Бурецвіт - Марія Ряполова
З хащі вилетіла стріла і прибила Бурецвітового капелюха до стовбура.
— О! — задоволено гукнув хтось. — Не рухайся, зараз підійдемо.
— Ти живий? — прошепотіла я.
— Ніби, — стенув плечима Бурецвіт.
— Чорт забирай! — вилаявся Мереж, стягаючи панамку.
— Просто всередину поцілив, ну й краса, — сказав парубок, що з’явився раптом із нетрів лісу. — Класний капелюх.
У руках хлопця був лук, за плечима — сагайдак, сам він був одягнений у легкий зелений костюм.
— Дякую, — сказав Бурецвіт. — Це все?
— Ні-ні, постривай, не ворушись. Сфотографуй це! — гукнув він комусь.
До нас підійшов іще один хлопець, на шиї в нього висіла фотокамера.
— Годиться, — сказав він, оглянувши Бурецвіта, і почав знімати.
— Ну так! — гукнув перший парубок.
— Справді поцілив… — почувся ще чийсь голос. Раптом біля нас почали з’являтися нові й нові люди, вбрані у зелене.
— Ну досить, — сказав той, що фотографував, підійшов до стрільця, і вони почали переглядати знімки.
— Так хто, я ж зробив! Треба в інет повісити, — тішився лучник. Інші хлопці також підходили до них, дивилися фото, потім розглядали Бурецвіта, його прострілений капелюх і висловлювали своє захоплення.
Шукач нарешті виринув з-під зіпсутого головного убору й відійшов убік.
— Ми, власне… — почала я.
Стрілець зиркнув на мене і сказав:
— Хлопці, а чого ви гальмуєте?
З нас постягали та кудись віднесли наші рюкзаки. Після цього нам позаламували руки і скрутили їх за спинами грубою мотузкою.
— Мені боляче! — верескнула Перла.
— Ходімо! — сказав хлопець із луком.
— Куди?! — викрикнула я.
— А… ну… до нашого цього, розбійницького лігва. Рухайтеся!
2
Нас притягли на галявину, що з одного боку завершувалася урвищем. Там нас зустрів статний дядько, ватажок розбійників.
Поруч із ним стояв худорлявий молодик, який тримав у руках дощечку з прикріпленими до неї паперами.
— Ви чужинці, що нелегально… — почав ватажок.
-…без дозволу та жодного права… — підказав худорлявий парубок.
-…перетнули адміністративний кордон заповідника…
-…вдерлися до цього віковічного лісу…
-…то кажіть, якого дідька ви тут робите?
Худий хлопець промовчав.
— Ми прийшли до Садівника, — сказала я. — Ми — шукачі орхідеї.
— А! — вигукнув старший. — Зрозуміло. Хто з вас шукач?
— Я, — відгукнувся Бурецвіт.
— Пиши, — кивнув здоровий худенькому. Той закивав і заходився щось шкрябати.
— А я провідник.
— А я — учень провідника, — сказав Мереж.
— Ви що, здуріли? — поглянула на мене Перла.
— Хочете зустріти Садівника і переконати його віддати вам квітку? — уточнював здоровань.
— Саме так, — підтвердила я.
— Угу, дуже добре. Ну що, дописав?
— Так.
— Вішайте їх, хлопці.
— Що?! — крикнула я. — Ви не можете нас убити!
— Чому? — здивувався здоровань. — Ви що, безсмертні?
— Ні, — сказала я, — але це якось недобре.
— Терне!
Худорлявий поглянув на нас і почав:
— Ми маємо повісити вас, бо так наказав наш лісник, якого ви так брутально кличете Садівником…
— Ніби тут сад, — пирснув здоровань.
— Він наказав вам повісити нас? — перепитав Мереж.
— Усіх, усіх негідників, хто стане називати себе шукачами.
— Але ми не негідники, — запротестувала я.
— І я себе так не називала! — знайшлася Перла.
Худенький Терн уважно поглянув на нас, потім почав копирсатись у своїх паперах.
— Так, справді… вибачте… тут написано всіх. Просто всіх.
Всіх, хто кличе себе шукачами, і всіх, хто прийшов з ними.
— Я не з ними! — запанікувала Перла й відступила від нас на крок.
— Хоча, зачекайте, — сказав здоровань. — Ми повісимо чоловіків. А щодо жінок…
— У нас є дві жінки? — навіщось спитав Терн і знов став щось занотовувати.
— Так, дві, — підтвердив здоровань.
— Угу! — заохотливо вигукнула Перла, ставши навшпиньки та благально притиснувши руки до грудей.
— Ми їх четвертуємо, — сказав здоровань.
У Перли опустилися руки, а в мене відвалилася щелепа.
Здоровань розреготався.
— Жартую!
— Смішно, — вичавила я.
— Так от, оскільки ми — лісові розбійники — гордість заповідника! — а я цієї гордості, тобто зграї, ватажок, потребую половини… жінки…
— Половини жінки? — злякалася я.
— Ні, цілої, однієї! Так от, ви маєте вирішити, хто з вас стане мені дружиною, а другу ми також повісимо!
Ми з Перлою перезирнулися.
— Особисто мені більше подобається та, що у спідничці, — він кивнув на мою подругу.
— Послухайте, а може, вам треба дві дружини? — сказала Перла.
— Дві дружини… — ватажок замислився. — А це думка!
Люблю жінок з логічним мисленням! Ну, а тепер, коли все так чудово склалося, вішайте цих двох гавриків.
— Зачекайте!