Виправний день - Чак Паланік

Ті кілька білих, яким дозволили краєм ока глянути на дива Чорнотопії, повернулись у сльозах благоговіння. І щоб зберегти їхню вперту, печерну фантазію вищості, ці білі чоловіки голосно і палко заявляли, що самоцвітні палаци й міжпланетні летючі піраміди — то все брехня і чиста ілюзія. І коли сестриці знищили всі форми раку в Чорнотопії, заздрісні білі вимагали доказів, та як можна довести те, чого не існує? Бо мудрість підказала сестрицям шлях до предковічних духів, жінки завербували їх, щоб ті прогнали рак, СНІД і герпес, доки кожна темношкіра людина не одужає.

І поки білі намагалися збільшити свою чисельність, їхні наука і технології припинили розвиватися. І деякі білі не цуралися проникати в Чорнотопію й плюндрувати її пишноту. Бо наука і математика білих були призначені лише для побудови атомних бомб, поки інтелект темношкірих щодня плодив нові дива, які покращували життя, особливо життя жінок, бо Чорнотопія вважала своїх сестриць найбільшим скарбом.

І йдучи за прикладом білих чоловіків на кшталт журналіста Джона Ґриффіна, який затемнив собі обличчя метоксаленом і ультрафіолетовим світлом і проникнув до темношкірих, щоб привласнити їхні досягнення й досвід і видати їх за свої у книжці «Чорні, як я», заробивши таким чином свій статок… так само білі чоловіки Білії маскувались і пролізали через кордон.

Яка дурість! Білі вміли лише копіювати дурнуваті складні рукостискання і мішкуватоштанну тарабарщину, яку темношкірі вигадали навмисне, тож братани одразу розпізнавали цих хитруватих самозванців. Удавані крадії, ці сварливі білі чмошники з пістолетами в руках, невдержимими стегнами, руками на промежині та блекфейсом[171], з яких усі сміялися і змусили думати, наче вони успішно проникли в Чорнотопію. Там братани навчали їх уживати власну сечу, нібито для лікування раку, і вдавані культурні крадії тікали додому, і майже всі білі перейняли цю діяльність.

В інструкції з експлуатації було вказано «лише для прання у пральній машинці» та «міцність». Ґевін стягнув целофан з хімчистки зі своєї улюбленої сорочки «Сенд» і розстебнув ґудзики. Він скинув її з вішака. Така годяща. Такі насичені помаранчевий і червоний кольори. Він одягав її двічі, боявся, що може поплямити чи що барва зблякне. Затиснувши комір підборіддям, він склав сорочку на грудях, підрівнюючи рукави. Зігнув складену сорочку вдруге, тоді втретє, щоб був гладенький рівненький згорток, який він поклав у порожню валізу на підлозі.

Голос. Не материн. Його сестра Шарм сказала:

— Ця сорочка нікуди не годиться.

Вона стояла, спершись на дверний проріз, схрестивши руки на грудях. Шарм підняла руку, наче сигнал «стоп», щоб притишити будь-яку відповідь. Вона підійшла до відчиненої шафи, повільно опустила плечі. Маса ковбойських сорочок-ретро з перламутровими застібками. Палевні светри «Дольче» з металізованими прикрасами. Вінтажний «Версаче». Перед нею лежав посаг, який Ґевін приготував для дорослого життя. Його гомосексуальна скриня з приданим, якщо на те пішло.

Сестра посмикувала перед власної уніформенної сорочки з військового розпродажу.

— Носитимеш її, як залізо.

Оливково-сіра. Незаправлена, краї висять майже до колін її блакитних джинсів. Перше, що вона знайшла в його шафі, це сорочку з комісійної крамниці з парусинового матеріалу кольору хакі, ожвавленого нашивками. Уніформа бойскаута із секонд-генду, доповнена зображенням «орла-скаута»[172].

Ґевін запротестував:

— Це незминальна тканина.

