Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

— Я вдячний Вашій величності за таку турботу, але якщо проблема лише в цьому, то нехай Ваша величність не хвилюється. Нам відомо, що Тустань збирає мито за прохід єдиною поблизу неї дорогою, і якщо подорожній розплачується, то його не чіпають. Ми готові до цього. Що ж до розбійників — то, з вашого дозволу, у нас є мечі, які, сподіваюся, відіб’ють бажання будь-кого познайомитися з ними, — відказав тевтонець.

Хоч Леву і не сподобалася перспектива, що якісь озброєні іноземці гулятимуть його землями, але він не міг не відзначити слушність такої перестороги. Лев лише кивнув головою, даючи згоду.

— Ви отримаєте листа завтра, — сказав він.

Капітульєр зрозумів, що аудієнцію завершено. Чемно вклонившись, Ульріх фон Зальц залишив залу. Підвелася і Констанція.

— Піду відпочину, — сказала вона.

Лев провів її поглядом.

— Ідіть і ви, — сказав король юнакам. — Вас чекає вчитель латини.

Юрій і Римунт неохоче підвелися.

— Але, батьку, я хочу бути присутнім, коли ти вирішуватимеш державні справи! — спробував заперечити Юрій.

— Aliis si licet, tibi non licet! — повчально сказав Лев.

— Що це означає? — поцікавився Юрій.

— А от нехай це вам перекладе вчитель!

Невдоволені такою відповіддю, юнаки покинули залу.

— Якщо це дозволено іншим, то не означає, що дозволено тобі! — переклав Захарій. — Боюся, князю, що колись твій син нагадає нам цей вислів!

Лев Данилович усміхнувся.

— Сподіваюся, що так і буде, — сказав він. — Але щоб так сталося, потрібно і нам потрудитися. Воєводо!

Діонісій Павлович став перед королем. Він був значно старший за Лева і навіть від Захарія, свого часу служив ще Данилові, проявив себе у війні з Бурундаєм і навіть відбив у темника сильно укріплене Межибоже. Тепер же Лев повелів Діонісію з’явитися у Львові. Незвиклий до подібної уваги, воєвода чекав наказу короля.

— Воєводо! Наказую тобі негайно відправитися у Тустань, — сказав Лев.

— Так, князю! — з готовністю відповів Діонісій. — Що я маю зробити?

— У воєводи Світозара зібралася сотня ратників. Тобі належить на чолі війська вирушити на Київ.

В очах Діонісія майнула іскра подиву.

— Князю?..

— Що робити — знає Світозар. Від нього ти дізнаєшся решту. Візьми з собою Ратибора. Він і дорогу знає, і помічником тобі буде у поході.

— Так, князю! — схилив голову Діонісій.

— Вирушаєте зараз же! Не треба, щоб про вас дізналися німці. Їх ми затримаємо на два дні. Цього вам вистачить, щоб добратися до Тустані. Перекажи Світозару, що німцям — ніякої поблажки. Їхній шлях проляже через землі Ногая. Того, звичайно, цікавитиме, які у нас справи. Для інших Тустань повинна залишитися занозою королю Руському. Тобто мені.

Коли Діонісій відкланявся і пішов шукати Ратибора, який вже давно виявився втаємниченим у королівські справи, Захарій здивовано запитав:

— Київ?

— Саме так — Київ.

— А навіщо? По-перше, що ти там забув? Після Батия від нього заледве лишилася двадцята частина людей і домів. А по-друге, як бути з Ярославом? Він отримав ярлик від хана.

— Розумієш, Захарію, титул короля Русі, отриманий мною від брата і дядька, означає титул короля всієї Русі, а не лише її західної частини. А Русь — це Київ. Згадай, як пхалися на київський престол різні князьки. Їм не потрібен був Київ. Один Боголюбський наробив Києву більше шкоди, ніж сам Батий! Зате гордо носили титул князя київського.

— А Ярослав? — запитав Захарій.

— Та який він князь київський?! Випросив ярлик, як і його брат Олександр, але жодного разу ні той, ні той і дня не прожив у Києві.

— Але і ти також не будеш!

— Не буду, — згодився Лев. — Зате до Києва звідси менше, ніж до Новгорода, де зараз приймає своїх покровителів князь київський Ярослав.

— І яке завдання Діонісія? Вигнати намісника Києва, як там його?

— Брячеслав. Ні, його Діонісій виганяти не буде. Він сам втече! Побіжить до Новгорода, можливо, навіть не верхи, скаржитися на мене.

— А Ярослав побіжить до хана скаржитися на тебе. Не думаю, що Менгу-Тимур зрадіє твоєму рішенню захопити Київ.

Лев махнув рукою.

— Я стану київським князем, — впевнено сказав він. — Але згодом. Тепер же хочу просто налякати Ярослава і побачити, як відреагує на це хан. І залежно від реакції Менгу-Тимура я вирішу, як діяти далі. А поки що Діонісій нехай лише появиться в Києві.

— Чому ти, князю, не повідомив йому деталі? Не довіряєш?

— Я багато кому не довіряю. Але тут інше. Не хочу, щоб хтось раніше дізнавсь про мої наміри.

— А що скаже Мстислав