Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

Тижнів через десять я розумів уже майже всі його запитання, а через три місяці міг дати на них досить доладну відповідь. Господар надзвичайно хотів довідатись, із якої країни я походжу та яким чином навчився наслідувати розумних тварин, бо єгу (до яких, він бачив, я був надзвичайно подібний і головою, і руками, і обличчям, що їх тільки й було видно), будучи досить хитрими й маючи величезний нахил до злостивості, засвоюють науку гірше за всіх тварин. Я відповів, що приїхав з-за моря, з далекого краю, з багатьма такими ж, як і я, істотами, у великій порожній посудині, зробленій із дерева, і що мої товариші силоміць зсадили мене на цей берег, а потім залишили напризволяще. Зрозуміти мене було йому нелегко, і я допомагав собі численними жестами. Вислухавши, він зауважив, що це якесь непорозуміння або ж я кажу те, чого не було (в їхній мові бракує слова брехня або обман). Він вважав за неможливе, щоб по той бік моря була якась країна і щоб купка диких тварин могла примусити дерев'яну посудину посуватися по воді, куди їм забажається. Він був певен, що жоден гуїгнгнм не зробить такого корабля і не довірить орудувати ним єгу.

Гуїгнгнм по-їхньому означає кінь, або, перекладаючи буквально — вінець природи. Я сказав хазяїнові, що мені бракує ще виразів, але я постараюся вдосконалитись якнайшвидше в їхній мові та сподіваюсь невдовзі розповісти йому ще й не про такі дива. Тоді він ласкаво доручив своїй дружині, дітям та слугам використовувати кожну нагоду, щоб навчати мене, і сам щодня витрачав дві-три години на заняття зі мною. Прочувши про незвичайного єгу, що може говорити, як гуїгнгнм, і своїми словами та вчинками виявляє ознаки розуму, нас часто почали відвідувати сусіди — дуже поважні кобили та коні. Вони захоплено розмовляли зі мною і ставили безліч питань, на які я відповідав, як умів. Ці сприятливі умови дозволяли мені робити такі успіхи, що за п'ять місяців по прибутті я розумів буквально все, що вони говорили, і міг цілком пристойно висловлювати свої думки.

Гуїгнгнми, які відвідували мого господаря, щоб побачити мене та поговорити зі мною, вагалися визнати мене за справжнього єгу, бо моє тіло мало інше вкриття, ніж у тих. Їх дивувала відсутність у мене звичайного волосся на шкіpi (крім голови, обличчя та рук), і я зберігав свій секрет від хазяїна аж до випадку, що трапився тижнів зо два по тому.

Я казав уже читачеві, що кожного вечора, коли всі в домі вже вкладалися спати, я мав звичку роздягатись і вкриватись одежею. Одного ранку хазяїн удосвіта послав по мене свого лакея — гнідого огиря. Коли він увійшов, я міцно спав, одежа моя сповзла вбік, а сорочка закотилася вище попереку. Прокинувшись від шуму, який він наробив, я вздрів коло себе посланця, що, очевидно, збентежений, переказав мені доручення свого пана і наляканий побіг безладно доповісти йому про те, що бачив. Я одразу ж довідався про це, бо, коли, одягнувшися, пішов засвідчити свою пошану його милості, той зажадав пояснень. Його слуга, мовляв, каже, що уві сні я виглядав інакше, ніж завжди, і запевняє, ніби частина мого тіла біла, частина — жовтувата, і в усякім разі не така біла, а частина — рудувата.

До того часу, щоб якомога більше відокремити себе від клятих єгу, я зберігав таємницю свого одягу, але довше ховати її було не можна. До того ж я розмислив, що ввесь секрет цей однаково виявиться, бо і мій костюм, і мої черевики, які були вже в поганому стані, незабаром зносяться, і мені доведеться замінити їх виробами зі шкіри єгу чи якихось інших звірів. Отже, я й сказав господареві, що в тій країні, де ми живемо, всі подібні до мене істоти, почасти з пристойності, почасти через холодну або спекотну погоду завжди вкривають свої тіла спеціально обробленими шкірами тварин. Щодо мене, то, якщо він накаже, я можу зараз же підтвердити це, тільки прошу вибачити, що не покажу тих частин тіла, які ховає сама природа. Господар одповів, що слова мої здаються йому дивними, а особливо останні, бо він не може зрозуміти, чому природа вчить нас ховати те, що сама нам дала; що ні він, ні родина його не соромляться ніяких частин свого тіла, а проте я можу робити, як хочу. Тоді я розстебнув і скинув камзол, потім зробив так само з жилетом, роззув черевики, панчохи і скинув штани. Сорочку я спустив до поперека, підтягнув угору поли й підперезався нею, щоб приховати свою голизну.

Господар дивився на всі ці дії з великою цікавістю та подивом. Він одна по одній брав усі мої речі, затискуючи між копитом та бабкою, і уважно розглядав їх. З осторогою торкнувшись мого тіла і кілька разів оглянувши мене з усіх боків, він нарешті сказав, що я справжнісінький єгу, і тепер він не має в цім ніякого сумніву, але я дуже відрізняюся від решти моєї породи білістю, рівністю та м'якістю шкіри, відсутністю волосся на деяких частинах мого тіла, довжиною та формою пазурів на моїх передніх та задніх лапах і тим, що удаю, ніби завжди ходжу на задніх ногах. Більше він не захотів дивитись і дозволив мені одягтися, бо я починав уже тремтіти від холоду.

Я висловив невдоволення з того, що він так часто називає мене «єгу» — ім'ям огидних тварин, до яких я ставлюсь із щонайбільшим презирством та ненавистю, — і просив, щоб цим словом не називали мене ні він з родиною, ні їхні приятелі, яким він дозволяє мене бачити. Я просив також його милість зберегти секрет фальшивої оболонки мого тіла, принаймні до того часу, поки вона зноситься, і наказати гнідому огиреві — його лакеєві — мовчати про те, що той бачив.

Господар ласкаво погодився задовольнити всі мої прохання, і секрет цей зберігався, доки мій костюм не почав зношуватись і я мусив був удатись до різних хитрощів, про які говоритиму далі. Зі свого боку він висловив бажання, щоб я доклав усіх зусиль опанувати їхню мову. Мовляв, моя здібність розмовляти та розум дивують його значно більше, ніж моє тіло, незалежно від того, вкрите воно чи ні, і до того ж йому кортить узнати про дива, про