Досить Катрін - Джон Грін
— Тому що вся ця геніальність, — вів далі Гассан, наче не помітивши, що Колін заговорив про кохання, — це пшик. Просто бажання бути знаменитим.
— Ні, не знаменитим. Я хочу важити щось, — заперечив Колін.
— Правильно. Як я й сказав, ти хочеш бути знаменитим. «Знаменитий» — це новотвір для «популярний». І оскільки тебе дідька лисого оберуть новою «Міс Америка», ти хочеш стати новим «Генієм Америки». І зараз — нічого особистого, я просто констатую — ти скиглиш, бо цього поки не сталося.
— Від тебе немає користі, — промимрив Колін у килим. Тоді повернув обличчя, щоб подивитися на Гассана.
— Підводься, — наказав Гассан, простягаючи йому руку.
Колін ухопився за неї, підтягнувся і хотів відпустити, але Гассан міцно тримав його долоню.
— Кафіре, у тебе дуже складна проблема з дуже простим рішенням.
(три)
— Автомобільна мандрівка, — сказав Колін.
Коло його ніг стояла напхана полотняна торба і набитий самими книжками рюкзак. Вони з Гассаном умостилися на чорному шкіряному дивані. Навпроти них, на такому ж дивані, сиділи Колінові батьки.
Мати ритмічно похитувала головою, наче несхвальний метроном.
— Куди? — запитала вона. — І навіщо?
— Пані Сінґлтон, без образ, — сказав Гассан, викладаючи ноги на кавовий столик (що було заборонено). — Ви, схоже, не вхопили суті. Немає ні «куди», ні «навіщо».
— Подумай лише про все, що ти міг би зробити цього літа, Коліне. Ти міг би вивчити санскрит, — сказав його батько. — Я знаю, ти хотів вивчити санскрит.[6] Невже тобі сподобається просто безцільно їхати кудись? Це не схоже на тебе. Щиро кажучи, це схоже на втечу.
— Втечу від чого, тату?
Батько помовчав. Він завжди тримав паузу після запитання. А тоді, коли починав говорити, це були готові речення, без жодних «мм», чи «е», чи «ну» — наче він завчив напам’ять свою відповідь.
— Мені боляче говорити це, Коліне, та якщо ти хочеш і далі зростати інтелектуально, тобі треба працювати саме зараз наполегливіше, ніж будь-коли раніше. Інакше ти можеш змарнувати свій потенціал.
— Сказати по правді, — відказав Колін, — думаю, що я вже його, мабуть, змарнував.
* * *
Можливо, вирішальне значення мало те, що Колін ніколи раніше не розчаровував батьків: він не пив, не коловся, не курив, не підмальовував очі, не приходив пізно і не приносив поганих оцінок, не робив пірсинг язика і тату «НЕ ЗАБУДУ КАТРІНУ» через усю спину. А може, навпаки, батьки почувалися винними, вважаючи, що проґавили його і довели до такого стану. Або ж вони просто хотіли отримати кілька тижнів для себе, щоб оживити романтику почуттів. Але вже через п’ять хвилин після визнання змарнованого потенціалу Колін Сінґлтон сидів за кермом свого довгого сірого «олдсмобіля», відомого як Чортопхайка.
Сидячи в машині, Гассан сказав:
— О’кей, тепер нам залишилось тільки поїхати до мене, взяти трохи одягу і якимсь дивом переконати моїх батьків, щоб вони відпустили мене в автомобільну подорож.
— Ти можеш сказати, що в тебе робота на літо. Десь у таборі чи щось таке, — запропонував Колін.
— Було б добре, та це не для мене, бо треба бути виродком, щоб брехати власній матері.
— Гм.
— Хоча… їй міг би збрехати хтось інший. Це б я пережив.
— Гаразд, — погодився Колін.
За п’ять хвилин вони припаркувалися в другому ряду на вулиці в Чиказькому передмісті Рейвенсвуд і одночасно вистрибнули з машини. Гассан увірвався до будинку з Коліном на хвості. Його мати дрімала у м’якому кріслі в гарно обставленій вітальні.
— Ма, привіт, — сказав Гассан. — Прокинься.
Вона смикнулась, прокинувшись, усміхнулась і привітала хлопців арабською. Колін відповів їй теж арабською і продовжив:
— Моя дівчина покинула мене, і я дуже пригнічений. Тому ми з Гассаном збираємося поїхати на… на… канікули за кермом. Я не знаю цього слова арабською.
Пані Гарбіш похитала головою і стиснула губи.
— Я ж говорила, щоб ти не плутався з дівчатами, — промовила вона англійською з акцентом. — От Гассан — хороший хлопчик, він не ходить на ці «побачення». І поглянь, який він щасливий. Тобі треба повчитися в нього.
— У подорожі він мене навчить. — сказав Колін, хоча важко було вигадати щось більш далеке від правди. Гассан влетів до кімнати з дорожньою сумкою, напханою одягом.
— Охібоке,[7] ма, — сказав він і нахилився, щоб поцілувати її в щоку.
Раптом до вітальні увійшов пан Гарбіш у піжамі й відрізав англійською:
— Ти нікуди не їдеш.
— О, тату. Ми мусимо. Поглянь на нього. Він геть розчавлений.
Колін витріщився на пана Гарбіша, намагаючись вдавати якомога розчавленішого.
— Він поїде хоч зі мною, хоч без мене. Та я принаймні зможу приглядати за ним.
— Колін — хороший хлопчик, — сказала пані Гарбіш чоловікові.
— Я телефонуватиму вам щодня, — додав Гассан. — Та ми й не будемо довго. Тільки поки йому полегшає.
Колін імпровізував на ходу:
— Ми з Гассаном знайдемо роботу, — заявив він панові Гарбішу. — Нам час навчитися цінувати важку працю.
Пан Гарбіш схвально хмикнув. Тоді повернувся до Гассана.
— Тобі для початку треба навчитися не дивитися цю жахливу «Суддю Джуді». Як на мене, то якщо ти зателефонуєш мені за тиждень і скажеш, що знайшов роботу, можеш залишатися де хочеш і скільки хочеш.
Гассан, наче не почувши образливих закидів, промимрив покірно: «Дякую, тату». Поцілував матір у обидві щоки й вискочив за двері.
— От мудак, — сказав Гассан, опинившись у безпеці в Чортопхайці. — Він вважає мене лінивим — нехай так, але плямувати ім’я найкращої судді реаліті-шоу в Америці — це огидно.
Гассан заснув близько першої години, і Колін, трохи сп’янілий від кави з доброю порцією вершків на заправці та від космічної безлюдності нічного шосе, їхав Індіанаполісом на південь по 1-65. Ніч була тепла як для початку червня, і оскільки кондиціонер у Чортопхайці в цьому столітті не вмикався, вікна були відчинені. Водіння мало ту перевагу, що забирало достатньо уваги — «машина на узбіччі, може бути коп, знак обмеження швидкості, треба обігнати цю фуру, увімкнути поворот, дзеркало заднього огляду, витягнути шию, щоб побачити „сліпу зону“, так, тепер у ліву смугу», — щоб відволікти від болючої дірки всередині.
Щоб заповнити чимось голову, Колін почав думати про порожнини в чужих животах. Згадав про ерцгерцога
