Консуело - Жорж Санд
На графа Альберта Консуело ледь зважувалася глянути, — саме тому, що тільки він один збуджував у ній живу цікавість. Вона не знала ще, як він ставиться до її появи. Проходячи через вітальню, вона тільки побачила його в дзеркалі й устигла помітити, що він одягнений дуже вишукано, хоча, як і раніше, в чорному. У нього був, безсумнівно, аристократичний вигляд знатного вельможі, але борода, довге волосся, що недбало звисало, й засмагле, з жовтуватим відливом, обличчя надавали йому подібності до гарного, мрійливого рибалки з берегів Адріатичного моря.
Одначе звучність його голосу, що приємно пестила музикальне вухо Консуело, помалу додала їй хоробрості, і вона глянула на нього. Її здивувало, що в нього вигляд і манери зовсім нормальної людини. Він говорив мало, але розважливо, а коли вона встала з-за столу, подав їй руку, щоправда, не дивлячись (цієї честі він не робив їй із учорашнього дня), але дуже невимушено й поштиво. Вся тремтячи, вклала вона свою руку в руку цього фантастичного героя розповідей і сновидінь минулої ночі: вона очікувала, що ця рука має бути крижаною, як у мерця, але рука виявилася теплою та м'якою, як у людини, що цілком здорова й піклується про себе. Втім, Консуело навряд чи могла дати собі в цьому звіт. Вона була до того схвильована, що в неї ледве не запаморочилось у голові, а погляд Амалїї, що стежив за кожним її рухом, міг би остаточно збентежити її, якби вона не озброїлась усією силою волі, щоб зберегти свою гідність перед цією глузливою молодою дівчиною. Коли граф Альберт, довівши її до крісла, низько вклонився їй, вона відповіла на його уклін, але при цьому вони не обмінялися жодним словом, жодним поглядом.
— Знаєте, підступна Порпоріно, — почала Амалія, сідаючи поруч із подругою, щоб зручніше було шепотіти їй на вухо, — ви робите чудеса з моїм кузеном!
— Поки що я цього не зауважую, — відповіла Консуело.
— Це тому, що ви не зволили звернути увагу на те, як він поводиться стосовно мене. За цілий рік він жодного разу не запропонував мені руки, щоб провести до столу, тоді як щодо вас він проробив це якнайлюб'язніше! Щоправда, сьогодні він, очевидно, переживає хвилини просвітління. Можна подумати, що ви принесли йому й розум і здоров'я. Але не надавайте цьому значення, Ніно. З вами повториться те ж, що було зі мною: три дні він буде запобігливий, привітний, а потім забуде навіть про ваше існування.
— Я бачу, що мені доведеться звикати тут до жартів, — сказала Консуело.
— Чи не правда, дорога тітонько, — звернулась Амалія напівголосно до каноніси, що підійшла й сіла між нею й Консуело, — чи не правда, мій кузен надзвичайно люб'язний із милою Порпоріною?
— Не насміхайтеся над ним, Амаліє, — лагідно відповіла Вінцеслава. — Синьйора й без того незабаром довідається про причину наших прикростей.
— Я нітрохи не насміхаюся, тітонько. Альберт сьогодні має прекрасний вигляд, і я радію, бачачи його таким, яким, мені здається, він жодного разу не був відтоді, як я тут. Якби він іще поголився та напудрив волосся, як усі, можна було б подумати, що він ніколи не був хворий.
— Справді, його спокійний і здоровий вигляд приємно вражає мене, — сказала каноніса, — але я вже боюся вірити, що таке щастя може тривати довго.
— Який добрий і шляхетний він має вигляд! — зауважила Консуело, бажаючи завоювати серце каноніси похвалою її улюбленцеві.
— Ви вважаєте? — запитала Амалія, пронизуючи подругу лукавим і пустотливим поглядом.
— Так, вважаю, — відповіла Консуело рішуче, — я ще вчора ввечері сказала вам, синьйоро, що ніколи жодне обличчя не вселяло мені такої поваги, як обличчя вашого кузена.
— О мила дівчино! — вигукнула каноніса, раптом відкидаючи свою манірність і гаряче стискаючи руки Консуело. — Добрі серця швидко впізнають одне одного. Я так боялася, що наш бідолашний Альберт може налякати вас. Мені дуже важко буває читати на обличчях людей відчуженість, яку викликають такі хвороби. Але ви, я бачу, чуйна й відразу зрозуміли, що в цьому хворому, змученому тілі таїться піднесена душа, гідна кращої долі.
Консуело, розчулена до сліз словами предоброї каноніси, поривчасто поцілувала їй руку. Вона відчувала вже більше симпатії й довіри до цієї горбатої бабці, ніж до блискучої та легковажної Амалії.
Розмову їхню перебив барон Фрідріх, який, розхрабрившись, підійшов до синьйори Порпоріни з великим проханням. Іще більш незграбний у дамському товаристві, ніж старший брат (це, мабуть, було в них у роду, а тому не дивно, що ця риса дійшла до останньої межі в графа Альберта), барон скоромовкою промимрив якусь промову, пересипаючи її безліччю вибачень, які Амалія постаралася перекласти й пояснити Консуело.
— Мій батько запитує, — сказала Амалія, — чи почуваєтеся ви спроможною після такої стомлюючої подорожі взятися за музику й чи не зловживемо ми вашою добротою, якщо попросимо прослухати мій спів і висловити свою думку про постановку мого голосу.
— Із задоволенням, — відповіла Консуело, швидко підходячи до клавесина й відкриваючи його.
— Ось побачите, — прошепотіла їй Амалія, встановлюючи ноти на пюпітр, — Альберт зараз же втече, хоч хай які прекрасні ваші очі й мої.
Дійсно, не встигла Амалія взяти кілька нот, як Альберт підвівся і вийшов з кімнати навшпиньках, очевидно сподіваючись бути непоміченим.
— Уже й те добре, — так само тихо сказала Амалія, продовжуючи награвати на клавесині й перескакуючи через кілька тактів, — що він зі злості не ляснув дверима, як зазвичай робить, коли я починаю співати. Сьогодні він надзвичайно люб'язний, можна сказати — навіть милий.
Капелан одразу підійшов до клавесина, сподіваючись приховати цим зникнення Альберта, і зробив вигляд, начебто поглинений співом. Інші члени родини, сівши півколом на відстані, шанобливо очікували вироку, що його Консуело мала винести своїй учениці.
Амалія хоробро вибрала арію з «Ахілла на Скіросі»[120] Перґолезе й проспівала її від початку до кінця свіжим, різким голосом, дуже впевнено, але з таким потішним німецьким акцентом, що Консуело, яка ніколи нічого подібного не чула, робила неймовірні зусилля, щоб не розсміятися. Їй досить було прослухати кілька тактів, аби переконатися, що юна баронеса не має ані найменшого поняття про справжню музику. Голос у неї був гнучкий, можливо, навіть вона колись брала уроки в гарного вчителя, але сама була занадто
