Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл
А тоді враз музики гримнули хвацьку мелодію пісеньки “А ну-бо, Джонні, пособи”, і Скарлет насилу стримала себе, щоб не скрикнути. їй так закортіло танцювати, так закортіло! Вона дивилася на людський гурт і притупувала ногою в такт музиці, а її зелені очі аж пашіли від жадливого пориву до танцю. З протилежного боку зали на порозі показався якийсь новоприбулець - він помітив погляд Скарлет, пильно втупився в її ледь розкосі очі на бунтарсь- ки насупленому обличчі, і тінь упізнання промайнула на його устах. Тоді посміхнувся сам до себе, вловивши в тих очах заохоту, зрозумілу кожному чоловікові.
Вбраний у чорний сукняний костюм, він був вищий за всіх офіцерів, що стояли поруч,- сам плечистий, але сухорлявий, з кумедно малими ступнями в лакованих черевиках. Його бездоганно чорне вбрання денді, тонка плісована сорочка, штани на штрипках вельми контрастували з атлетичною статурою та пещеним фертуватим обличчям, за якими відчувалась прихована небезпечна сила, попри всю недбалу граційність його рухів. Чорнявий, з акуратно підстриженими чорними вусиками, що так вирізняли його серед оцих пишновусих кавалеристів, він скидався на чужоземця. Вигляд у нього був як у людини, що бере від життя все можливе й анітрохи цього не соромиться. Він не
приховував своєї самовпевненості й одвертої зневаги до навколишніх, і Скарлет, коли відчула на собі ледь глузливий поблиск його зухвалих очей, мимохіть обернулась до нього.
Відгомін якоїсь невиразної згадки промайнув у глибині її мозку, але вона не зразу впізнала незнайомця. Він був перший за кілька місяців чоловік, що виявив увагу до неї, і Скарлет радо всміхнулась йому. У відповідь на’його уклін вона злегка присіла, та коли він випростався й рушив у її напрямку своєю пружною індіанською ходою, мало не скрикнула вражено, раптом пригадавши, хто то.
Вона стояла, мов скам’янівши, поки він пробирався крізь натовп до неї. Потім повернулась, сама себе не тямлячи, з наміром утекти туди, де буфет, але несподівано зачепилася полою за якийсь цвяшок. Вона люто шарпнулася й роздерла край сукні, і ту ж мить незнайомець був уже поруч.
- Дозвольте мені,- промовив він, нахилився й вивільнив подерту оборку.- Я й не сподівався, що ви мене впізнаєте, міс О’Гара.
Його добре поставлений голос світської людини виявився на диво приємним, з такою протяглою вимовою, що характерна для чарлстонців.
У пам’яті Скарлет чітко ожила та сцена, коли він став свідком її ганьби, і вона, густо зашарівшись, підвела на нього благальний погляд й побачила в його чорних-чорню- щих очах нещадно веселий усміх. І треба ж було, щоб з усіх людей на світі навернувся сюди саме цей нехрист, очевидець тієї пригоди з Ешлі, яка й досі не давала їй спати по ночах! Цей ниций облесник, звідник дівчат, що його й на поріг не пускають у порядних домах! Цей негідник, котрий посмів заявити - хоч і не без підстав,- що вона не дама!
Почувши його голос, Мелані обернулась, і вперше в житті Скарлет подякувала Богові, що у неї є зовиця.
- О, ви, здається, містер Рет Батлер, чи не правда? - сказала Мелані, мило всміхаючись, і простягла руку.- Ми з вами познайомились…
- За вельми знаменних обставин: коли оголошувано ваші заручини,- докінчив він замість неї, нахиляючись до її долоні.- Я дуже радий, що ви мене пам’ятаєте.
- А що ви поробляєте так далеко від Чарлстона, містере Батлер?
- Нудні ділові інтереси, місіс Вілкс. Віднині мені частенько доведеться навідуватись до вашого міста. Складається так, що я мушу не тільки постачати товари, а й дбати про збут їх.
- “Постачати…”? - повторила Меллі, зморщивши чоло, і враз засяяла усмішкою.- О, то це ви… той знаменитий капітан Батлер, про якого ми всі стільки чули! Той самий, що не раз проривався крізь блокаду! Таж кожна дівчина в Атланті одягає сукш, доставлені нам завдяки вашим зусиллям. Скарлет, це така приємна несподіванка! Але що з тобою, люба? Тобі погано? Сядь-бо!
Скарлет, насилу переводячи подих, сіла на дзиглику; серце Гі гак шалено калатало, що. здавалося, корсет лусне. Це ж гаке жахіття! Вона й не уявляла, що коли-небудь знову зустрінеться з цією людиною. Взявши її чорне віяло з прилавка, він почав дбайливо обмахувати Скарлет,- навіть більш юж дбайливо,- бо в його поважному обличчі все так само танцювали глузливі бісики.
- Тут велика задуха,- зауважив він.- Не дивно, що міс О’Гарі стало погано. Може, провести вас до вікна?
Не треба! - відказала Скарлет так гостро, аж Меллі вразилася.
- Її звуть уже не міс ОТара,- пояснила Меллі. Вона тепер місіс Гамільтон.- І додала, обдарувавши Скарлет ніжним поглядом: - А також моя сестра.
Скарлет здалося, що вона от-от задихнеться, так її розлютив вираз смуглявого обличчя цього піратюги-капітана.
Що, я певний, дуже врадувало вас обох, мої чарівні дами,- промовив він, ледь схиляючи голову. Звичайний комплімент, який кажуть при такій нагоді чоловіки, але Скарлет здалося, ніби він мав на думці зовсім протилежне.
І ваші чоловіки, сподіваюся, теж присутні на цьому святковому вечорі? Я з великою приємністю поновив би наше знайомство.
- Мій чоловік у Вірджинії,- сказала Меллі, гордо закинувши голову А Чарлз… - Голос її зірвався
- Він помер у військовому таборі,- рвучко кинула Скарлет, немов одрубала. І коли цей тип дасть їм спокій? Меллі прикро глянула на неї, а капітан Батлер жестом засвідчив каяття за свої нерозважливі слова.
Дорогі мої дами… І як я так, не подумавши! Ви вже ,аруйте. Я гут людина стороння, але нехай утішить вас думка, що полеглий за батьківщину житиме у віках.
Мелані всміхнулася до нього крізь сльози, а Скарлет відчула, як всю її поймає лють і безсила ненависть. І знову
він промовляв гречні слова, як то личить джентльменові в цій ситуації, хоч сам і на краплю в них не вірив! Він просто збиткується з неї! Він же знає, що вона не кохала Чарлза. А Меллі, ця дурепа, і не здогадується про його справжні думки. “Ох, не доведи Господи, щоб хтось про них здогадався! - пронизав її раптом моторошний страх.- А чи не викаже він комусь того, що знає? Якщо він чоловік непорядний, то від
