Вовк-тотем - Цзян Жун
Однак Чень Чжень теж зрадів, знайшовши вихід із ситуації:
— Батьку, не хвилюйтеся, ще невідомо, може, розпочнеться наступна світова війна і на нас скинуть атомну бомбу, тоді люди й вовки помруть разом і нікому нікого не доведеться годувати.
— Атомна… атомна бомба — що це за штука?
Ченю Чженю довелося докласти титанових зусиль, щоб жестами й словами роз'яснити Старому, що таке атомна бомба, однак той так і не зрозумів…
Коли вони під'їжджали до найбільш північного куточка загибелі кількох коней, Старий Біліґ зупинив свого коня і наказав Баяру підвести ближче корінника й чекати на цьому місці. Потім узяв два капкани, залізне кайло, лантушок із сухим кінським кізяком та інше знаряддя і вони разом із Ченем попрямували ближче до загиблих коней. Старий їхав на своєму коні дуже обережно, весь час зупиняючись і роззираючись довкола. Декілька трупів були очевидно порушені — крізь тоненький шар снігу, що вкривав їх, можна було розгледіти місця, де вовки погризли, а поряд із трупами виднілися непоодинокі відбитки вовчих лап. Чень Чжень, не втримавшись, спитав — невже вовки ще сюди приходили?
Старий не відповів, тільки продовжував розглядатися далі. І тільки оглянувши кількох коней, сказав:
— Великих зграй тут ще не було, Улзій мов у воду дивився — вони ще на півночі від шосейної дороги. Ця зграя дійсно дуже терпляча.
— Батьку, що означають ці відбитки? — запитав Чень Чжень, вказуючи на сніг.
Старий сказав, що більшість відбитків належать лисицям, однак є й відбитки вовчиць, які вимушені були діяти самотужки, щоб уберегти своїх цуценят. Подумавши, Старий додав:
— Спочатку я хотів упіймати ватажка зграї або великого вовка, однак тепер це буде важко зробити, оскільки з’явилися ці капосні лисиці.
— Тобто ми дарма старалися?
— Ні. Адже наше основне завдання — спантеличити вовчу зграю, щоб вони подумали, що люди переймаються капканами, тож не влаштовуватимуть ловів, і змінили свою тактику та прийшли б поїсти конятини. Однак як тільки зграя прийде — тут ми її й оточимо.
— Батьку, а є такий спосіб, щоб упіймати в капкан великого вовка?
— Є, чому ж йому не бути? — сказав Старий. — Ось ми розставимо всі наші капкани — тільки слід їх належно закріпити — і обов’язково впіймаємо вовка, а не лисицю.
Старий спішився й двічі обійшов майданчик, потім визначив місце для першого капкана поряд з трупом одного з коней. Чень Чжень швидко зіскочив з коня й почав відкидати та розчищати там сніг. Старий присів і почав рити маленьким кайлом у неглибоко промерзлому ґрунті яму у вигляді кола діаметром 40 см і завглибшки 15 см, в середині якої зробив іще одну маленьку ямку. Після цього він одягнув просякнуті кінським лоєм рукавиці, узяв сталевий капкан і поставив його в середину круглої ями, потім щільно стиснув, наступивши обома ногами на пластинчаті пружини по обидва боки капкана, схожі на величезні лещата, і з силою розвів зубасті дуги приладу, щільно притиснувши кожну з них до землі, підготувавши великий круглий «рот», який повинен був укусити вовка. Потім обережно підвісив полотняну підстилку, натягнуту, мов п’яльця, посередині між маленькою ямкою та сталевим капканом, і закріпив пащу капкана двома невеликими металевими прутиками з обох боків його рами, які встромив у петельки, спеціально зроблені в підстилці.
Чень Чжень із завмиранням серця спостерігав, як Старий завершує всі ці небезпечні й кропіткі дії, адже найменша неприємність могла призвести до того, що капкан спрацює й зламає Старому руку. Нарешті Старий підвівся і, обливаючись потом, сів прямо на сніг перевести подих, при цьому він обережно витирав рукавом піт і піклувався, щоб його краплина, бува, не впала на труп коня. Старий уперше брав Ченя Чженя із собою розставляти пастки, але той з першого разу зрозумів, як ними ловити вовків: коли вовк своєю лапою наступить на підвішену підстилку, вона піде вниз, а маленькі залізні дротики вислизнуть з її петельок, тоді пласкі сталеві пружини, мов сталеві щелепи, з розмаху, з силою в кілька сот кілограмів, защіпнуться на вовчій лапі, що ступила на підстилку, роздроблять тварині кістку й міцно встромлять свої залізні зуби в м’язи. Не дивно, що вовки так бояться цих залізних пасток — ці штуковини таки дієві! Якби вовки не боялися скреготу металевих щелеп, Чень Чжень би втратив життя ще під час першої зустрічі з ними.
Залишилося тільки все прикрити й замаскувати, однак у цій процедурі також не можна було схибити ні на волосинку. Біліґ, трохи відновивши сили, сказав:
— Цю пастку не можна прикривати снігом, адже він своєю вагою завчасно притисне підстилку або підтане на сонці й затече всередину пастки, так що дуги примерзнуть і не защепляться. Принеси-но мені кінського кізяка!
Узявши полотняну торбинку, Старий дістав з неї жменю кізяків і почав розминати їх та розсипати над підстилкою — сухий і легкий порошок помалу заповнив сталеву пащу капкана, підстилка ж при цьому спокійно висіла в повітрі, й можна було не боятися, що капкан обмерзне. Після цього Старий узяв залізний ланцюг, прироблений на капкані, й зачепив його гачком за хребет мертвого коня, сказавши, що на цей раз його можна присипати снігом, тож Чень Чжень, за його вказівками, накопав снігу й присипав сталеві пружини та ланцюг, а потім ще злегка притрусив сніжком кізяки, замівши насамкінець драною овечою шкурою сніг так, щоб края ями зрівнялися з навколишньою поверхнею й не було видно рубців.
Маленький сніжок продовжував падати, тож за короткий час усі сліди їхньої діяльності були присипані. Чень Чжень запитав:
— А чому цим капканом можна впіймати тільки вовка, а не лисицю?
— Тому що я трохи глибше
