Емілі в пошуках веселки - Люсі Мод Монтгомері

— Мабуть, — усміхнулась Емілі.

Коли вона дісталася домівки, її так переповнювали почуття, що вона навіть зробила те, про що пізніше гірко шкодувала. У саду Місячного Серпа на неї чекав Перрі Міллер. Вона дуже давно його не бачила, і, якби він прийшов о будь-якій іншій порі, вона б радо його зустріла. Дружні стосунки з Перрі були однією з найприємніших складових її життя, особливо після того як він цілком відмовився від намірів завоювати її серце. За декілька останніх років він дуже змінився: змужнів, розвинув у собі почуття гумору і майже перестав бути хвальком. Він навіть вивчив основні засади етикету й навчився не зловживати жестикуляцією. Він мав забагато справ аби часто навідувати Місячний Серп, та Емілі завжди була рада приймати його в себе в гостях — за винятком цього вечора. Вона хотіла побути на самоті, багато чого обміркувати, впорядкувати свої почуття, насолодитися самоповагою, яка щойно до неї повернулася. Крокувати садовою доріжкою повз шовковисті квітки маків і розмовляти про щось із Перрі їй видавалося зараз чимось майже неможливим. Бажання якнайшвидше позбутись його доводило її до божевілля. Перрі ж зовсім цього не відчував. Він дуже давно її не бачив і мав стільки всього з нею обговорити — особливо його цікавило Ільзине весілля. Він усе розпитував про це, доки не дійшло до того, що Емілі вже й сама не знала, що каже. Перрі був трохи скривджений тим, що дружбою обрали не його. Він вважав, що мав повне право отримати таку честь, адже був давнім приятелем і нареченого, і нареченої.

— Ніколи не думав, що Тедді так мене відштовхне! — скрикнув він. — Певно, він вважає себе занадто успішним, щоб брататися з кимось із Пічного містечка.

І тоді Емілі зробила це. Перш ніж вона встигла про це подумати, слова роздратування тим, як Перрі паплюжив Тедді, самі зірвалися з її вуст.

— Ти дурень. Це взагалі вирішував не Тедді. Справді гадаєш, що Ільза була б рада бачити тебе дружбою після стількох років сподівань, що ти будеш її нареченим?

Скінчивши свою тираду, вона застигла, приголомшена, уражена в самісіньке серце соромом і каяттям. Що ж вона накоїла? Зрадила дружбу і довіру — ганебний, непростимий учинок. Хіба ж могла вона, Емілія Берд Стар з Місячного Серпа, таке скоїти?

Перрі теж спинився як укопаний біля циферблату сонячного годинника, збентежено дивлячись на неї.

— Емілі, ти ж не це мала на увазі… Ільза ніколи про мене так не думала, правда ж?

Емілі з жалем пригадала, що слово не горобець, і усвідомила, що неподобство, спричинене її словами, в небуття вже не повернути жодною брехнею.

— Думала — певний час. Звісно, вона вже давно переросла це.

— Мене! Емілі, вона ж, здається, завжди зневажала мене, завжди через щось мене висміювала, я ніколи не міг їй догодити, ти ж сама пам’ятаєш.

— О так, пам’ятаю, — втомлено підтвердила Емілі. — Вона так тобою переймалася, що ненавиділа миті, коли ти не дотягував до того рівня, який вона собі уявила. Якби вона не… симпатизувала тобі… гадаєш, їй було б діло до твоєї граматики чи правил етикету, якими ти нехтував? Я не повинна була тобі цього казати, Перрі. Усе своє життя я соромитимусь цього. Ти не повинен дати їй здогадатися, що знаєш.

— Звісно, що ні. Та й у будь-якому разі, вона про це вже давно забула.

— О… так. Але тепер ти розумієш, чому їй було б неприємно бачити тебе дружбою на своєму весіллі. Мене роздратувало те, що ти виставив Тедді таким бундючним. А тепер — ти ж не образишся, якщо я попрошу тебе піти, Перрі? Я дуже втомилась, а мені стільки всього треба зробити в наступні два тижні…

— Справді, ти вже маєш бути в ліжку, — погодився Перрі. — Я просто монстр, що змушую тебе залишатись на ногах. Та коли я сюди приходжу, наші зустрічі так схожі на ті, які ми мали багато років тому, що аж не хочеться вертатись. Якими ж шибайголовами ми тоді були! А тепер Ільза з Тедді збираються побратись. Ми вже стаємо трохи старшими.

— Наступної нашої зустрічі ти вже й сам будеш статечним одруженим чоловіком, Перрі, — відказала Емілі, силкуючись усміхнутися. — Я вже дещо про тебе чула.

— Не в цьому житті! Я давно відмовився від цієї думки. Я більше не сохну за тобою, та після тебе жодна вже не здається такою жаданою. Я вже пробував. Я приречений померти старим парубком. Кажуть, таким людям легше вмирати. Та я маю деякі наміри й не збираюся просто відмовлятись від життя. Бувай, люба. Побачимось на весіллі. Воно ж почнеться вдень, так?

— Так, — Емілі сама була вражена тим, як спокійно про це говорить. — О третій годині. Потім вечеря і поїздка до Шрусбері, щоб молодята прокотилися вечірнім човном. Перрі-Перрі, я палко бажаю повернутись у минуле й не сказати тобі всього того про Ільзу. Це як… як… як ми казали у школі, я не думала, що здатна на таке.

— Не переймайся цим так. Я задоволений як пес, що має одразу два хвости, думаючи про те, що колись так багато значив для Ільзи. Не вважаєш, що я саме став достатньо чутливим, щоб зрозуміти, яке це було визнання з її боку? І чи не вважаєш ти, що я нарешті зрозумів, наскільки дорогими ви обидві завжди були для мене і як я тобі зобов’язаний тим, що ти дозволила мені залишитися твоїм другом? Я ніколи не обманював себе стосовно Пічного містечка і різниці між нами. Я просто був занадто дурним, щоб зрозуміти. Я став успішним, я досяг цього, але ви з Ільзою були народжені для успіху. Та ти ніколи не давала мені відчути різницю між собою і мною, як робила більшість дівчат. Я ніколи не забуду брудних жартиків Роди Стюарт. Тож ти не думаєш, що тепер я буду таким дурнем, щоб пишатися тим, що Ільза колись думала про мене або що я навіть дам їй зрозуміти, що мені про це відомо? Більшість своїх старих недоліків я