Тунель - Бернгард Келлерман
— Ти вмієш танцювати? — спитав С. Вулф.
— Ні, сер!
— Хіба ти ніколи не танцювала, коли у вас збирали виноград?
— Танцювала, сер!
— Чардаш?
— Так, сер!
— Потанцюй чардаш!
Юлішка розгублено озирнулася. Потім пішла танцювати — більше зі страху, ніж заради великих грошей. Вона незграбно переставляла ноги й розмахувала руками. Роздягнена, дівчина не знала, що робити зі своїм тілом. Вона тупцяла так, немов ступала по битому склу. Очі в неї були сповнені сліз, щоки палали від сорому. Ох, оці ноги, оці її не зовсім чисті ноги! Куди б їх сховати?..
Юлішка була прекрасна. Вже багато років С. Вулф не бачив такої зворушливої сором'язливості. Він дивився на неї і не міг надивитися.
— Танцюй, Юлішко!
І Юлішка, відкинувши назад голову, незграбно підіймала руки й ноги, а сльози капали їй на груди. Потім дівчина стала; вона вся тремтіла.
— Чого ти боїшся, Юлішко?
— Я не боюся, сер!
— Тоді підійди ближче!
Юлішка ступила ближче. «Тепер він це зробить!» — подумала вона й згадала про гроші.
Але С. Вулф цього не зробив. Він посадив її до себе на коліна.
— Не бійся, подивися на мене!
Вона звела на нього трепетний, палючий погляд. С. Вулф поцілував її в щоку. Він пригорнув її до себе в пориві батьківського почуття ніжності, і на очі йому набігли сльози.
— Що ти збираєшся тут, у Нью-Йорку, робити?
— Не знаю.
— Хто тебе сюди привіз?
— Брат. Але він поїхав на Захід.
— І що ж ти тепер робиш?
— Співаю з Дьюлою.
— Покинь Дьюлу й більше з ним не співай. Він негідник. Та ти й зовсім не вмієш співати!
— Так, сер.
— Я дам тобі грошей, а ти зробиш так, як я тобі скажу?
— Добре, сер!
— Гаразд. Вивчи англійську мову. Купи собі просту гарну одежу й наймися десь продавщицею. Слухай уважно, що я тобі скажу. Я дам тобі дві тисячі доларів — ти гарно танцювала. Їх вистачить тобі на три роки. Запишися на які-небудь вечірні курси. Вивчи бухгалтерію, стенографію і машинопис. Все інше влаштується саме собою. Ти так зробиш?
— Так, сер! — відповіла Юлішка злякано, бо С. Вулф здався їй страшним. Вона чула, що в Нью-Йорку часто вбивають молодих дівчат.
— Одягнися!
І С. Вулф простяг дівчині цілу пачку банкнот.
Але дівчина не важилася їх брати. «Як тільки я візьму гроші, він мене вб'є»,— думала вона.
— Бери! — сказав усміхаючись С. Вулф.— Мені гроші більш не потрібні — завтра рівно о шостій вечора мене вже не буде живого.
Юлішка здригнулася.
С. Вулф нервово засміявся.
— На ось іще два долари. Візьми перше таксі, яке трапиться, і їдь додому. Віддай Дьюлі сто доларів і скажи, що більше я тобі не дав. І нікому не признавайся, що маєш гроші! Найголовніше в цьому світі — мати гроші, але щоб ніхто про це не знав! Та бери ж! — І він тицьнув їй у руку банкноти.
Юлішка пішла, не подякувавши.
С. Вулф зостався сам, обличчя його враз осунулось.
— Дурне дівчисько! — пробурмотів він.— Однаково пропаде!
С. Вулф уже пошкодував, що дав Юлішці гроші. Він викурив сигару, випив чарку коньяку й заходив туди-сюди по кімнаті. Тоді повмикав усі лампочки — він не міг терпіти сутінків. Потім зупинився перед лакованою японською шафкою і відчинив її. В шафці було повно пасом кіс — білявих, золотистих, рудих жіночих кіс. На кожному пасмі був ярлик, як на пляшечках з ліками. І стояла дата. Вулф подивився на цю павідь волосся й відразливо засміявся. Жінок він зневажав і ненавидів — як усі чоловіки, що мають справу переважно з продажними жінками.
Одначе власний сміх збентежив його. Це був ніби чийсь чужий сміх, який йому доводилося десь чути. Потім С. Вулф пригадав, що так сміявся його дядько, точнісінько так, і того дядька він не любив найбільше в світі. Дивно.
І знов С. Вулф заходив по кімнаті. Але стіни й меблі чимдалі розпливалися, втрачали обриси. Кімната більшала, порожніла. Самотність стала йому нестерпною, і він поїхав до клубу. Була третя година ночі.
На вулиці — жодної живої душі. Тільки через три будинки стояв автомобіль, у якому щось поламалося, і шофер порався біля двигуна. Та тільки-но Вулф рушив, автомобіль поїхав услід за ним. Вулф гірко всміхнувся. Шпигуни Аллана?
Під'їхавши до клубу, він дав своєму шоферові два долари на чай і відіслав його додому.
«Боже, та він же геть готовий!» — промайнуло в шофера.
У клубі за трьома столами ще грали в покер, і Вулф підсів до знайомих. Аж дивно, як йому сьогодні йшли карти! Такі трапляються не часто! «А ось і дві тисячі, які я дав Юлішці!» — подумав він і сховав гроші до кишені. О шостій годині вони покинули грати, і Вулф до самого дому йшов пішки. За ним плентали, розбалакуючи, двоє чоловіків з лопатами на плечах. Біля самого будинку він спіткав підхмеленого робітника — той заточувався, брався за стіни й фальшиво наспівував вдаючи п'яного.
— Have a drink? [87] — звернувся до нього Вулф.
Але «п'яний» йому не відповів. Тільки пробелькотів щось під ніс незрозуміле й поплентав далі. «Алланова робота!»
Вдома С. Вулф випив віскі — такого міцного, що його аж пересмикнуло. Він не захмелів, однак поринув у якийсь напівсвідомий стан. Потім заліз у ванну, заснув у ній і прокинувся аж тоді, коли постукав стурбований слуга. С. Вулф одягся з голови до ніг у все нове й вийшов з дому. Вже зовсім розвиднилося. На другому боці тротуару стояв автомобіль. Вулф підійшов і спитав, чи він вільний.
— Зайнятий! — кинув шофер, і Вулф зневажливо посміхнувся.
Аллан його оточив, узяв в облогу.
З будинку вийшов чоловік з невеличкою чорною папкою під рукою і рушив за Вулфом протилежним боком вулиці. Але Вулф зненацька вскочив до трамваю і подумав, що нарешті позбувся нишпорок Аллана.
Він випив у якомусь кафе каву і до самого полудня проблукав вулицями.
Нью-Йорк
