на них — не такого фасону й не такі міцні як ті, що на моїх задніх ногах. Через це я не можу ходити впевнено, бо якщо одна з моїх задніх ніг посковзнеться, я неодмінно мушу впасти. І він почав перелічувати всі хиби та вади мого організму: плоске обличчя, задовгий ніс, очі, розташовані спереду в лобі, так що я не можу дивитись убік, не повернувши голови; нездатність їсти, не підносячи до рота передніх ніг, для чого природа й дала їм ті суглоби. Не розумів він і того, навіщо стільки розколин і окремих частин на моїх задніх ногах, занадто ніжних, аби витримувати дотик до твердого чи гострого каміння без укриття, зробленого зі шкіри інших тварин; звертав увагу на непристосованість мого тіла до спеки та холоду, проти яких я мушу захищатись одягом, що його так нудно й клопітно вдягати й знімати щодня. Нарешті, знаючи, з якою огидою ставляться в них до єгу всі тварини (слабкіші — тікаючи, а сильніші — уникаючи їх), він, навіть припустивши, що ми обдаровані розумом, ніяк не міг збагнути, в який спосіб перемагаємо ми цю природну до нас антипатію з боку всіх живих істот, та ще й повертаємо її собі на користь. А втім, він волів відкласти обговорення всіх цих питань на потім, бо йому більше хотілося знати мою особисту історію, познайомитись із країною, де я народився, і з моєю діяльністю та пригодами перед тим, як я потрапив сюди.

Я запевнив його, що з надзвичайною охотою задовольню таке бажання, але боюсь, що не спроможуся висловитись досить ясно в багатьох питаннях, про які його милість не міг мати ніякого уявлення, бо в їхній країні я не бачив нічого схожого з ними. Проте я сказав, що намагатимуся зробити це якнайкраще, підшукуючи порівняння, й уклінно просив його допомогти, коли мені бракуватиме відповідних слів, на що він ласкаво дав свою згоду.

Я сказав, що походжу від чесних батьків і народився на острові, який зветься Англія і лежить так далеко, що наймоторніший із його слуг дістався б туди не менш як за річну путь Сонця. Вчився я на хірурга, тобто вмію лікувати рани й місця, забиті внаслідок нещасливого випадку або насильства. Моєю батьківщиною керує самиця, яку ми звемо королевою. Покинув я свою країну, щоб забагатіти й утримувати дружину та дітей, коли повернуся. Під час останньої подорожі я командував кораблем і під моїм керівництвом було близько п'ятдесяти єгу. Багато їх померло, і я мусив узяти на їхні місця інших, поназбираних із різних націй. Наш корабель двічі мало не потонув: один раз через бурю, а другий — ударившись об скелю. Тут мій співбесідник перепинив мене, поцікавившись, як я міг переконувати чужинців різних країн поїхати зі мною після всіх утрат і небезпек, що зазнав перед тим. Я роз'яснив, що то були відчайдушні хлопці, змушені тікати з рідного краю, хто через злидні, а хто від кари за злочин. Деякі з них звелися ні на що внаслідок нескінченних судових процесів, дехто проциндрив усе, що мав, на пияцтво, розпусту та карти. Одних обвинувачували в зрадництві, інших в убивстві, злодійстві, отруєнні, ошуканстві, шахрайстві, підробленні грошей, зґвалтуванні й мужолозтві. Були там такі, що дезертирували з війська, і такі, що перекинулися до ворога, а більшість їх утекла з в'язниці. Ніхто з них не насмілювався повернутись на батьківщину, боячись повішення або голодної смерті в тюрмі, і тому вони змушені були шукати засобів для існування десь інде.

Під час цієї розповіді мій господар зволив кілька разів перепиняти мене, і я манівцями мав описувати йому характер злочинів, через які більшість мого екіпажу мусила тікати з рідного краю. Я витратив багато днів, перш ніж він почав розуміти мене. Він аж ніяк не міг збагнути, яку користь або вигоду можуть дати ті злочини. Отже, я пояснив, як міг, що таке жадоба влади та багатства, і змалював жахливі наслідки зажерливості, нестриманості, злоби та заздрощів, і все це мусив визначати та описувати, наводячи приклади і порівняння. Після того він здивовано й з обуренням підвів угору очі, як людина, вражена чимось небаченим і нечуваним. Влада, уряд, війна, закон, кара і тисячі інших речей не мають їхньою мовою відповідного слова, і це ставило переді мною майже непереможні труднощі дати йому уявлення про те, про що я говорив. Та маючи великий природний розум, збільшений ще метикуванням і нашими розмовами, він, нарешті, добре усвідомив собі, на що здатна натура людська в нашій частині світу, і просив мене докладно розповісти йому про край, що ми звемо Європа, і особливо про мою батьківщину.

Розділ V

З наказу свого господаря автор знайомить його зі становищем Англії. Причини воєн між монархами Європи. Автор починає пояснювати англійську конституцію.

Нехай читач візьме ласкаво до уваги, що нижчеподаний витяг