Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс

Глядачі в затінених рядах зааплодували із шляхетною стриманістю, а з сонячного боку почулися свист і лайка:

— Лакиза!.. Аристократ!

Гальярдо повернувся до крикунів спиною і салютував своїм шанувальникам шпагою та мулетою.

Він був прикро вражений лайкою простолюдинів, що досі ставилися до нього прихильно, і гнівно зціплював кулаки.

«Чого цим людям від мене треба? Чи я винен, що мені попався поганий бик? Це все підступи ворогів».

Більшу частину кориди Гальярдо простояв біля бар’єра, зневажливо поглядаючи на товаришів по ремеслу, які виступали після нього, переконаний, що це вони підстроїли його невдачу.

Він проклинав бика та його хазяїна. І треба ж було, щоб якраз сьогодні, коли Хуан наготувався приголомшити публіку своєю майстерністю, проти нього випустили цю зловмисну тварюку! Постріляти б усіх скотарів, що вигодовують таких виродків!

Коли знову настала його черга виходити на арену зі шпагою й мулетою, Гальярдо звелів, щоб Насйональ та ще один з його підручних заманили бика плащами ближче до тих рядів, де сидів простолюд.

Він знав публіку. Треба улестити «громадян» на сонячному боці, галасливу і грізну юрму, що навіть на кориді не забувала про класову ненависть, але напрочуд легко переходила від свисту до оплесків, коли хоч трохи потішити її самолюбство.

Два тореро з Хуанової квадрильї замахали плащами перед биком і побігли до освітлених сонцем рядів, заманюючи звіра за собою. Побачивши цей маневр, здивовані глядачі на дешевих місцях весело заворушилися й загомоніли. Найцікавіша подія — смерть бика — відбудеться тут, на очах простолюду, а не з протилежного кінця арени, як це звичайно траплялося на догоду багатіям, що сиділи в затінку.

Опинившись на сонячному боці арени, бик розглянувся навколо й побачив здохлого коня. Низько нахиливши голову, він, мов ганчірку, підхопив на роги жалюгідну тушу; з розпореного черева бризнув кізяк і повивалювалися кишки. Віджбурнувши понівечене падло, бик відступив назад, але якось нерішуче. Незабаром повернувся до туші і став обнюхувати її, голосно форкаючи та штрикаючи рогами роздерте черево, а публіка тим часом заходилась реготом. Глядачів смішила тупа впертість розлюченої тварини, що знов і знов кидалась на дохлятину.

— Ану дай йому перцю! Так його, так! Молодець! Ач який дужий!

Та ось публіка перестала дивитися на бика, і всі погляди звернулись на Гальярдо; граційно вигнувши стрункий стан і пругко погойдуючись, він ішов через арену невеличкими кроками — в одній руці згорнена мулета, у другій шпага, якою він вимахував, мов ціпком.

Глядачі на сонячному боці зааплодували, дякуючи матадорові за увагу.

— Тепер вони всі твої! — мовив Насйональ, що стояв неподалік з плащем напоготові.

Юрма вимахувала руками, звідусіль лунали голоси! «Сюди, сюди!» Кожен хотів, щоб Гальярдо убив бика саме перед його лавою, боячись прогавити хоча б один рух матадора, Тисячі голосів кликали еспаду — і він завагався.

Поставивши ногу на приступку бар’єра, Хуан прикидав, Де йому найзручніше заколоти бика. Треба заманити його трохи далі, бо тут заважає туша здохлого коня та розкидані навколо кишки.

Він уже повернувся до Насйоналя, щоб наказати йому відвести бика, коли раптом почув за спиною знайомий голос. У першу мить тореро не згадав, де він уже чув цей голос, але відразу несамохіть обернувся.

— Добридень, сеньйо Хуане… Ось коли ми побачимо, як по-справжньому вбивають бика!

У першому ряду, за натягнутою над другим бар’єром линвою, спершись ліктями на згорнуту куртку й обхопивши долонями кругле, акуратно поголене обличчя, затінене низько насунутим капелюхом, сидів чоловік у самій сорочці. Він мав вигляд добродушного селянина, що прийшов до міста подивитися кориду.

Матадор упізнав його. То був Плюмітас.

Він дотримав обіцянки і прийшов подивитися на виступ Гальярдо, сміливо з’явився серед дванадцяти тисяч глядачів, ризикуючи, що його впізнають. Еспада подумки подякував розбійникові за таку відданість і довіру.

Яка відчайдушна зухвалість! З’явитися в Севільї і зайти до цирку, опинитися далеко від гір та пустельних рівнин, де так легко захищатись від ворогів, відмовитися від своїх єдиних друзів — коня та карабіна — і все заради того, щоб побачити, як Гальярдо вбиває биків! Обидва вони сміливці, але до Плюмітаса йому далеко.

Матадор подумав також, що маєток його цілком у руках розбійника, що спокійно жити на селі можна тільки бувши в злагоді з цим незвичайним чоловіком, і вирішив убити бика на його честь.

Він усміхнувся розбійникові, який дивився на нього спокійним поглядом, скинув берет і, не відриваючи очей від Плюмітаса, вигукнув у бік розхвильованого натовпу:

— На вашу честь!

Матадор кинув берет у публіку, і десятки рук жадібно потяглися, щоб заволодіти священною річчю.

По знаку Гальярдо Насйональ, вимахуючи плащем, підманив бика ближче.

Матадор розгорнув мулету, і тварина, сопучи та форкаючи, промчала під червоним клаптем.

— Оле! — ревнула юрба, що простила своєму улюбленцеві і тепер вітала кожен його рух.

Матадор дражнив і дражнив бика мулетою під безугавні вигуки натовпу. Глядачі були всього за кілька кроків і раз у раз давали йому всякі поради. Стережися, Гальярдо! Бик ще не виморений. Не ставай між ним і бар’єром! Дивися, щоб було куди відступити.

А найзавзятіші, навпаки, підохочували тореро:

— Ану покажи йому, хто ти такий!.. Ти ж це вмієш… Р-раз! Удар — і бик готовий!

Е, ні, ця тварюка надто велика й розумна і так просто в нею не впоратись. Кінська туша, що лежала неподалік, збуджувала бика, і він весь час поривався туди, ніби одурманений смородом із розпореного черева.

Кидаючись то за мулетою, то до коня, бик нарешті стомився і застиг нерухомо, впершись ратицями в пісок. Здохлий кінь лежав якраз за спиною в Гальярдо. Становище досить складне, але він виходив переможцем і за гірших обставин.

Бик стояв дуже зручно, і треба було нападати негайно. Публіка заохочувала матадора. Глядачі за другим бар’єром посхоплювалися