Українська література » Сучасна проза » Ми проти вас - Фредрік Бакман

Ми проти вас - Фредрік Бакман

Читаємо онлайн Ми проти вас - Фредрік Бакман
що не потрібно забирати його зі школи.

Дівчинка і Лео рушають дорогою через тунель, який прокладено під великою трасою, що йде між школою і житловим районом на іншому боці. Зробивши глибокий вдих, Лео наважується протягнути долоню і взяти дівчинку за руку. В тунелі темно, дівчинка висмикує долоню з його пальців і кидається бігти. Лео здивовано дивиться, як вона біжить геть, її кросівки лопотять по асфальту. А тоді до цього звуку додається ще один — від інших пар взуття. У темряві, з різних боків наростає гупання інших ніг. Серед тих, хто біжить, є старший брат дівчини. Лео не помітив червоної футболки в неї під курткою.

Комуна викопала цей тунель багато років тому, після наполегливого тиску батьківських груп, які вважали, що дітям не варто переходити трасу з активним рухом. Цей тунель мав захищати дітей. А зараз він перетворився на пастку.

* * *

Коли Міра приїздить забрати доньку, та вдає, що все вже добре. Майя тепер майстерно володіє цим умінням. Вона пояснює, що підвернула ногу, коли бігала разом з Аною, і Міра радіє. Радіє! Тому що підвернути ногу — це ж так нормально. Це щось дуже звичне в житті, коли тобі шістнадцять років.

— То що будемо робити? Може, поїдемо в Гед, вип’ємо кави? — пропонує Міра.

Як мама підлітків Міра пройшла багаторічне тренування відмовами, тому в неї мало не вистрибує з грудей серце, коли донька дивує її відповіддю:

— Окей.

Вони п’ють каву Розмовляють. Навіть сміються, наче все як завжди. І звичайно, Міра сама все псує. Тому що вона мусить запитати:

— Як там… терапія? Тобто… як там психолог? Не знаю, яка між ними різниця, просто… я знаю, що ти не хочеш говорити з татом чи зі мною, але я просто хотіла сказати, що ти завжди… можеш…

Майя помішує ложечкою свою каву. За годинниковою стрілкою і проти годинникової стрілки, по черзі.

— Мамо, все окей. Я в порядку.

Мірі так хочеться в це вірити! Вона продовжує, намагаючись не видати тремтіння в голосі:

— Ми з твоїм татом поговорили… Я візьму трохи менше робочих годин і зможу більше бувати вдома…

— Для чого це? — вигукує Майя.

Міра має розгублений вигляд.

— Я думала, ти зрадієш! Якщо я більше… буду вдома.

— І чому я маю з цього тішитися? — дивується Майя.

Міра ніяковіє.

— Люба, з мене не дуже добра мама. Я стільки зусиль віддаю своїй кар’єрі, але мені варто було б більше часу проводити з тобою і Лео. Зараз ваш тато повинен зосередитись на клубі, а тоді…

— Тато завжди зосереджений на клубі! — перебиває її Майя.

Міра часто кліпає.

— Я не хочу, щоб ти запам’ятала мене як маму, яка весь час відсутня. Особливо зараз. Я хочу, щоб ти відчувала, що маєш… звичайну маму.

Після цих слів Майя відкладає ложечку. Перехиляється через стіл.

— Припини, мамо, та ж я так, бляха, пишаюся з того, що в тебе така кар’єра, хіба ти не розумієш? Усі інші мають звичайних мам, а в мене є з кого брати приклад. Усі інші мами мусять розповідати своїм дітям, що ті можуть вирости і стати, ким захочуть, а тобі не потрібно про це говорити — тому що ти щодня мені це показуєш.

— Люба, я… — починає Міра, але в неї надламується голос.

Майя витирає їй сльози і шепоче:

— Мамо. Ти навчила мене, що не обов’язково мати мрії. Можна просто мати мету.

* * *

Вільям Лют, можливо, нікого не хоче скалічити. Є такий тип людей, які отримують насолоду від того, що кривдять інших, але Вільям навряд чи належить до них. Можливо, настане день, коли він сам про це задумається: чому ми стаємо такими, якими є. Або ж стане тим, кому все життя будуть шукати виправдання через насильство: «Не треба було його провокувати», «Ти ж знаєш, як він може розлютитися», «Ти сам напросився».

Вільямові хлопці слухаються його, але їхній послух не дається йому просто так. Вони з ним не через обожнювання чи захоплення, як було у випадку Кевіна і Беньї. Люта слухаються лише тому, що він сильний. Тому він мусить розтирати на порох усіх, хто кидає йому виклик, бо неповага нагадує іскри в літньому лісі: якщо відразу не притоптати вуглини, вогонь пошириться вусібіч, аж поки не оточить тебе.

Лютові хлопці зупиняються у виходах із тунелю. Вільям іде вперед. Усе має бути за їхнім планом, і Вільям починає, кажучи:

— Що, ти вже, бляха, не такий крутий?

Якби ж Лео просто виглядав переляканим, усе могло б на цьому й завершитися. Якби цей дванадцятирічний хлопчак просто здогадався затремтіти і впасти на коліна, просячи у Вільяма пощади! Але не Вільям бачить страх в очах Лео, а Лео помічає страх у Вільямовому погляді. І дванадцятирічний хлопець презирливо відповідає:

— А може, ти сам не дуже крутий, Лютику-малютику? Навіть не смикнешся побитися з Беньї! А коли «Гед» зустрінеться з «Бйорнстадом», ти будеш грати в підгузках, чи як?

Напевно, Лео сам не знає, чому це каже. Або ж йому просто однаково. Та дівчинка обдурила його, і відтепер у ньому вічно нуртуватиме чорний гнів на згадку про своє відчуття, коли вона втекла, а йому стало зрозуміло, що вони все спланували, і ще й, мабуть, сміялися. Є певні люди, що в них якось поєднуються і насильство, й адреналін, і альтернативний серцевий ритм.

Лео дістає щось із кишені й кидає цей предмет на землю перед Вільямом Лютом. Це запальничка. Вільям одразу ж б’є; важкий, як поліно, кулак влітає в обличчя Лео. Той падає і скручується навкарачки, щоб кров не заслала очі. Лео знає, що в бійці з Вільямом йому не перемогти. Але є багато способів уникнути поразки. Він бачить, що у Вільяма, коли той піднімає ногу для удару, від люті виступили сльози, Лео встигає відштовхнутися і в тому ж русі щосили виштовхує ногу і б’є Вільяма у промежину. Ставши на ноги, Лео з усіх сил завдає ударів.

Може, було би по всьому, якби Лео виявився більшим і важчим, а Вільям — меншим і легшим. Але удари Лео ще слабкі, половина з них навіть не досягають супротивника, Вільям просто від них ухиляється. Хлопці біля виходів з тунелю не рухаються. Вільямові пальці хапають светр Лео, зчіплюються, ніби кігті. А тоді вісімнадцятирічний б’є дванадцятирічного головою у перенісся. Осліплений Лео падає на землю. А що далі? 0, Господи.

Далі Вільям Лют, не зупиняючись, завдає ударів ногами.

Відгуки про книгу Ми проти вас - Фредрік Бакман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: