Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв
«Авжеж, Нікти», — посміхнулась дівчина і борзо присмокталася до Анемподестового рота. Його ж м'язи задерев'яніли і причинний змій застиг зведеною сурмою.
«У твоєму світі людські тіла perdensus[19] — такі ж сховища похітливих затвердінь, як і в моєму», — повідомив Сапфірі прочанин, відриваючись від жадібних губ.
Та пирхнула:
«Це ти мені будеш розповідати про „перденси“? Я двадцять три роки прожила в Матні. Помовч краще».
«Тебе вбили?»
«Помовч же, кабанчику», — дівчина присіла навпочіпки і розстебнула прочанинові гульфік. Але тут він зазнав фіаско. Не встигла Сапфіра доторкнутись рукою до його гарячої сурми, як та почала випорожнюватися. Марципанова Акробатка із сумною гримасою спостерігала за його здриганнями і при останньому напруженні підставила язика під білуваті краплі. Потім вона витерла обличчя нарукавним мереживом і насмішкувато подивилась на Анемподеста.
«З тих двох сотень чоловіків, котрих я мала у двох світах, ти — найпрудкіший олень. Цікаво, кого ти побачив у своїх мріях: мене чи Нікту?».
«А ти — облудлива лисиця, обтяжена невідпокутними провинами перед Богом».
«Он як… — акробатка дала легкого щигля охлялому змієві й підвелася. — Може тоді ти святий, чоловіче? Втік з монастиря, вкрав дзеркало, видурював у селян харчі. Тут тобі не Матня, тут все про всіх відомо».
Прочанин знітився і промурмотів:
«Я, безперечно, теж грішник, але йду відмолювати гріхи до Святої Землі».
«Тоді помолися й за мене, Витискуваче, бо в цій вихудлій явності немає Єрусалиму».
Анемподест нащось зняв з пояса ніж і перевірив заточку. Узориста сталь була гострішою за лезо німецької алебарди. Сам візерунок мав емалеве поле і золоту насічку у вигляді переплетених драконів.
«Чи сподобилася ти відпущення гріхів перед… переселенням?», — спитав прочанин, старанно уникаючи погляду мешканки Опадла.
«То не твоя турбота, Витискуваче, — сказала Сапфіра. Її плоть втратила світлоносність й вижовкла. — Твоя турбота — зовсім інше».
«Чому ти називаєш мене Витискувачем?»
«Дістанемось Карнавалу і там тобі все пояснять».
«А ти?»
«Нам з тобою ще довго мандрувати шляхами Вузької Явності. Набалакаємося».
«І ти розповіш мені про Нікту?»
«Так».
Анемподест перехрестився, спрямував ніж вбік дівчини і промовив:
«Минулого полудня, якраз перед тим, як твої друзі вкрали дзеркало, я мав explico[20] видіння. Якісь Сили промацували мене і була проголошена carmen infame[21], що я „не зможу“… Так обрано мене чи не обрано? Ким обрано й ким відкинуто? Чи не диявол, Infalsator, Батько Оман, тебе послав, блудний дух лицедійки Сапфіри, спокушати прочанина і затримувати його на шляху до Єрусалиму? Чи не у вітальні Пекла ми тепер перебуваємо? Допоки не даси мені відповідей і я не переконаюся в їхній істинності, нікуди з тобою не піду!»
Сапфіра ніби чекала на ці запитання. Вона витягла з-під сорочки амулет і простягнула його прочанинові. Він узяв його обережно, немов отруйного гаспида. На золотому диску з агатових пластин було викладено зображення жука.
Він згадав Братську школу і вчителя латини Яна Авґуста Лянґеля, який накульгуючи ходив диспуторієм і цитував Верґілія, кумедно гундосячи при кожному «n»: Cassandra non unquam credita Teucris[22]. Потім він почув рев невидимих опадлійських ґемонів[23] і прокинувся від синтезу протилежних думок.
6
Над лісом розгорталась небадьора містерія дощового ранку. Сіре світло обережно просотувалось крізь мокрі дерева. Намагаючись не наробити шуму, Анемподест відв'язав себе від дерева й повільно присів на гілці. Все тіло боліло і, здавалося, починається лихоманка. Прочанин тричі проказав Ісусову молитву й знайшов у торбі маленький фіал з лікувальною рідиною. Не встиг він його відкрити, як почув за спиною знайоме кахикання. Він обернувся, витягаючи тесак.
За п'ять кроків від нього стояла вся учорашня шатія-братія. Нікта насмішкувато кривила губи, Кінський Каштан шкірився, а Драбант націлював на Анемподеста мушкетон[24] із запаленим ґнотом.
«Кидай залізяку», — наказав Голомозий.
Анемподестові довелося підкоритися. Здоровань у два стрибки підскочив до дерева і через хвилину прочанин був ретельно зв'язаний власним мотуззям. Каштан тим часом відібрав у нього фіал і недовірливо нюхав його вміст, розтираючи пальцями краплі.
«Здається, це якась горіхова настоянка, — повідомив він приятелям. — Сильний магічний засіб для лікування хвороб, гармонізації вітального магнетизму і підтримання чоловічої сили. Адже відомо, що кожна утаєна до повного місяця недобра думка у ніч повні перетворюється на маленьке чудисько й вибігає у Божий світ. Такі чудиська оселяються переважно на горіхових деревах й змушують горішки кричати від болю якраз у день Відсічення голови святого Іоанна Хрестителя».
«Що будемо з ним робити?» — спитав Голомозий.
«Давайте його похолостимо, — запропонував Каштан. — Причандалля у цього недовченого попика напрочуд дійове, я сам учора бачив його здоровезний прутень і тлусті яйка. З цього причандалля я зроблю міцний засіб для любовного ворожіння за рецептом мого покійного брата. Заробимо у Валахії купу талярів, адже попівське сім'я привертає коханців навіть до потворних жінок».
Почувши пропозицію костоголового, Анемподест заверещав як найсправжнісінький ґемон. Голомозий хутко витягнув з торби тютюновий гаман і вправним зударом забив його прочанинові в рот. Той відчув присмак крові, а в горлянку посипалися вибиті зуби.
«Тоді, таточку, тобі потрібно буде чекати до вечора, — зауважила Нікта, показуючи на штани учня авви Макарія. — Бачиш плями. Він мав уночі виверження, може й кілька, і зараз його капшуки порожні».
«А ти,
