Виправний день - Чак Паланік

Лише захоплення Шастою вело Волтера в підвал церкви, думка про обличчя Шасти, коли вона усвідомить, що він багатий. Талбот повчав його, що творча візуалізація ні до чого не годиться. Коли контора на кшталт «Емвею» хоче мотивувати зелених стажистів, вона заохочує їх пробними поїздками на «Мазераті» чи «Альфа Ромео». Людей підбадьорюють покупки літаків «Ґольфстрім» і розмови з агентами з продажу нерухомості щодо турів маєтками і приватними пляжами. Реальні деталі мотивують людей. Запах шкіряних сидінь і звук океанських хвиль під вікнами спальні. Людям потрібно знати тонкі деталі життя, якого вони так жадають досягти. Туманні цілі, на кшталт хорошого здоров’я чи грошей, виміряти надто складно. Абстракції не заохочують дух. А от м’якість і тепло соболевої шуби… Чи сяйво діамантового кольє. Шовкове відчуття морської води в ідеальному басейні. Оце мотивує. Тож Волтер уявляв Шасту на борту вітрильного судна в затоці Сан-Франциско і додавав до цього запах лосьйону проти засмаги й смак Шато Лафіт 1869 року, яке вони питимуть. Одного дня вони смакуватимуть білу ікру білуги й сміятимуться з того, до чого довелося вдатися Волтерові, щоб заробити свої багатства, про здирання лезами шкіри з Талбота, публікацію Списку і проникнення на зустрічі анонімних наркоманів у пошуку новонавернених. Спираючись на цю конкретику, Волтер проник у нижчий світ цієї нової релігії.

Парафіяни там приходили, тягнучи за собою свої злочини. З іменами штибу Клем, Ті-Джей і Кішоун. Чоловіки й жінки, одягнені в піджачні костюми, спортивні костюми чи поплямовані робочі комбінезони, чекали своєї черги, щоб повністю висповідатися. Там, удалині від світу, кожна людина звітувала про свої найгірші вчинки і присягалася надалі жити кращим життям.

Кому запропонувати світ? Якого чоловіка зробити радикалом? Волтер слухав, порівнював безробітного ветерана і баристу, яка з труднощами навчається у школі краси. Талбот попередив його. Білі звинувачуватимуть темношкірих. Геї звинувачуватимуть гетеро. Темношкірі звинувачуватимуть білих. І всі звинувачуватимуть євреїв. Волтер чекав, доки висловиться кожна людина. Талбот чітко пояснив йому, що говорити, і змусив повторювати ті слова, доки він не вивчив їх напам’ять. Коли всі розповіли свої історії, настала його черга. І лише коли всі погляди повернулися в його бік, Волтер промовив свої слова.

— Мене звуть Волтер, — сказав він. Ще один день, ще одна перевірка. Він уявив запах Шастиного страху, коли вона стоятиме й цілуватиме його в домі, яким він таємно володітиме. Поки група не встигла його зупинити, він оголосив: — Я набираю чоловіків, які керуватимуть світом менш ніж за рік. — Пролунав спільний стогін, коли люди почали глузувати і хитати головами. — Усіх, кого цікавить, як стати членом-засновником нового керівного класу, я чекатиму на вулиці.

Волтер піднявся, перепросив, вийшов за двері, піднявся сходами і став чекати на алеї якогось героя, або дурня, або нікого, який піде за ним.

Шарм гортала сторінки куховарської книжки, минаючи рецепти, але затримуючись на повноколірних фотографіях ньюберзького лобстера чи вальдорфського салату. Вона розглядала канелоні[191] й відчувала, як рот наповнюється слиною. Пожирала очима бок-чой[192], доки не відчула, що потрібно ковтнути, тоді поспішила на кухню.

