Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Та то ж Франц Біберкопф усміхається аж до вух. Райнгольд підходить до нього, а Франц радіє. Це ж об'єкт його виховання, його годованець, зараз він відрекомендує його своєму другові Меку. Ти лише поглянь, як він іде. Він у нас на повідку ходить. Разом із своєю кавою та лимонадом Райнгольд перейшов на їхній столик, втягнув голову в плечі й щось там пробурмотів, затинаючись. А Францу не терпиться його порозпитувати, самому цікаво, та й Мек нехай послухає. «То як там справи вдома, Райнгольде, все гаразд?» — «Ну так, Труда ще в мене, я вже трохи звикся». Райнгольд говорить страшно повільно, слова капають з нього, як із забитої труби. А Франц тішиться. На сьомому небі від радости. То все він добився. Він, і ніхто інший. Усміхаючись, Франц дивиться на свого друга Мека, який не приховує захоплення. «Ось так, Меку, наводимо лад у світі, нам тільки скажи — з усім упораємося». Франц поплескав Райнгольда по плечу, а той аж здригнувся. «Ось бачиш, хлопче, треба лише опанувати себе й потерпіти, і тоді вже ніхто тобі не страшний». Франц просто не нарадується за Райнгольда. Грішник, що покаявся, кращий за 999 праведників.
«А що ж Труда каже, вона не дивується, що все так мирно йде? І ти сам хіба не радий, що нарешті позбувся всіх цих клопотів із жінками? Послухай, Райнгольде, жінки — то чудове діло, від них можна мати багато радости. Знаєш, я тобі так скажу щодо жінок: тут треба, щоб їх було не замало, але й не забагато. Коли їх забагато, це може погано скінчитися, тоді — ріж поли та тікай. Я це знаю з власного досвіду». Він міг би розказати і про Іду, про «Райський садочок», про Трепто, парусинові туфлі, а потім і про Теґель. Яке щастя, що все проминуло, забулося, наливай. «Та я тобі допоможу, Райнгольде, і з тими дівками все піде на лад. До Армії Спасіння більше ходить не доведеться, ми й самі все влаштуємо. Ну, будьмо, Райнгольде, ще один кухоль, думаю, ти подужаєш. А той тихо цокнувся своїм кавовим горнятком: «І що ж ти можеш влаштувати, Франце, яким чином?»
Хай йому біс, ледь не проговорився. «Та я просто маю на увазі, що ти можеш на мене покластися. Та й до шнапсу маєш привчитися, хоча б до легкого кюмелю[118]». А той до нього тихим голосом: «То ти зі мною в лікаря й хворого гратися хочеш?» — «Чом би й ні? Я на таких речах розуміюся. Ти ж пам'ятаєш, Райнгольде, як я тобі з Циллі допоміг, та й раніше. То чому ти маєш сумнів, що я і зараз прийду тобі на допомогу? Франц завжди був другом до людей. Він уже розбереться що й до чого».
Райнгольд підвів голову, його сумні очі дивляться на Франца: «То ти знаєш, що й до чого?» Франц спокійно витримав цей погляд, його радість ніхто й ніщо не затьмарить, нехай собі дивиться, напевне, здогадується, в чому річ, то й добре, а я не відступлюся. «Так ось — і Мек може тобі підтвердити, — ми маємо певний досвід у таких справах. Якраз на досвід і треба спиратися. А щодо шнапсу, Райнгольде, то коли ти навчишся його пити, ми тут влаштуємо бучне святкування, моїм коштом, я заплачу за всю музику». Райнгольд досі не відводить погляду від Франца, який випнув груди, та від малого Мека, який з цікавістю за ним спостерігає. Нарешті Райнгольд опустив очі й уп'явся поглядом у своє горнятко: «Ти, напевне, хочеш зробити з мене якогось пошлюбленого каліку?» — «Будьмо, Райнгольде, хай живе пошлюблений каліка, три на три — то дев'ять буде, ніби свині, п’ють тут люди. Давай, Райнгольде, підспівуй, добрий початок — половина діла, та без початку не буде й кінця».
Рота, стій! Ряди подвоїти! Право-о-руч! Кроком руш! Райнгольд виринув поглядом зі свого горнятка чашки. Пумс, отой, з червоним обличчям, стоїть біля нього, щось нашіптує, Райнгольд здвигає плечима. Тут Пумс дмухнув поперед себе, ніби розганяючи пелену тютюнового диму, й весело прокаркав: «Я вже якось запитував вас, Біберкопфе, то як воно, ще досі хочете бігати зі своїм паперовим товаром? Чи ж багато так можна заробити? Напевне, два пфеніґи за штуку, п'ять пфеніґів за годину, еге ж?»
І пішло-поїхало, почав умовляти Франца, щоб той взяв один з фруктових чи овочевих візків, Пумпс постачає товар, а заробок розкішний. Франц із того радий і не радий, щось не подобається йому Пумсова компанія, так і дивись, щоб не надурили. А заїка Райнгольд сидить у куточку й відмовчується. Обернувся до нього Франц, щоб поспитати, що той про це думає, і помітив, що той з нього очей не зводив, а зараз опустив голову й знову зирить у своє горнятко. «Ну, як гадаєш, Райнгольде?» А той затинаючись: «Так я також з ним працюю». А коли Мек промовив: чом би й ні, тоді Франц відповів Пумсу, що подумає, мовляв, зараз він не хоче ні відмовлятися, ні погоджуватися, він хотів би прийти сюди завтра чи позавтра й обговорити цю справу з Пумсом: який товар, коли його забирати, як розраховуватися та в якому районі найкраще ним торгувати.
Ось і розійшлися вже всі, шинок майже спорожнів: Пумс пішов, пішли Мек із Біберкопфом, тільки біля шинкваса якийсь кондуктор веде теревені з господарем про відрахування з платні, мовляв, дуже багато вираховують. А заїка Райнгольд ще й досі сидить на своєму місці. Перед ним три порожні пляшки з-під лимонаду, недопита склянка та кавове горнятко. Додому він не йде. Дома спить білявка Труда. Він про щось думає, розмірковує. Нарешті підводиться, волочиться через увесь шинок до шинкваса, вовняні шкарпетки звисають, він виглядає просто жахливо: весь якийсь жовтаво-блідий, біля рота залягли глибокі зморшки, чоло прорізали поздовжні складки. Він бере ще одне горнятко кави і ще одну пляшку лимонаду.
Проклятий той муж[119],