Емілі в пошуках веселки - Люсі Мод Монтгомері

Так, Емілі це розуміла.

Більше жодна з них не проронила ані слова. Та дві години потому, коли Емілі, яка не мала сну в жодному оці, думала, що нерухома Ільза давно спить, Ільза несподівано сіла в ліжку й намацала в темряві руку Емілі.

— Емілі… якби лиш можна було заснути панною… а прокинутись уже пані… як би це було чудово!

За вікном світало — починався день Ільзиного весілля. Ільза спала, коли Емілі вислизнула з ліжка й підійшла до віконця. Світанок. Введені у транс спокою, темні сосни скупчилися в низині Чорноводдя. Повітря бриніло ельфійською музикою, вітер дмухав на піщане узбережжя, затокою витанцьовували бурштинові хвилі, небо на сході розквітало яскравими барвами, маяк біля гавані сяяв перлово-білим на тлі ефірного неба, а далі простягалося неосяжне синє поле моря, на якому квітла біла піна, а над ним стояв золотий туман, він же сповивав верхні точки Пижмової Ділянки. Тедді певно вже прокинувся і чекав, вітав новий день, що мав йому піднести те, чого палко бажало його серце. Душа Емілі вже була позбавлена всіх сподівань і бажань — окрім бажання, щоб цей день якнайшвидше скінчився.

«Це навіть зручно, — міркувала вона, — коли речі стають незворотними».

— Емілі… Емілі…

Емілі відвернулася від вікна.

— Сьогодні прекрасний день, Ільзо. Сонце світитиме для тебе. Ільзо… що таке? Ільзо… ти плачеш!

— Я нічого… не можу вдіяти, — схлипувала Ільза. — Усе здається правильним і, зрештою, незворотним. Нехай Міллі мені пробачить. Але… я так страхітливо налякана. Це пекельне відчуття. Як гадаєш, мені поліпшало б, якби я впала на підлогу й почала битись об неї руками і ногами і кричати?

— Що тебе лякає? — трохи нетерпляче спитала Емілі.

— О, — Ільза демонстративно скочила з ліжка, — мене лякає, що я прикушу язика, коли треба буде відповідати панотцеві. Що ж іще?

Що за ранок! Спогад про нього пізніше видавався їй нічним жахіттям. Гості з-поміж Ільзиної рідні прибували зрання. Емілі вітала їх, під кінець уже почуваючись так, немов усмішка прикипіла до її обличчя. Через неї проходив нескінченний потік весільних подарунків, які вона мусила розкривати і розкладати. Ільза, перед тим як вбиратися, прийшла поглянути на них.

— Від кого цей чайний сервіз? — спитала вона.

— Від Перрі, — відказала Емілі. Вона допомагала Перрі у виборі подарунка. Вишуканий сервіз із намальованими на ньому приємними старомодними трояндами. Листівка з каліграфічним підписом Перрі чорним чорнилом. «Ільзі з найліпшими побажаннями від давнього друга Перрі».

Ільза виважено брала в руки кожен елемент сервізу і розбивала на друзки, а приголомшена Емілі не знала, як її зупинити.

– Ільзо! Ти що, з глузду з’їхала?

— Все! Як славно розбивати щось! Підмети скалки, Емілі. Це було так само гарно як і покричати, лежачи на підлозі. Навіть краще. Тепер я зможу витримати сьогоднішню церемонію.

Емілі вчасно встигла прибрати друзки: до кімнати впливла пані Кларинда Мітчел, вбрана у блакитний муслін та закутана у вишневого кольору шаль. Кругленька добра усміхнена кузина. І все їй було цікаво. Хто вручив це? Від кого прийшло те?

— Вона буде такою солоденькою нареченою, я цього певна, — хрипко мовила пані Кларинда. — А Тедді Кент такий чудовий хлопчина. Справжнісіньке ідеальне весілля, правда ж? Одне з тих, про які пишуть у книжках! Люблю такі весілля як це. Я дякую своїй щасливій зірці, що не втратила цікавості до молодіжних подій, втративши власну молодість. Я сповнена сентиментальності і не соромлюся цього показувати. А правда, що Ільзині весільні панчохи коштували чотирнадцять доларів?

Тітка Ізабелла Гіслоп з дівочим прізвищем Мітчел була похмурою. Її тяжко скривдило те, що її дорогі склянки для шербету поставили біля кумедних старомодних плетених гачком серветок кузини Аннабель. Після цього їй уже неможливо було догодити.

— Сподіваюся, все пройде добре. Але в мене важке відчуття, що наближається нещастя, я це передчуваю. Ви вірите у знаки? Коли ми йшли видолинком, дорогу нам перебіг величезний чорний котисько. А щойно ми завернули у провулок, на першому ж дереві побачили шматок старої афіші, на якій було написано «синя руїна» — і це у трьох дюймах від мого обличчя.

— Це може віщувати вам біду, та Ільзі — навряд.

Тітка Ізабелла похитала головою. Вона не почувалася так, ніби все було гаразд.

— Кажуть, таких весільних суконь як Ільзині на острові Принца Едварда ще не було. Вважаєте таку екстравагантність правильною, панно Стар?

— Найдорожчі елементи вбрання були весільним подарунком від Ільзиних двоюрідних бабусь, які живуть у Шотландії, пані Гіслоп. До того ж, більшість з нас виходить заміж лише раз у житті.

Раптом Емілі згадала, що тітка Елізабет тричі виходила заміж, і подумала, чи не було в цьому збігові крапельки магії чорного кота.

Тітка Ізабелла холодно вийшла, а пізніше охоче всім розповідала: «Та панянка Стар стала геть нестерпною, відколи видала свою книгу. Вважає себе вправі кривдити, кого захоче».

Та перш ніж Емілі встигла подякувати Долі за визволення, втрапила в лещата інших Мітчелів. Одна тітка не схвалювала того, що інша подарувала пару вишуканих богемських скляних вазонів.

— Бессі Джейн ніколи не була надто чутливою. Дурний вибір. Діти обов’язково виймуть призми і загублять їх.

— Які діти?

— Як це — які? Діти, які в них народяться, звісно.

— Панна Стар покладе ті призми до книги, Матильдо, — з усмішкою сказав її чоловік. А тоді знов усміхнувся і прошепотів до Емілі:

— Чому ж сьогодні наречена не ти? Як це Ільза тебе витіснила, га?

Емілі була дуже вдячна, коли її нарешті покликали нагору, щоб допомогти Ільзі переодягтися. Хоча навіть там всюдисущі тітки та кузини патякали, відволікаючи її.

— Емілі, а пам’ятаєш той день першого літа, яке ми провели разом, коли ми з тобою полаялися через те, що не могли вирішити, кому з нас