Досить Катрін - Джон Грін
— Так. Карочє, з паркінгу повертаєш праворуч — від траси, я маю на увазі, десь через три кілометри увіпрешся в Т-подібне перехрестя. Citgo перекрили дорогу. Береш праворуч і їдеш-їдеш, кілометрів двадцять — двадцять п’ять, повз суцільне нічого. Тоді буде невеличкий підйом угору — і матимеш Ґатшот.
— Ґатшот?
— Ґатшот, Теннессі. Там у них цей ерцгерцог.
— Отже, праворуч і знову праворуч.
— Угу. На тебе чекає розвага.
— Ґатшот, — повторив Колін для себе. — Гаразд, дякую.
Ота дорога, двадцять — двадцять п’ять кілометрів, здається, побувала в епіцентрі землетрусу після останнього ремонту. Колін їхав обережно, але зношені амортизатори Чортопхайки скрипіли й стогнали на нескінченних ямах та химерних хвилях покриття.
— Може, нам не потрібна могила ерцгерцога, — припустив Гассан.
— Ми в автомобільній подорожі! Вона передбачає пригоди, — передражнив його Колін.
— Гадаєш, вони там, у Ґатшоті, Теннессі, бачили колись справжнього живого араба?
— Не будь параноїком.
— Або, коли вже на те пішло, думаєш, вони бачили колись отаку юдо-африканську кучму, як у тебе?
Колін замислився на хвилинку, тоді сказав:
— Ну, тітонька у Hardee’s говорила із нами приязно.
— Так, але тітка у Hardee’s назвала Ґатшот «глушиною», — зауважив Гассан, імітуючи жінчин акцент. — Я хочу сказати, що коли вже той Hardee’s — центр, не хотів би я бачити їхню глушину.
Гассан і далі вправлявся у сарказмі, й Колін за кермом сміявся й усміхався в належних місцях, а тим часом вираховував шанси, що убитий у Сараєво понад дев’яносто років тому ерцгерцог, який було вигулькнув у Коліновій голові минулої ночі, міг закінчити життя там, куди вони зараз прямували. Це було іраціонально, а Колін ненавидів мислити іраціонально. Та не міг позбутися ірраціонального сподівання, що раптом присутність ерцгерцога відкриє щось про ту його частину, якої бракує. Звісно, Колін знав, що всесвіт не змовляється навмисно привести тебе в якесь місце. Він згадав Демокритове: «Скрізь людина скаржиться на природу і долю, хоча її доля — це переважно відлуння її характеру і пристрастей, її помилок і слабкостей».[18]
Отож не доля, а характер і пристрасті Коліна Сінґлтона, його помилки і слабкості зрештою привели його до Ґатшота, штат Теннессі — «Населення 864», як свідчив дороговказ. Спочатку Ґатшот нічим, крім кращої дороги, не відрізнявся від попереднього пейзажу. По обидва боки поля низьких яскраво-зелених рослин простяглися у сіре безмежжя, тільки іноді перериваючись кадрами випасу коней, окремих будівель чи групи дерев. Зрештою Колін побачив попереду на узбіччі двоповерховий будинок із бетонних блоків, пофарбований у жахливий рожевий колір.
— Гадаю, це Ґатшот, — кивнув він у бік будівлі.
Збоку на будинку було написано від руки: «КОРОЛІВСТВО ҐАТШОТ — МІСЦЕ ВІЧНОГО СПОЧИНКУ ЕРЦГЕРЦОГА ФРАНЦА ФЕРДИНАНДА / КРИЖАНЕ ПИВО / ЖИВЕЦЬ».
Колін звернув на гравійну під'їзну доріжку до магазину. Відстібаючи пасок безпеки, він кинув Гассану:
— Мабуть, ерцгерцога вони тримають із пивом і живцем.
Гассан розреготався.
— Опаньки, Колін жартує! Це місце діє на тебе магічно. Шкода, що нам доведеться тут померти жахливою смертю. Я серйозно. Араб і напівєврей входять до магазину в Теннессі. Це ж початок анекдоту, сіль якого у слові «содомія».
