Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
- Петре, - каже старий Жмайло, - ось вже тобi й iмення приложили, вже тебе до смертi Сагайдачним звати будуть.
Один козак сказав, та це зараз й прийметься в цiлiй Сiчi, мов полум'ям пiде.
- А що ж, - каже Марко, - воно непогано прозвали.
- Не iмення тебе красить, а ти його вкраси. Такий тут звичай, i годi з цим перечитись.
Кошовий довiдався про мистецтво Петра i казав собi цю штуку показати.
- Ти будеш тут молодикiв вчити, а у вiльну хвилю пiдеш пiд руку пана генерального писаря в канцелярiю. Пiд вечiр, як я вже вчора говорив, зайди до мене.
Як вечором Петро зайшов до кошового, вiн спитав:
- Чи довго ти вчився в Острозькiй академiї?
- Бiльш чотирьох рокiв. Був би там ще богзна-як довго сидiв, та лучилася така пригода, що треба було академiю покинути.
- На це я не цiкавий, та ось що, коли треба буде нам писнути дещо по-латинi, так ти писатимеш, бо наш писар небагато з цього тямить. А, може, тут колись прийдуть якi посли з далекого свiту, то зараз i тебе покличено на товмача. Трапляються такi люди, що годi з ними розмовитись. А чи i твiй побратим Жмайло розумiє латину теж?
- Усi ми там цього добра вчились однаково.
- А Київ ти знаєш?
- Нiколи там не бував.
- Як буде нам яке дiло у Київ, то ти поїдеш. Ти бачиш, якi важкi хвилi ми переживаємо? Козацтво розбите, треба зачинати паново все порядкувати. Жде нас велика праця. Живемо мiж двома ворогами: з одного боку Польща заприсягла нам загладу, з другого - татарва. Треба то з одними, то з другими битися, хитрити та помiж дощ ходити, поки козацтво знову не виросте в силу.
- Коли вже про татар мова, то я дещо довiдався по дорозi вiд полоненого татарина. Я повинен був це ще вчора сказати, та знаю козацький звичай, що коли тебе не питають, не вiдзивайся.
- Полонений татарин звичайно бреше, хоч його огнем припiкай.
- Тож-бо й є, що вiн по-доброму сам виговорився iз вдячностi, що я не дав його козакам вбити, пустив на волю, та ще й коня подарував.
- Такий, може, i правду сказав. Що ж вiн тобi говорив?
- Вiд'їжджаючи вiд мене, вiн говорив таке: "Бережiться, козаки, з весною пiде на вашу землю велика орда. Сам Менглi-Гiрей поведе її". Казав, що аллах його за це, певно, покарає, що своїх зраджує, але вiн, з приязнi до мене, то i кари тої не лякається.
- Добре i те знати. Ми гаразд дiло обмiркуємо, та може, ще щось бiльше довiдаємося. От добре, що ти це сказав.
Опiсля Петро вклонився i вийшов
- Чого тебе кошовий кликав? - питали Петра чубiвцi, як у курiнь вернувся.
- Та ось чого. Питав мене, чи можна кобилу навчити по-латинi iржати. Та що вам я багато говорити буду, давайте краще бандуру, та повеселимось, бо менi справдi чогось весело помiж вами.
Подали бандуру. Петро заграв дрiбненького та став приспiвувати, а козаки вдарили гопака, що аж стiни дрижали. Петро знав, чим людей до себе приєднати можна.
- А знаєш, товаришу, яке тобi iмення приложили?
- Коли вже гарне, то завтра вам кiлька вiдер горiлки поставлю, а коли негарне, то й не говори, бо плакати буду.
- Гарне, їй-богу, гарне, твою горiлку то так начеб вже й випили.
- Коли випили, то й закусiть, чим хто має, а я завтра вже другої ставити не буду.
- Ех! Дотепний ти, небоже, та, будь ласка, розкажи що-небудь, коли ми всi так розвеселились.
- Як розвеселились, то буде з вас на сьогоднi, не об'їдайтеся. А завтра то розкажу вам дуже слезливу казку про те, як баба дiдовi горохiв'янкою постоли з лопуха шила.
- Чому горохiв'янкою?
- Бо ниток не було.
I так минали весело вечори в Переяславському куренi кожної днини. Пiшла слава про Сагайдачного по всiй Сiчi, i з других куренiв стали вечорами козаки сюди сходитись.
Петра вiдразу всi полюбили. Вiн був дотепний, до кожного приязний, штукар, а при тiм хлопець наче мальований. Розумiється, що вiдтепер звали його Сагайдачним. Життя на Сiчi йшло одноманiтно з дня на день, Але усi бачили, що на щось готується, хоч нiхто не вгадав, що воно буде. Нiхто того не знає, що кошовий думає-гадає. Особливо в майстернi йшла безвпинно робота. Сам кошовий батько усього доглядав i наганяв до поспiху. З Великої Хортицi привозили коней i об'їздили та пiдучували.
II
Якось в половинi марта приїхало на Сiч одного дня двоє татар татарською арбою, якою кримськi крамарi їздять. Вони обмiнялись з сторожею кличем i зараз пiшли до кошового. То були переодягненi козаки, котрi добре говорили татарською мовою, їх посилав кошовий у Крим шпигувати.
Зараз кошовий скликав сiчову старшину на раду. Козаки розказали те, чого довiдались. Показалося правдою те, що Сагайдачний вiд Ахмета довiдався.
Вони переїхали цiлий Крим аж до Бахчисарая, заходили з крамом до татарських улусiв, заходили до їхнiх мечетей i враз з другими до аллаха галайкали.
Орда поклала собi з весною рушити на Україну з великою силою, як лише веснянi затопи минуться. Козаки довiдались, котрим шляхом татари пiдуть. Козаки говорили їм, що козакiв на Сiчi небагато, i нема їх чого боятися. Безпечно перейдуть Днiпро, Iнгулець та Iнгул, i всю Україну.
Вони говорили татарам так, як їх кошовий навчив. Розходилося о те, щоб їх на свiй шлях справити i, заступивши їм дорогу, розгромити.
Тепер стало вiдомим, що орда, перейшовши Днiпро, пiде помiж рiчками Дрiмайлiвкою i Бургункою. Понад цими рiчками стояли два великi лiси, i на тiй прогалинi поклало собi козацтво помiрятись з ордою.
Кошовий предложив на радi такий план. Часть козакiв пiд проводом курiнного отамана Жука мала бити татар на Днiпрi при переправi, та потiм розступитися i йти слiдом за тими татарами, якi успiють перебитися через козацьку лiнiю. Друга частина пiд проводом сотника Чепiля мала стати над Iнгулом i доконати решту недобиткiв так, щоб цiлу орду знищити.
Той план кошового був прийнятий, i зараз взялися за його виконання.
Кошовий розiслав гiнцiв по усiх козацьких паланках i зимiвниках, щоб козацтво негайно збиралось на Сiч до походу. Тепер показалося, що те, що через зиму було зроблено, було дуже потрiбне. Усього було доволi. Сiчове вiйсько вмiло до походу як слiд приладитись. Пiд той час Чепеля на Сiчi не було. Вiн був жонатий i жив у паланцi. Та вiн на перший