Мама стояла над плитою і щось помішувала у сковорідці. На голові в неї була намітка. Намітка! Вона була така бліда, що губи витягнулися тонкою лінією, ніби рожеві канцелярські резинки. Ґевінові пощастило. Шасті також. Шасті варто просто погодитися на переселення в Чорнотопію. Шарм зі своїми батьками застрягла тут, приречена на патріархальний, озброєний середньовічний ярмарок, на який перетворилася Білія. Мама відірвала погляд від приготування й озвалася:

— Привіт, золотко.

Шарм запитала:

— Пиво? Ще ж ранок.

Мама попивала бурштинову рідину з високого кухля.

— Це? — запитала вона, пропонуючи їй кухоль. — Це сеча. Запобігає раку. Темношкірі присягаються, що так і є.

Шарм мугикнула у відповідь. Рот надто наповнився слиною, щоб ризикувати щось говорити. Вона відчинила холодильник і витягла звідти пластиковий контейнер. Вручну на щільній кришці було виведене попередження: «Не чіпати! Слина Шарм!» Вона зірвала кришку і схилила обличчя над контейнером. Густа, мутна рідина хлюпалася всередині, й вона відхаркнула огидний плювок у цю бовтанку.

Маму пересмикнуло.

— Фу, — вона сьорбнула ще медичної сечі.

Шарм сплюнула ще раз і заклацнула кришку на контейнері. Вона це робила вже кілька днів, а контейнер усе одно здавався порожнім.

— Науковий ярмарок, — пояснила вона. — Собака Павлова.

Мати звела на неї стурбований погляд.

— Ти ж знаєш, що наука заборонена.

Вона мала на увазі мораторій. Великий стимул зробити кар’єру в НТІМ[193] тепер здох. Закон велів, що білі люди мають плодитися, замість того щоб читати. Зачинивши холодильник, Шарм спробувала змінити тему.

— Я думала про Ґевіна.

Материна брова стрибнула вгору. Вона прикинулася здивованою і запитала:

— Про кого?

— Про твого сина, — Шарм підійшла до умивальника і наповнила високу склянку водою. Усе те плювання давалося взнаки.

Мати зітхнула настільки глибоко, наскільки дозволяло шнурування її корсажа.

— У нас немає сина, — сказала вона. — У тебе немає брата.

П’ючи воду, Шарм зважувала цю заяву. Її мама така жорстка чи просто реалістка? Після того як Ґевін емігрував, дуже малоймовірно, що вони ще колись із ним контактуватимуть. Найкраще, на що вони могли сподіватися, це сурогатний син чи дочка, експортовані такими ж розчарованими батьками з Гомії. Надто багато батьків ображалися. Коли їхні діти досягали Віку проголошення, вісімнадцяти років, й визнавали, що мають невідповідні сексуальні вподобання, це здавалося зрадою. Шарм знала, що її батьки просили Ґевіна перенести свою заяву. Людям дозволяли чекати до дев’ятнадцяти років, і затримка свого зізнання дала б їм як сім’ї ще два роки спільного життя. Але Ґевін просто заповнив усі папери. Він знав, чого хоче. Він хотів вибратися звідси до дідькової матері.

Мати не перехопила її погляд і продовжила помішувати щось у сковорідці:

— Ти ж знаєш, що надвір так виходити не можна, — що би там не було в сковорідці, воно засичало й почало бризкати.

Вона мала на увазі з непокритою головою. Від жінок Білії вимагали прикривати голови на людях. Ще один захід, що мав на меті прищепити етнічну єдність. Звідти й намітка. Французькі тюдорівські шапочки були спокусою долі; дівчина могла б із таким же успіхом розгулювати топлес. Сіточки для волосся? Забудьте. Шарм знала, що батьки вже втратили одну дитину. Не дай Боже, щоб ту, що залишилася, кинули на роботу на ферму для єретичок чи щось подібне.

Сьогодні телефонували з університету. Ректор погрожував виключенням. Мама взяла дрібку солі з банки і посипала нею