Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
- Що воно, до бiса, чого вони забарилися? А ну же, Петре, пiдiйди до берега i роздивись.
Петро пiдкрався до берега та йому аж в очах замерехтiло. На тiм боцi Днiпра горiли великi огнi, а помiж ними сновигали, мов у муравельнику, чорнi татарськi постатi. За хвилю загорiли огнi i на цiм боцi Днiпра.
"До бiса! I цi безпечнi. Коли б так уночi до них добратися, то нi один не вийшов би живий", - думав Петро, вертаючись до своїх.
- Ти менi нiчого й не кажи, бо я вже знаю, - каже Жук до Петра. - Татари там, де стали, там i ночувати будуть.
- Може би так на вилазку на охотника, пане отамане, дiбратися до їх та зробити їм криваву купiль.
- Гарячо ти купаний, козаче. Так не можна. Наробилося би галасу i тамтi, дiзнавшися, що ми тут є, пiшли би на iнший шлях. Ми не йшли сюди, щоб цих обiрванцiв перерiзати, а на те, щоби цiлу орду знiвечити. Ночують вони, то й ми переночуємо, хiба що огнiв розводити не будемо.
- А щоб їм всячина! - нарiкали козаки. - Треба буде уночi мерзнути.
- Завтра буде гаряче, аж попрiємо.
Жук приказав вiдвести коней у лiс, щоб не зрадились чим.
Як лише на свiт заноситися стало, на тiм боцi Днiпра настав великий рух. Орда ладилася до переправи. Над рiчкою залiг такий густий туман, мов хмара. Козаки привели коней i позапрягали у вози та гармати.
Тривало так довший час, поки татари перебрались на цей бiк рiчки. Повдягались i посiдали на коней. Опiсля рушили в порядку помiж лiси.
Iз-над рiчки насунула i сюди густа мряка i заступила свiт божий. Тут лиш тiльки видно, що вiд берега щось клубилось в густiм туманi i розходився гамiр.
"От коли б так вiтрець подув, - думав собi Жук, - та годi на це довго ждати. Благослови, Боже, на велике дiло, та поможи християнському мировi побiдити".
Жук узяв вiд гармаша льонт i пiдпалив першу гармату. Залунав стрiл i вiдбився могутнiм гомоном по лiсi.
- Ану же, хлопцi, одна за другою, а потiм чергою.
Настав страшний рев вiсьмох гармат, котрi були з Жуком. На той гук почулись густi рушничнi стрiли по обох боках шляху i лiсу.
Мiж ордою настала метушня, зойки та крики. Вони такого не прочували, а через мряку не бачили, звiдкiля на них напасть iде.
Жук розпочав стрiльню тодi, як послiднi татарськi чети на цей берег рiки виходили.
Татари роздiлилися на два фронти по обох краях шляху i стали вiдстрiлюватися. Цiлi хмари стрiл випустили на обидва лiси, та тим вони козакам не пошкодили, бо вони ховалися за деревами. Тепер повiяв вiтер вiд лиману i розiгнав мряку. Татари побачили, що вони попали у засiдку, їх взяла розпука. До Днiпра не можна було вертати, бо тут стояв Жук з гарматою.
Одна частина пiшла перебоєм вперед. Тi, що позаду, кинулись на Жука, на його табiр. Жук став уступати поза лiс, вiдстрiлюючися.
Татари загадали обiйти другим боком поза лiс, та тут натрапили на рiчку, повну води по самi береги. За табором, що вступився за лiс, вони не йшли, побоюючись нової засiдки. Вони почвалували шляхом помiж лiсами наперед.
Вiдразу замовкли гармати, лише рушничнi стрiли з лiсiв заєдно тарахкотiли.
- Дотепер все пiшло добре, - каже Жук. - Тепер, хлопцi, поспiшаймо поза лiс щосили, може, ще їх перебiжимо. На конi!
- Не знать, що сталося з нашими у лiсi? - каже Сагайдачний.
- Не турбуйся, вони вже знають, що їм робити. Козак в лiсi безпечний, як у себе в хатi.
Жук погнав з кiннотою поза лiс та прийшов запiзно. Вже послiднi татарськi чети виїздили з-помiж лiсiв. Зачiпати не було безпечно, бо коли би i другi, що вийшли першi на них, обернулися, то, певно, не встояли б. Гармати йшли позаду, поволi, i не зараз наспiють. За лiсом татари згуртувались i подались на Iнгулець. Тепер стали козаки виходити з обох лiсiв гуртками. Вони вели з собою пов'язаних кiлькох татар i багато пiйманих коней.
- Добре ми дотепер справились, - каже Жук, - тепер поховаємо полеглих товаришiв, ранених вiдiшлемо на Сiч i пiдемо услiд за ордою. Забагато їх вирвалось з нашої петлi. Ми подiлимось на гуртки по двiстi-триста людей. Будемо шарпати татар то ззаду, то по боках. Не треба допустити до того, щоб цiла татарська навала напала на Чепеля, то може його роздавити. Трошки ми припочинемо, а опiсля - в дорогу. Ти, Петре, бери перший гурток скраю i рушай у божий час та покажи, чого тебе старий Чуб навчив. Усi гуртки зiйдуться над Iнгульцем.
Вiдпочивши, рушили далi по Жуковому розпорядку. Над вечором повернули до Жука роз'їзнi з вiсткою, що орда перейшла Iнгулець i розтаборилась по тiм боцi. Жодна з висланих ватаг, як опiсля показалося, не вспiла догнати орди.
Вже стемнiло, як козаки опинились над Iнгульцем. З того боку рiки горiли густо татарськi огнi в таборi.
- Засвiтили нам добряги, i тепер певно не заблудимо, - говорили козаки, - якi вони безпечнi.
Тепер Жук роздiлив своє вiйсько на три частi. Одна мала остатися при ньому тут, де тепер стояла. Друга i третя мали об'їхати колесом татарський табiр, перейти Iнгулець i на даний знак ракетою бiля Жука мали з двох бокiв напасти на татарський табiр i вертатися на цей бiк рiки. Мали вийти зараз по пiвночi, а до того часу спочивати.
Жук не спав нi трохи. Зараз по пiвночi роз'їхались. Жук пiдступив потихеньку над сам берег рiки i тут спрямував свої гармати на берег.
Виждали тут часок, поки висланi частини перейдуть рiчку. Тодi стали стрiляти з гармати прямо на татарський обоз.
Кулi падали в саму середину i робили великi спустошення. Тепер замовкла гармата, а у воздух стрiлила огненна ракета.
На той знак почувся могутнiй бойовий козацький клич. З обох бокiв наскочили козаки на татарський табiр, i почалася страшна рукопашня.
Татари стямились i стали вiдбиватися щосили. Жук пустив другу ракету у воздух. Зразу блиснув огник, посипались iскорки, поки не стрiлила вгору огниста куля, тягнучи за собою огненний шнурок. Це був знак завертати. Козаки завернули до рiчки i стали переправлятися. Татари пустилися за ними, та Жук
