Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

— Ти ж пам’ятаєш нашу умову: я не заважаю, але й не допомагаю тобі. Бо нам доводиться покидати Бакоту. От і приплів Руерга. Він, до речі, намісник Ногая.

Тугар образився.

— Мені нічого вигадувати! — сказав він. — А про нашу домовленість я пам’ятаю. Мені самому видається дивною поява іоанніта у таборі монгольського хана і ще більш дивним його перебування там, де і я. Не думаю, щоб це було простим збігом. Так не буває!

— Ти правий: так не буває, — згодився Неждан.

Він на деякий час задумався. Потім подивився на монастир у скелях.

— Одного я не розумію: як цей Руерг дізнався про Гійома? Ти ж говорив, що під час розмови з Едуардом ви були самі.

— У келії, крім нас, не було нікого, — підтвердив Тугар.

— Може, Едуард міг проговоритися?

— Навряд. Ти ж знаєш, що від нього Щось довідатися було важко.

— Авжеж. Може, під час сповіді...

Тугар увірвав брата.

— Таємниця сповіді! — заперечив він. — Це виключено!

— Тоді не знаю. Може, хтось вас підслуховував?

З того, як брат задумався, Неждан зрозумів, що той щось пригадав.

— Щось бачив?

— Не знаю, — зізнався Тугар, — але під час перебування в монастирі у Франції я двічі зустрічав одного і того самого ченця біля моїх дверей.

— Він міг вас підслухати?

Тугар знизав плечами.

— Та міг, напевне, але це навряд.

— Чому?

— Де Франція, а де Свята Земля! Адже я не думаю, що Руерг прибув із заходу. До столиці Ногая легше добратися з півдня.

— Але ж і від часу вашої розмови з Едуардом минуло два роки! Поки посланець добереться до Палестини, поки Руерг перепливе море, поки завоює довір’я Ногая, що той зробить його своїм намісником... Мені здається, що навіть два роки для цього недостатньо.

Тугар змушений був погодитися з братом.

— Що будемо робити? — запитав Неждан.

— Будемо? — здивувався Тугар.

— Так, тобі не почулося.

— Але ж раніше при розмові в Тустані ти сказав, що допомагати не будеш.

— Тоді ця справа стосувалася лише мене і тебе. А тепер звідкись з’являється цей Руерг і хоче забрати те, що колись належало близькій імені людині. Я досі проти того, щоб тривожити спокій Гійома, але якщо вже вибирати, то мої симпатії на твоєму боці, а не на боці якогось госпітальєра, — закінчив Неждан.

— Дякую, брате! — розчулено сказав Тугар. — Я ніколи не сумнівався в тобі. Але як нам здійснити це? Після Пасхи ми покидаємо Бакоту назавжди, залишивши Руерга здійснювати свій план.

— Не все втрачено, Тугаре! — заспокоїв його Неждан. — До мене дійшли чутки, що Ногай дозволив залишити в Бакоті десять ратників. Спробую переконати воєводу, що цими ратниками будемо ми.

Неждан залишив Тугара самого і подався до будинку, де проживав воєвода Славомир. Невдовзі йому доведеться покинути це місто. Чесно кажучи, Славомир був по горло ситий Бакотою! Мало того, що волею князя Лева він змушений животіти у цій Богом забутій глушині, та ще й монголи під боком. А те, що вони не тривожать його, пояснюється не їх раптовою сумирністю, а тим, що грабувати вже нічого і до найближчих багатих міст — далека дорога.

Воєвода сидів сам-один у кімнаті і ламав голову над тим, кого ж залишити у Бакоті для підтримання порядку. Король Лев і хан Ногай домовилися, що для користі справи слід тримати у Бакоті з десяток руських ратників. Звичайно, мало хто хотів залишатися тут, фактично під владою монголів, але ніхто не виказував цього. Кожен з ратників хотів повернутися до Львова чи інших міст, ближче до столиці, але й без вагань залишилися б. От тільки цей десяток ще треба вибрати.

Появу Неждана воєвода сприйняв як знак фортуни. Неждан хотів було щось сказати Славомиру, а той, щоб приголомшити соцького і не почути заперечень, мовив:

— Добре, що ти прийшов, а то я вже хотів посилати за тобою. Ти залишаєшся у Бакоті. Можеш набрати собі будь-кого.

Неждан справді був приголомшений словами воєводи, але не з тієї причини, про яку Подумав Славомир. Він ішов до воєводи і не міг придумати зачіпки, щоб той залишив його з братом у місті. Тепер же це було непотрібно — він залишається!

— Це воля короля, — додав, виправдовуючись, Славомир. — Про мене — так я готовий хоч завтра полишити Бакоту. Королю потрібні тут свої очі.

— Я готовий виконати наказ короля! — з гідністю відповів Неждан, боячись, що голос викаже його хвилювання.

— Кого ти залишаєш із собою?

— Брата Тугара.

— Гарний вибір! — похвалив воєвода. — Я, правда, мав намір використати Тугара в іншому місці, але нехай буде по-твоєму! В Бакоті потрібні не лише вправні воїни, але й кмітливі спостерігачі. Ви з Тугаром саме те,