Дженні Герхард - Теодор Драйзер

— Звідки ти знаєш, що я з нею не одружився? — спокійно спитав Лестер. Йому цікаво було, як батько сприйме таку можливість.

— Неправда! — старий навіть підвівся з крісла.

— Так, неправда, — сказав Лестер, — але може стати правдою. Я, можливо, одружуся з нею.

— Не вірю! — закричав батько. — Не повірю я, щоб розумна людина могла зробити таку дурницю. Та де ж у тебе голова, Лестер? Після стількох років грішного життя з нею ти ще говориш про одруження! Та коли б це входило до твоїх планів, чому, скажи на милість, ти не одружився з нею з самого початку? Зганьбив батьків, матері розбив серце, справі заподіяв шкоди, став притчею во язицех, а тепер хочеш одружитися? Не вірю.

Старий Арчібалд встав і вирівнявся.

— Не хвилюйся, батьку, — поспішив сказати Лестер. — Так ми ні про що не домовимося. Я ще раз скажу, що, можливо, одружуся з нею. Вона непогана жінка, і я дуже тебе прошу — не говори про неї поганого. Ти її ніколи не бачив і нічого про неї не знаєш.

— Знаю цілком досить, — рішуче відказав старий. — Я знаю, що жодна порядна жінка не зробила б так, як вона. Та вона, мій любий, за твоїми грошима охотиться. Більше їй нічого не потрібно, — це кожний дурень зрозуміє.

— Навіщо такі слова, батьку, — глухо промовив Лестер. — Адже ти її не знаєш, навіть в обличчя не бачив. Луїза приїхала й намолола щось зопалу, а ви й повірили. Вона зовсім не така, як ти думаєш, і дарма ти говориш про неї так різко. Ти незаслужено ображаєш жінку, не хочеш чомусь обміркувати по-хорошому.

— По-хорошому! — перебив його Арчібалд. — А сам ти робиш добре? Добре це по відношенню до твоєї родини, до покійної матері, — підібрати жінку на вулиці й жити з нею? Добре це...

— Досить, батьку! — вигукнув Лестер, піднявши руку. — Попереджаю тебе, — я відмовляюсь слухати такі речі. Ти говориш про жінку, з якою я живу, з якою, можливо, одружуся. Я тебе люблю, але я не дозволю тобі говорити неправду. Я не підібрав її на вулиці. Ти чудово знаєш, що з такою жінкою я не мав би справи. Або ми обговоримо все спокійно, або я тут не залишусь. Пробач мені. Мені дуже шкода. Але вести далі розмову в такому тоні я відмовляюсь.

Старий Арчібалд стих. Незважаючи ні на що, він поважав свого неслухняного сина. Він відкинувся на спинку крісла і опустив очі. Як же йому тепер бути?

— Ти живеш там, де й раніше? — спитав він нарешті.

— Ні, ми переїхали до Хайд-Парку. Я заорендував там будинок.

— Я чув, що є дитина. Це твоя дитина?

— Ні.

— А свої діти в тебе є?

— Ні.

— І то хвала богові.

Лестер мовчки потер підборіддя.

— І ти твердиш, що одружишся з нею?

— Цього я не говорив. Я сказав, що, можливо, одружуся.

— Можливо! — крикнув старий, знову запалюючись гнівом. — Яка трагедія!.. Це з твоїм майбутнім, з твоїми можливостями. Сам поміркуй, чи можу я довірити долю мого майна людині, якій плювати на думку суспільства? Виходить, що й наша фірма, і родина, і твоя репутація — все це для тебе дурниці? Де твоя гордість, Лестер? Ні, це якась неможлива, дика фантазія!

— Це дуже важко пояснити, батьку, я просто не беруся пояснити. Я знаю одно — що я сам почав цю пригоду і повинен довести її до кінця. Все може скінчитися цілком щасливо. Можливо, я одружуся, може, й ні. Зараз я не можу сказати нічого певного. Доведеться тобі почекати. А я зроблю, що можу.

Старий Арчібалд докірливо похитав головою.

— Ти, я бачу, зовсім заплутався, Лестер. Далі вже нікуди. І, наскільки я розумію, ти маєш намір стояти на своєму. Що б я не говорив, тебе, очевидно, нічим не проймеш.

— Мені дуже шкода, але зараз це так, батьку.

— Ну, тоді май на увазі, що коли не виявиш належної поваги до родини й до самого себе як представника нашої фірми, я змушений буду змінити свою духівницю. Потураючи твоїм брудним інтрижкам, я, нарешті, сам стаю співучасником їх. Цього більше не буде. Розлучайся або одружуйся з нею. Але перше чи друге ти повинен зробити. У першому випадку все буде гаразд. Ти можеш дуже добре забезпечити її — будь ласка, я не заперечую. Я з радістю дам на це гроші, скільки б ти не попросив. І ти одержиш свою долю спадщини нарівні з іншими дітьми, як це завжди й передбачалось. Але якщо ти одружишся — тоді справа інша. Вибирай. І не нарікай на мене. Я тебе люблю. Я твій батько. Я роблю так, як мені підказує почуття обов’язку. Обдумай все це і дай мені знати про твоє рішення.

Лестер зітхнув. Він розумів, що сперечатися марно. Батько, очевидно, не жартує, але як покинути Дженні? Він ніколи не пробачив би собі такої підлоти. Та досить, невже батько справді позбавить його спадщини? Ні, звичайно. Старий його любить, незважаючи ні на що, це одразу видно. Лестер був збентежений і розбитий, він не терпів примусу. Подумати тільки, — його, Лестера Кейна, штовхають на таку гидоту — покинути Дженні. Він опустив голову і похмуро мовчав.

Старий Арчібалд зрозумів, що стріла його попала в ціль.

— Що ж, — сказав, нарешті, Лестер, — зараз нам більше ні про що говорити; це начебто зрозуміло. Я не знаю, що зроблю. Треба подумати. Одразу я не можу нічого вирішити.

Вони подивились один на одного. Лестеру було шкода, що громадська думка скерована проти нього і що батько так важко це переживає. Старому було шкода сина, але він твердо вирішив продовжувати свою лінію до кінця. Він не був упевнений, що йому вдалося переконати Лестера, але він не втрачав надії. Можливо, син ще схаменеться.

— До побачення, батьку, — сказав Лестер, простягаючи руку. — Я, здається, встигну на поїзд, який іде о другій. Більше я тобі ні для чого не потрібний?

Коли Лестер пішов, старий довго сидів замислившись. Так загубити свою кар’єру! Відмовитися від таких можливостей! Виявляти таку сліпу упертість в гріхах і помилках! Він похитав головою. Ні, Роберт розумніший. Той справді здатний очолити крупне