Щиголь - Донна Тартт

Якби я розмовляв із кимось іншим, то неодмінно почав би розпитувати, що насправді означає бути відьмою (закляття й жертвопринесення? угода з дияволом?), але перш ніж я отримав такий шанс, вона вже перескочила на іншу тему, розповідаючи, як мала нагоду вступити до коледжу, але не скористалася з неї («Я тобі скажу, чим я цікавилася. Англійською історією і всім подібним. Генріхом VIII, Марією Шотландською»). Але вона так і не вступила до коледжу, бо надто захопилася одним хлопцем. «Я на ньому схибнулася», — просичала вона, втупившись у мене гострим поглядом своїх безбарвних очей.

Чому, схибнувшись на хлопцеві, Ксандра не змогла потрапити до коледжу, я ніколи не довідався, бо мій батько закінчив розмовляти телефоном. Він замовив (і я чомусь відчув себе трохи дивно) пляшку шампанського.

— Я вже не спроможна дудлити це кляте пійло, — заявила потім Ксандра, докінчивши другу склянку вина. — У мене від нього болить голова.

— Ну, якщо мені не дозволено пити шампанське, то тобі воно не заборонене, — сказав батько, відкинувшись назад на стільці.

Ксандра подивилася на мене.

— Нехай він трохи вип’є, — сказала вона. — Офіціанте, принесіть іще одну склянку.

— Пробачте, — сказав офіціант, безкомпромісний італієць, схожий на чоловіка, якому доручено стежити за туристами, що втрачають над собою контроль. — Ніякого алкоголю, якщо йому менше за вісімнадцять років.

Ксандра почала нишпорити у своїй сумочці. На ній була коричнева сукня з зав’язкою на шиї, а під вилицями були прокреслені бронзером, рум’янами або якоюсь коричневою пудрою такі яскраві лінії, що мені хотілося розмазати їх пальцем.

— Ходімо надвір, трохи покуримо, — сказала вона моєму батькові. Настала пауза, коли вони обмінялися лукавою посмішкою, від якої я весь зіщулився. Потім Ксандра відсунула свій стілець назад і, залишивши на ньому свою серветку, роззирнулася довкола, шукаючи поглядом офіціанта. — О, він відійшов, — сказала вона, схопила мою майже порожню склянку й наповнила її шампанським.

Принесли їжу, і я потай долив собі ще добряче шампанського, перш ніж вони повернулися.

— Ням-ням! — сказала Ксандра, маючи лощений і дещо блискучий вигляд, обсмикнувши свою коротку спідницю, протиснувшись на своє місце й не потурбувавшись навіть відтягти свій стілець від столу. Вона з виляском поклала серветку собі на коліна й підтягла до себе свою масивну світло-червону тарілку з манікоті. — Яка смакота!

— І в мене смачно, — сказав мій тато, який скептично ставився до італійської їжі, і я часто чув, як він нарікав на перепомідорену, утоплену в маринаді пасту, яка стояла тепер перед ним.

Зайнявшись своєю їжею, яка, мабуть, була досить холодною, судячи з того, як довго вони були відсутні, вони неквапно продовжили розмову.

— На жаль, знову нічого не вийшло, — сказав він, відхиляючись назад на стільці й граючись із сигаретою, яку тут було заборонено палити. — Ось так мені щастить.

— Я ладна об заклад побитися, що ти був великим актором.

Він стенув плечима.

— Навіть коли ти молодий, пробитися туди непросто. Тут ідеться не лише про талант. Багато залежить від твого вигляду й від твоєї фортуни.

— Але все-таки, — сказала Ксандра, витираючи кутик губ накрученою на палець серветкою, — ти був актором. Я не можу цього не бачити.

Невдала акторська кар’єра мого батька була улюбленою темою його розмов, і хоч Ксандра, здавалося, була неабияк зацікавлена цією темою, щось підказувало мені, вона чула про це не вперше.

— Чи хотів би я продовжити кар’єру? — сказав мій тато, споглядаючи своє безалкогольне пиво (чи воно було міцністю в три відсотки? Я не міг цього бачити з того місця, де сидів). — Мушу сказати, що так. Це той жаль, який, мабуть, буде вічним. Я хотів би якось застосувати свій дар, але мені не пощастило. Життя має дивну звичку перешкоджати нашим намірам.

Вони глибоко поринули у власний світ. А мені приділяли стільки уваги, що я з тим самим успіхом міг би перебувати тепер в Айдахо. І мені було байдуже, помічають вони мене чи ні, бо я знав цю історію. Тато, який був театральною зіркою в коледжі, недовго заробляв собі на життя акторською професією: озвучив кілька рекламних роликів, зіграв кілька дрібних ролей (убитий плейбой, зіпсований син ватажка банди) на телебаченні та в кіно. Потім, після того як він одружився з моєю матір’ю, його ентузіазм пропав. Він називав довгий список причин, чому йому не вдалося пробитися в акторському світі, і найчастіше я чув про таку: якби моя мати досягла трохи більших успіхів як модель або працювала з більшим ентузіазмом у цій галузі, він мав би більше грошей, щоб зосередитися на акторській діяльності, не працюючи щодня для заробітку.

Тато відсунув тарілку. Я помітив, що з’їв він не дуже багато, — і це часто означало в мого батька, що він напився або збирається почати пити.

— У якусь мить мені довелося плюнути на свої невдачі й піти геть, — сказав він, зіжмакавши серветку й кинувши її на стіл.

Цікаво, чи розповів він Ксандрі про Мікі Рурка, якого вважав, окрім мене та моєї мами, головним мерзотником, що сприяв загибелі його кар’єри?

Ксандра зробила великий ковток вина.

— Ти думаєш коли-небудь повернутись у ті сфери?

— Авжеж, думаю. Але, — він похитав головою, ніби відхиляючи якесь нахабне прохання, — ні. Посутня відповідь на це запитання — ні.

Шампанське залоскотало моє піднебіння — далеке, запилюжене, ігристе, розлите в пляшки у той щасливий рік, коли мама була ще жива.

— Я хочу сказати, що в ту ж таки секунду, коли він мене побачив, я знав, що йому не сподобався, — спокійно сказав тато.

Отже, він розповів їй про Мікі Рурка.

Вона похитала головою, випила решту свого вина.

— Такі хлопці не терплять суперників.

— Тільки й чути було: Мікі те, Мікі се, Мікі хоче зустрітися з вами. Але щойно я ввійшов до кабінету, я зрозумів, що всьому кінець.

— Та він же просто виродок.

— Ні, тоді він виродком не був. Бо, сказати правду, ми були з ним схожі — і не тільки фізично, а й за стилем акторської гри. Я мав класичну підготовку, я мав діапазон, але я вмів так само нерухомо застигати, як Мікі, так само тихо шепотіти, як він…

— Тихо шепотіти. У мене аж мурашки по шкірі пробігли. Як ти це сказав!

— Атож, але Мікі був зіркою. Там не було місця для двох.

Коли я дивився, як вони ділять між собою чизкейк, наче закохані птахи в