Шарм відкинула сорочку «Сенд» і замінила її на хакі.

— Ти не на показ мод їдеш, — сказала вона. — Там концентраційний табір.

Книга Талбота називала те місце Центром резервного утримання. Донедавна, до Виправного дня, цей конкретний центр, куди призначили Ґевіна, був в’язницею з низьким рівнем безпеки.

Рік первинного переселення наблизився до кінця. Тих, хто народився на неправильній території — геї та лесбійки з гетеросексуальними батьками чи люди з невідповідною перевагою субсахарської або європеоїдної ДНК, — сім’ї віддавали під опіку держави, доки схожих хибнонароджених дітей не знайдуть для обміну на відповідній території. Десь у Гомії, дай Боже, вісімнадцятирічний гомосексуал пакує валізу і збирається у схожий табір утримання. Після майже двадцяти років, протягом яких їх годували, одягали і навчали, Ґевін і такі, як він, представляють надто велику інвестицію, щоб залишати її без нагляду. Якщо вони спробують незаконно емігрувати чи втекти в Канаду або накласти на себе руки, нація втратить значний експортний товар.

Він мляво замислився, чи немає підземної залізниці, яка б дозволила хибнонародженим швидшим шляхом дістатися на належну територію. Щоб обійти звичне очікування кандидата для обміну. Якась система конспіративних квартир. Торговці людьми. Можливо, існують якісь «койоти»[173], яким можна заплатити, щоб його перевели через кордон.

Шарм потягнула верхню шухлядку комода і витягла Ґевінові шкарпетки. З них вона вибрала дві пари темно-синіх, три чорних, пару однотонних зелених і шість пар білих спортивних. Запихаючи їх у валізу, вона сказала:

— Принаймні ти не апарат для народження дітей якогось вождя.

Малоймовірно, що вона стане дружиною вождя, не з її обпаленим на сонці обличчям і коротким волоссям. Ще одна причина, чому він здається на утримання й експорт. Якщо рівний обмін недоступний, територія, що приймає, мусить сплатити більше півмільйона талботів компенсації. Ґевіновим батькам гроші згодяться. Навіть Шарм це знає. Вони зможуть купити якесь підприємство, якусь невелику ферму, вирощувати кукурудзу, розводити тварин, мати всі продукти, необхідні, щоб бути самодостатніми в новій економіці. Інакше стануть, як усі їхні знайомі колишні білі комірці, колишні айтішники, колишні папірцеві професіонали. Щоб вижити, їм доведеться стати кріпаками у місцевого вождя.

Інші можуть втекти за кордон. Чи вдихнути смерть із вихлопної труби в зачиненому гаражі. Та, якщо трохи потерпіти, Ґевін припускав, що все може закінчитися безпрограшно. Він пристосується в Гомії, а його родина отримає засоби для існування і свободу.

Сестра вклякла біля ліжка і полізла під низ, витягнула тенісні кросівки і лофери. Пару кожного взуття вона вклала в поліетиленовий пакет для покупок і вмостила у валізі біля складеної пари бриджів, які вона вибрала. Ґевін ненавидів бриджі. Вони лежали на камуфляжних штанах, які вона порекомендувала, оскільки на них ніколи не видно плям. Між одягом Шарм затиснула пластиковий контейнер із зубною щіткою, бритвою, зубною пастою і гребінцем. Сорочка «Сенд», прекрасна і непрактична, лежала у всій своїй клітчастій оранжевій красі на ліжку, куди вона її перенесла.

Те, що його сестра сказала далі, він не зрозумів.

— Питаю, — повторила вона, — чи ти чув про того хлопця, Волтера?

Ґевін довго оглядав кімнату, востаннє.

— Якого Волтера?

Шарм швидко відповіла:

— Того, що зустрічався з Шастою з універу.

Він похитав головою.

— А що?

Сестра подивилася на вільне місце у валізі. Вона витягнула з верхньої полиці шафи важкий шерстяний светр