Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл
Вона не дівчина, якій вільно танцювати й фліртувати, ані заміжня жінка, яка має сидіти собі з іншими матронами й перемивати кісточки тим, хто танцює і фліртує. Але ж вона занадто молода, як на вдову! Адже вдова - це вже й геть літня жінка, якій не до танців чи залицянь, не до чиїхось там зальотів. Ні, це таки несправедливо, що вона мусить сидіти набурмосена в кутку й корчити з Себе взірець вдовиної добропристойності, коли їй тільки сімнадцять років. Несправедливо, що вона мусить притишувати голос і опускати очі, коли до лотка підходять чоловіки* часом навіть симпатичні.
На кожну дівчину в Атланті припадало принаймні по три кавалери. Навіть найпростацькіші з дівчат поводились, як сущі красуні, але що прикріше - мали на собі несказанно гарні вбрання!
Вона ж сиділа, мов та ворона - в защібненій на всі гудзики задушній чорній сукні з довгими рукавами, без жодного мережива, стрічки чи прикраси, ото тільки жалобна брошка з оніксу, подарунок Еллен,- сиділа й дивилась на цих вичепурених дівчат, що просто самі липли до пристойних таких кавалерів. І все тому, що Чарлзові Гамі- льтону випало заслабнути на кір! Він навіть не спромігся полягти на полі бою, щоб їй хоч було чим похвалитись!
Знехтувавши не раз повторювані напучення Мамки, що не можна спиратись на лікті, бо від цього вони зашкарубнуть і вкриються зморшками, Скарлет зухвало сперлася ліктями на прилавок і стала роздивлятися на гостей. Нехай собі шкарубнуть! Однаково їй уже ніколи не доведеться виставляти їх на видноту. Заздрим поглядом вона дивилася на вбрання, що пропливали повз неї: ось жовтава муарова сукня з гірляндами трояндових пуп’янків, ось рожева з атласу, на якій не менше вісімнадцяти оборок, облямованих вузенькими стяжками чорного оксамиту, ось ясно-голуба спідниця з десяти ярдів тафти і з цілим каскадом спінених мережив поверх неї, а тут ще иапівоголені груди, спокусливо прикріплені квіти над декольте… До сусіднього лотка підійшла попідруч зі своїм зуавом Мейбел Мерріве- зер в світло-зеленій тарлатановій сукні з таким широчезним криноліном, що стан її здавався тонким, як ниточка.
Сукня мала силу-силенну шлярок із кремових французьких мережив, доставлених до Чарлстона з останні^ проривом крізь блокаду, і Мейбел так хизувалася нею, немов це вона сама пробилася морем до порту, а не знаменитий капітан Батлер.
“Я мала б такий гарний вигляд у цій сукні! - думала Скарлет з гіркою заздрістю в серці.- У Мейбел же талія, як у корови. А до кольору моїх очей ця зелена барва якраз дуже пасує. І як це білявки наважуються носити такий колір? Шкіра у Мейбел зелена, мов торішній сир. І це ж подумати тільки: я вже ніколи не носитиму таких кольорів, навіть коли скину жалобу! І навіть якщо вдруге вийду заміж. Тоді хоч-не-хоч доведеться вдовольнитись “бридкими кольорами - темно-сірим, брунатним і бузковим”.
З хвилину вона розмірковувала, як усе в житті несправедливо. Який короткий випадає час на розваги, на гарні вбрання, на танці й кокетування! Всього лише кілька швидкоплинних років. А тоді ти виходиш заміж і вбираєшся вже в безбарвні сукні, і обростаєш дітьми, стан у тебе роздається, і на танцях сидиш у кутку з іншими статечними матронами, і потанцювати маєш право хіба з власним чоловіком або з яким старшим добродієм, що раз у раз наступає тобі на ногу. А якщо спробуєш повестися якось інакше, ці матрони візьмуть тебе на зуби, й репутація твоя зійде нанівець, і пляма впаде на всю родину. Це ж дике марнотратство - такий куций твій дівочий вік, і ти весь його гаєш на те, щоб навчитись бути привабливою й чарувати юнаків, а потім лише рік чи два послуговуєшся цим знанням у житті! Згадуючи те, чого її навчали Еллен і Мамка, вона визнавала, що їхні настанови були добре виважені, бо завжди приводили до бажаних наслідків. Існували певні усталені правила гри, і якщо їх дотримуватись, неодмінно доможешся успіху.
У товаристві літніх паній треба бути лагідною, наївною і по змозі недалекою, оскільки літні панії ревниві до дівчат і зіркі, мов кішки: досить одного необачного слова чи погляду, як вони так і вчепляться пазурями. У товаристві літніх добродіїв дівчина має бути загониста, грайлива і навіть у міру кокетлива, аби влестити марнославству старих дурнів. їм здається, ніби вони тоді молодшають і стають такими собі джигунами, що можуть ущипнути тебе за щічку й назвати пустункою. При цьому ти маєш, звісно, відразу зашарітися, інакше вони й ще почнуть щипати - їм це приємність, а комусь осорома, бо потім скажуть про тебе своїм синам, що ти надто легковажна.
У колі молодих дівчат і недавно одружених жінок належить бути солодкою як мед і цілуватися з ними при кожній нагоді, хоч би й десять разів на день. І треба обіймати їх за стан і терпіти, коли вони роблять те саме з тобою, навіть якщо тобі це, може, й гидко. І безоглядно розхвалювати їхні сукні та дітей, підпускати невинні жарти на адресу їхніх кавалерів, підсипати компліменти їхнім чоловікам і, знічено посміхаючись, запевняти, що у тебе нема й дрібки тих чарів, якими наділено їх самих. А понад усе - хай би про що йшлося, ніколи не слід казати того, що думаєш, бо ж і вони ніколи цього не кажуть.
Щодо чиїхось чоловіків, то боронь Боже їх займати, дарма що вони, може, не знати як привабливі,- навіть коли вони вчорашні твої залицяльники. Якщо ти бодай трохи виявиш уваги до такого молодика, його жінка тут-таки оголосить тебе спокусницею, і твоє добре ім’я розвіється, як і надія на заміжжя.
Але з неодруженими юнаками - о, це зовсім інша річі До когось із них можна зоддалік тихенько засміятися, а як він кинеться розпитувати, чого ти смієшся, замість відповіді ще дужчим залитися сміхом, щоб йому
