Сад спочилих котів - Більґе Карасу

він спустився сходами на базар. Окрім неділі, базарного дня, окрім суботи та понеділка, себто передбазарного дня, коли привозять товар, та післябазарного, коли вигрібають і вивозять сміття, якось посеред тижня, коли базар безлюднів, залишаючись без прилавків, кіосків, підпор та сонцезахисних тентів, він від краю до краю

Тепер потрібно було рятуватися від людей, які тягнули його в різні боки, чіпляючись звідусіль. Він більше не повторював: «Сазандере» та йшов далі в глиб вокзалу посеред спеки, запаху мастил та нестримного шуму.

від краю до краю поволі блукав у тиші. Він спостерігав за собою з верхівки сходів та з вулиці. Віяв вітер. Наганяв дощ. Здіймалася курява, пилюка набивалася в штаньки, рукава, вуха та волосся. Він вибирався на бетоновані вали, де виставляли напоказ товари, поволі блукав безбазарним базаром від краю

У найгарячішому місці автовокзалу, справжнісінькому згустку запахів поту й мастила, якісь незнайомці, ніби сварячи, показали йому, як пройти до трьох автобусів, що стояли в найглухішому закутку. Хоч і здалека, він зауважив три автобуси на Сазандере; туди й попрямував.

від краю до краю; він блукав, і тримав це у свідомості настільки ж, наскільки й бачив, як оком камери спостерігає сам за собою звідкілясь здаля, з-за базару, з горішніх вулиць. Чоловік за базаром, себто він, знімав фільм про самотнього чоловіка, що вештався від краю до краю тим безлюдним, тим безголосим простором; базаром від краю до краю

Шум закладав вуха до глухоти. Підійшовши до вказаного місця, він побачив, як один із трьох автобусів, наче в німому кіно, нечутно відбув. Чоловік хотів побігти за ним. Та ціле юрмисько, що товклося на автовокзалі, ніби зумисне заступило йому дорогу.

від краю до краю вештаючись в тім безлюднім безголоссі, він зненацька відчув, як пісенька, котру один з його друзів любив десятки разів виспівувати в юності, дійшла йому до свідомості… Чим вітер дужчає на морі, тим хвилі… Хоча й пісня мала такий початок, у ній ішлося про те, як тополі, тополі за Аксараєм[7] кидають тінь. Базар було обсаджено тополями зі всіх боків. Височенними тополями, тремкими, шарудливими. Нескінченний базар застиг у німоті, і крім дощового вітру, його більше нічого не турбувало; на тім широкім просторі від краю до краю

Він спробував закричати, але, немов уві сні, не чув власного голосу. Поки він дістався платформи, на ній залишився один-єдиний автобус. Геть захеканий, запитав водія: о котрій той виїздить.

— Автобус не рушатиме, — відповів водій. — Він нікуди не їде.

Чоловіку перехопило дух від люті. Глибоко ковтнувши повітря, він спершу затнувся, відтак розпачливо запитав:

— Щойно тут стояло три автобуси. Куди поїхали два інших?

— Куди поїхали? — перепитав водій, усім видом показуючи, який здивований цим запитанням. — Один — до Гюндюзлю, другий — до Аріфкоя.

розділяючи це базарне безлюддя уявною лінією по діагоналі, він блукає по ньому від краю до краю та знову спостерігає за самим собою з-за базару, з вулиці, озброєний точністю лінз; аж раптом він помітив, що чоловікові, який блукає посеред куряви в цій смертельній тиші, й на гадку не спадає море. Але він зауважує це, як той чоловік, що дивиться з вулиці, чи як — той, що від краю до краю

Цього вечора рейсів на Сазандере більше не буде, — повідомив йому один з працівників автовокзалу. Якоїсь миті чоловік завагався. Може, сісти на інший автобус, поїхати кудись деінде, а мандрівку в Сазандере відкласти до наступного літа? Все, як завжди. Але він передумав. Вийшовши з приміщення на вулицю, чоловік відчув, як середземноморський гамір, що сягав о цій порі свого найбурхливішого піку, впився йому в голову, немов терня. Знесилював шум транспорту, кінотеатрів просто неба, вуличного юрмиська, торговців шербетом та фундуком. Він перетомився, глухота потрохи минала. Чоловік знайшов готель і ліг спати.

Прокидаючись, він і далі вештався базаром. А очунявши від сну, став лаяти себе, що йому бракує кебети. Учора ввечері він то марив базаром, то дивувався гармидеру, а те, що треба було дізнатися, не дізнався. Усі автобуси на Сазандере — як йому сказали — роз’їхалися не за маршрутом. То чи був учора автобус на Сазандере? Якщо ж він рушає сьогодні ввечері, то звідки? Люди, які вчора показували дорогу, збили його з пуття або через власну необізнаність, або — зі свинства. Що ж буде цього вечора? Навіть якщо автобус рушає вдень, він не піде на автовокзал. Це ж безглуздя: смажитися в розпеченому під сонцем автобусі, якщо тут можна поплавати в морі. Він сів на фунікулер і спустився до моря. Повернувшись під вечір, чоловік смачно попоїв, відтак, подавшись на автовокзал, знайшов тут адміністратора. Той повідомив, що є аж три автобуси до Сазандере, які мали б рушати через кожних півгодини. Перший відправляється завжди, якщо є пасажири, другий знову-таки повинен набрати пасажирів, третій… Чоловік дізнався, коли вирушає перший автобус, і, трохи поблукавши вулицями, які щойно ожили, прийшов на платформу за півгодини до від’їзду.

Чи то він за цей вечір уже трохи звик до шуму, чи то тиша в серці оберігала вуха, але той буцім відкотився кудись далеко, за вокзал. Чоловік ніби знову опинився на базарі… Море немов поволі віддалялося від нього. І хоча він був тут, прагнув до моря, утім, аж із надто несподіваною рішучістю очікував автобуса, наче мисливець — здобич. Ставши чоловіком на базарі, він забув про море. Він зауважує це, як той чоловік, що дивиться з вулиці, чи як — той, що

від краю до краю блукає базаром? Чоловік, що блукає базаром, думає про смерть укінці дороги, або ж це чоловік, який знімає фільм, знає, що той так думає. «Чому я знімаю фільм про цей смертоносний день, а не про ті три — базарного життя?» — мабуть, міркує він там, на вулиці, на початку сходів. Проте не він один пропускає ці думки крізь серце, а й — той він, що тиняється базаром. Він підвів голову й начебто не дивиться на того себе, який знімає фільм, та врешті зібравшись глянути на нього, пробігся очима по тополях. У кожному разі та птаха прилітає пугати ночами й на ці тополі. Відтак, оминаючи поглядом того себе, який знімає фільм, він потупив очі додолу та знову пішов. Він ішов, знімав згори свій фільм. Діставшись до протилежного краю