Емілі виростає - Люсі Мод Монтгомері

— Нісенітниць? О ні, — правив своєї Перрі. — Вже пора нам з тобою щось вирішувати. Ти не повинна вернути носа від мене — лишень тому, що походиш із роду Мурреїв. З часом я буду гідний навіть руки Мурреївни. Підійди-но ближче, подай мені руку й допоможи виборсатися з моїх злиднів.

Емілі підвелася, гордовито випроставшись. Як і кожна дівчина, вона мріяла про палке та вірне кохання, але у мріях її не було місця для Перрі Міллера.

— Я не Мурреївна. А тепер я йду нагору, до моєї кімнати. Надобраніч.

— Зажди півсекунди, — благав Перрі. — Коли проб’є одинадцяту, я поцілую тебе як майбутню дружину.

Емілі навіть думки не припускала, що Перрі виконає те, що обіцяв. І це було необачно, оскільки Перрі завжди дотримувався слова і здійснював усе, що постановив. Але, з іншого боку, ніколи доти не був сентиментальним. Отож, не зважила на його «обітницю» — затрималася, аби з’ясувати в нього ще дещо стосовно гостини в подружжя Гарді. Перрі ж не встиг відповісти: годинник почав бити одинадцяту. Відтак перескочив через парапет і зайшов до кімнати. Емілі надто пізно здогадалася, що Перрі таки вчинить те, чим щойно погрожував. Спромоглася тільки трохи відхилитися, тож дзвінкий поцілунок Перрі (не вмів нічого робити делікатно!) замість щічки влучив їй у вухо.

Ту мить, як Перрі цілував вухо Емілі, трапилися дві речі: рвучкий подув вітру з брязкотом зачинив стулку вікна й загасив свічу, що стояла на столі, а водночас на порозі «виросла» постать тітки Рут. У правиці вона тримала засвічену свічу, чиє безжальне проміння враз вихопило з темряви тих двох, скам’янілих від жаху і сорому.

Тут, у цьому місці своєї оповіді, сумлінний біограф відчуває, що перо його не зможе стати на висоті завдання…

Емілі й Перрі стояли неначе правцем биті. Тітка Рут — так само. Вона приготувалася, що застане Емілі за писанням, адже місяць тому вже спіймала була небогу «на гарячому» — та у пориві нічного натхнення спустилася донизу, до опалюваної їдальні, аби вписати

кільканадцять речень до «книги Джиммі». Але те, що вона уздріла… Мушу визнати: це виглядало приголомшливо. Як тут ганити тітку Рут за її справедливе обурення?

Тітка незмигно, не відводячи погляду, дивилася на нещасну пару.

— Що ти робиш тут? — звернулася врешті до Перрі.

Небіж тітки Томаси допустився грубої помилки.

— Розв’язую квадратуру кола, — відказав, дивлячись на Рут Даттон очима зухвалими, ще й сповненими відрази.

Безсоромність Перрі (так і промовила подумки тітка Рут, і я так само вважаю його відповідь безсоромною) тільки погіршила становище. Далі тітка Рут звернулася до Емілі.

— Може, ти зумієш мені пояснити, як воно сталося, що ти перебуваєш тут о цій порі, ще й цілуєш у пітьмі отого пройдисвіта?

Емілі здригнулася на звук цих брутальних слів, немовби тітка її вдарила. Забула, яку перевагу дає тітці Рут те, що вона побачила. Отже, віддалася духові непокори. Гордовито звела голову:

— Я не відповідаю на подібні запитання.

— Ну що ж, я так і припускала.

Тітка Рут засміялася неприємно, зловісно — у тому сміхові бриніла нота тріумфу. Саме так: можна було подумати, що, незважаючи на роздратування, щось її тішило. Ми ж потай радіємо, коли переконуємось, що в оцінці певної людини не помилялися!

— То, може, захочеш відповісти на інше питання — яким чином цей пройдисвіт сюди забрався?

— Вікно, — кинув Перрі лаконічно, бачачи, що Емілі не має наміру відповідати.

— Я не питаю тебе, мій пане. Вийди! — владно промовила тітка Рут, патетичним жестом вказуючи на вікно.

— Я ні кроку не ступлю звідси, поки не дізнаюся, що ви збираєтесь робити з Емілі, — відказав Перрі з металом у голосі.

— Я, — мовила тітка Рут тоном блискучої, неперевершеної погорди, — нічого не робитиму з Емілі.

— Пані Даттон, будьте великодушною, — благав Перрі, — це тільки моя провина, винятково моя! Емілі нічого поганого не вчинила. Бачите, пані, все було так…

Утім, цього разу Перрі спізнився.

— Я просила небогу дати свої пояснення, вона мені відмовила. А твої пояснення мені непотрібні.

— Але… — наполягав Перрі.

— Йди вже, Перрі, — веліла Емілі, що відчула в повітрі нову небезпеку. Говорила спокійно, та жоден із Мурреїв не міг би вкласти у свій погляд стільки величі й владної сили. Перрі не посмів чинити їй опір. Вистрибнув у вікно і щез у темряві. Тітка Рут підійшла до вікна жвавим кроком і зачинила його. Після чого, навіть не глянувши в бік Емілі, піднялася нагору, метляючи полами червоного халату.

Емілі тієї ночі не зімкнула очей, а зрештою, вона й не заслужила на відпочинок. Щиро це визнаю! Коли гнів її відпустив, — огорнув її пекучий сором. Усвідомила, що вчинила зовсім по-дурному, відмовивши тітці Рут у будь-яких поясненнях. Тітка Рут мала право ставити їй запитання, коли вже зіткнулася з геть незвичайною ситуацією у власній господі. Оті запитання могли бути неприємними, а все ж тітка Рут мала право їх ставити, ба навіть складно було вимагати, щоб вона робила це з особливою лагідністю. Звісно: вона б не повірила жодному слову племінниці. Зате Емілі не вплуталася б у ще скрутніше становище.

Емілі готова була до того, що її покарають: з ганьбою відішлють до Місячного Серпа. Тітка Рут не погодиться тримати у себе в домі так погано виховану дівчину. Тітка Елізабет визнає за нею слушність. Тітка Лаура буде тяжко зажурена. А кузен Джиммі — чи його лояльність до неї витримає ще й таке випробування? То були гіркі, навіть болючі припущення. Що ж дивного, що кожен удар серця болем пронизував усе її єство! Але, повторюю, — вона заслужила на те. Не маю для неї ні слова співчуття, ні слова виправдання.