Виправний день - Чак Паланік

Це може навіть виявитися патологією. Як синдром множинної особистості чи гендерна дисфорія.

Як говорив гарвардський професор психології, доктор Джеремая Брок’ярд, расову дисфорію або трансрасовість можна спостерігати в активістки Рейчел Долезал, яка прикидалася темношкірою, а також у співака Майкла Джексона, який пішов на серйозний ризик для здоров’я, щоб здаватися білішим. Як Зиґмунд Фройд зробив собі кар’єру на дослідженні Дори[186], так і Джамалові, можливо, вдасться так само легко використати психічне захворювання цієї божевільної білої леді, щоб отримати славу і багатство.

Ось де його наступне випробування. Джамал підняв руку, подаючи знак домоправительці.

— Арабелло, чи не могла б ти принести мені й моєму гостю два дуже холодні м’ятні джулепи?

Чи ця з’ява — демонстрація розколотої, роз’єднаної особистості або якась форма стокгольмського синдрому, від чого вона вважає себе чужою у своїй колишній нації, Джамал вгадувати не брався. Поки що ні. Йому спало на думку, що це, такі пригоди, сповнені неідеальних персонажів, з хибами, ніби самі просяться в книжки. У цьому створінні, Барнабасі, може народитися його власна книжка.

Його майбутня книга, яку напише темношкірий чоловік про білу жінку, що прикидається темношкірим чоловіком. Назва сама проситься. Його літературний шедевр, який він назве «Чорна, як ти».

У період після Виправного дня популяція бобрів знову зросла. Поки людське населення опинилося в сум’ятті, міста голодували, підскочила чисельність не лише бобрів. Видри, ондатри і кролики, всі повернулися. Норки, рисі й вовки. Коли погода вивела токсини з довкілля, навіть хижаки найвищого рівня, як-от ведмеді й пантери, знову зросли в чисельності.

Хутро, хутро повсюдно. Зрештою, штучне хутро стало новим символом статусу. Без наразі вимерлої нафтохімічної мережі постачання штучні хутро та шкіра швидко стали в дефіциті. Коли постійний запас штучного хутра добіг кінця, не було нового, щоб замінити його.

Відтак, щоб хизуватися своїм багатством, облачався вождь Чарлі в мантії шартрезового леопарда й рідкої акрилової зебри. Спацерував коридорами свого палацу він у чоботах до коліна з «Наґагайду» вимираючого. У плащі з лаймово-зеленого фальшивого соболя й оторочені рукавиці зі штучної шкіри, оббиті дорогими ерзац-перлинами, наряджали придворні його. Отак, розчепурений, сходив він на зубчасті стіни Меригіла, розглядав гойні насадження буряку цукрового та цибулі солодкої, арабеску з грядок динь жолудевих і цикорію, пишноти свого королівства.

Шаста ненадовго зоставила його, та скоро вона стане жоною Чарлі. Вони одружаться в той момент, коли генетичне тестування її етнічність потвердить.

Почувся голос. Чарлі від зубчастих стін і краєвиду відвернувся, позрів на лакея в лівреї. Проводив той дівицю молоду, домашню жону з гурту посудомийниць і послугачок. Особливою красою не вирізнялася вона, та стегна видавалися годними. Кивнув Чарлі на знак згоди, і лакей повів дівицю геть. У покоях чекатиме вона його, доки Чарлі не буде готовий.

Сморід почав просочувати підвал. Джерелом смороду була кров старого, бо навіть кров скисає, як молоко, і дух витеклої крові відчувався в кожному вдиху, що робив Волтер. Чорні мухи кружляли навколо Волтера і Талбота, кружляли навколо їхніх недоїдків постійними міазмами, ніби сам запах видавав низький гул.

Не найкращий страж власної гігієни, Волтер мало переймався потребами свого літнього заручника. Їжа надто довго стояла при кімнатній температурі, запах гниття не відчувався на фоні загального смороду кімнати. У результаті Талботові туалетні процедури стали несподіваними й вибуховими. З кожним зіпсованим вдихом Волтер запевнював себе, що люди робили й гірші речі заради статку. Наразі всі завдання, які йому давав Талбот, були перевіркою. Скоро більша картина з’явиться в чіткому фокусі.

Як тільки Список став публічним і привабив перші подання й голоси, Волтер чекав наступного випробування. Його новий батя дрімав. Голова схилилася, він, смикнувшись, пробудився з єдиним булькатим храпом. Голова, що хиталася на тонкій шиї, плюючись, пробурмотіла:

— Гіпнагогічний спазм.

Він узявся пояснювати. Між пробудженням і сном люди проходять гіпнагогічний стан, фазу, коли виникає сноходіння. Частими також бувають галюцинації, марево перечіпання через перешкоду чи падіння з вікна, і спляча людина сіпається в пробудженні. Це різке пробудження експерти зі сну називають гіпнагогічним спазмом. Антропологи, згідно з Талботом, вірять, що наші еволюційні предки розвинули цей спазм, щоб захиститися від утрати хватки на гілках чи шерсті матері-приматки. Наше марево падіння — це їхнє видиво падіння на землю джунглів, жах, що залишився в нас ще відтоді, як ми не були людьми. Талбот розвинув цю теорію. Він глибоко ковтнув і облизав сухі губи. Груди піднімалися й опадали, ніби ковальські міхи, роздимаючи й зменшуючи невеликий дирижабль його грудної клітки. Не вся зіпсована їжа була висрана, як показувало блювотиння, що стікало його старим підборіддям і прилипало блідими згустками до сивого волосся на грудях.

— Ти знаєш про АН? — запитав він. Талбот мав на увазі дванадцятикрокову групу наркоманів, що лікуються. Анонімні наркомани. Він сказав: — Сходи до них.

Це була наступна фаза Волтерового тренування. Талбот вимагав:

— Знайди мені одного чи двох чоловіків, яким нíчого буде втрачати.

Волт мусив вислухати їхні історії й відшукати чоловіків, які відмовилися від життя. Молодих чоловіків. Злих і розчарованих. Талбот хотів рекрутів, які звернулися до наркотиків, оскільки вони розумні й сильні, а сучасний світ не дарує їм жодної можливості реалізувати ці дари. Це будуть чоловіки, які ненавидять наркотики, але ще більше ненавидять суспільство, що не залишає їм жодного способу отримати статус, якого всі вони жадають.

Волтер мав пообіцяти їм мільйон доларів. Він мав пообіцяти зробити кожного чоловіка принцом у новому світі. Волтерові це не дуже подобалося, зважаючи на те, що сам він і мідного гроша не отримав. Щоб убити час, він підняв миску з холодною локшиною «Топ Рамен» і побіжно нюхнув її. Підійшов до місця, де сидів Талбот, прив’язаний скотчем до крісла. Ложкою, що спромоглася бути і жирною, і липкою, він закинув локшину в роззявлений старечий рот.

З ротом, переповненим їжею, Талбот цитував рух за громадянські права американців 1950—1960-х. До цього безсилі люди, в яких відібрали власність, ходили по заспокоєння в церкви, і там ці люди без права голосу розуміли, що не одні у своєму горі. Разом вони формували армію, лідери церкви розпізнали їхню силу і повели ці армії в боротьбу.

Задихаючись і бризкаючи слиною, Талбот повідав:

— Ті групи… групи відновлення й підтримки — це нові церкви.

Він розповів, що традиційні місця поклоніння перетворилися на суцільні дурнуваті театри, куди люди приходять, щоб похизуватися своїм статусом і моральністю. Справжня церква повинна слугувати місцем, куди люди йдуть