Утім, Колін чув Гассанові кроки по гравію в себе за спиною.
Вони увійшли до Ґатшотського універмагу крізь двері з протимоскітною сіткою. Дівчина із довгим прямим носом і карими очима розміром із невеликі планети, що сиділа за прилавком, визирнула з-поза журналу «Життя зірок» і сказала:
— Як справи?
— Добре. А в тебе? — відповів Гассан, а Колін тим часом думав, чи була в історії людства хоч одна визначна істота, яка б читала «Життя зірок».[19]
— Нормально, — сказала дівчина.
Вони трохи походили по магазину, порушуючи шар пилу на лакованих дошках підлоги і вдаючи, ніби розглядають різні продукти, їжу та мальків, що плавали в басейнах для живця. Напівзігнувшись за стійкою для картопляних чипсів, яка сягала йому грудей, Колін потягнув Гассана за футболку, приклав йому руку трубочкою до вуха і прошепотів: «Спитай у неї». Насправді не прошепотів, бо так і не навчився шепотіти, просто сказав трохи тихішим голосом прямо в Гассанову барабанну перетинку.
Той здригнувся і струснув головою.
— Яка загальна площа штату Канзас у квадратних кілометрах?
— Гм, приблизно 213 100, а що?
— Просто кумедно, що ти знаєш такі речі, та не спроможний навчитися говорити без використання голосових зв'язок.
Колін почав пояснювати, що навіть шепотіння передбачає участь голосових зв'язок, але Гассан тільки закотив очі під лоба. Колін замовк і, покусуючи себе за пучку великого пальця, благально дивився на Гассана. Але той удавано зацікавився картопляними чипсами, отож Коліну довелося братися до справи самому. Він підійшов до прилавка і сказав:
— Привіт. Ми щодо ерцгерцога.
Любителька «Життя зірок» усміхнулась йому. Повненькі щоки і задовгий ніс зникли. У неї була така широка підступна усмішка, якій неможливо було не повірити. Хотілося зробити її щасливою, щоб тільки дивитися на цю усмішку. Та вона спалахнула і згасла.
— Екскурсія починається з початком кожної години; вартість одинадцять доларів, і, чесно кажучи, вона не варта того, — монотонно відрапортувала дівчина.
— Ми заплатимо, — сказав раптом Гассан ззаду. — Дитині треба побачити ерцгерцога.
Потім він нахилився вперед і театрально прошепотів:
— У нього нервовий зрив.
Гассан поклав на прилавок двадцять два долари, які продавчиня швиденько згребла у кишеню шортів, демонстративно ігноруючи касовий апарат просто перед нею.
Дівчина здула пасмо брунатного волосся з обличчя й зітхнула.
— Надворі справді спекотно.
— Це екскурсія з екскурсоводом? — запитав Колін.
— Так, і хоч як мені шкода, але я й є ваш екскурсовод.
Вона вийшла з-за прилавка. Низенька. Сухоребра.
Обличчя радше цікаве, ніж гарне.
— Колін Сінґлтон, — назвався хлопець екскурсоводу/ продавчині.
— Ліндсі Лі Веллс, — відповіла вона, простягаючи маленьку руку з облупленим рожевим лаком на нігтях. Він потиснув їй руку, і Ліндсі повернулась до Гассана.
— Гассан Гарбіш. Мусульманин-суніт. Не терорист.
— Ліндсі Лі Веллс. Методистська церква. Теж ні. — Дівчина знову усміхнулась.
Колін думав тільки про себе і К-19 та шматок нутрощів, якого йому бракувало. Однак він не міг протистояти цій усмішці. Така усмішка здатна зупиняти війни та гоїти рани.
Вийшовши з магазину, вони довго мовчки йшли по коліно в траві, яка подразнювала чутливу шкіру на Колінових литках, і він вже хотів було запитати, чи немає якоїсь ділянки з викошеною травою, де можна було б пройти. Але тоді Гассан вважав би його скиглієм, тож доводилося стійко зносити уколи й подряпини. Колін думав про Чикаго, де можна днями ходити, не наступивши й на клаптик справжньої землі. Цей добре мощений світ кликав його, він сумував за
