Вовк-тотем - Цзян Жун

у собаки, тож якщо десь залишиться хоч краплинка запаху іржі чи людини, усі твої старання зійдуть нанівець. Одного разу я начистив капкан так, що й трохи запаху іржі чи людини не лишилося, але вовк все одно не впіймався. Я довго думав чому і згадав — я ж тоді, встановивши капкан, плюнув з необережності! Якби я тоді підібрав свій плювок разом зі снігом і викинув би десь подалі, то все було б гаразд, але я тільки утоптав його в землю і прикрив снігом, вирішивши, що обійдеться, аж вовк його все-таки відчув.

— Оце так нюх! — здивовано сказав Чень Чжень.

— Вовки мають розум, і їм допомагають духи, тому їх важко здолати…

Поки Чень Чжень, ухопившись за улюблену тему про духів, почав розпитувати далі, Старий підвівся й попрямував до казана, щоб виловити звідти вже «готовий» капкан. Вовчі пастки робилися великими й важкими, тож за один раз у котлі можна було «зварити» тільки один капкан. Чень Чжень узявся допомогти Старому виловлювати капкан дерев’яною палицею, і коли його дістали, то поклали зверху на сильно промаслену ряднинку, після чого в казан укинули наступний капкан. Старий сказав:

— Учора ми всією родиною чистили капкани, а я вже їх один раз проварив. Сьогодні вони вже варяться вдруге. Однак і цього недостатньо: згодом доведеться їх ще опустити на мотузці з кінської гриви в перетоплений лій із конячих кишок та двічі протерти, аж тоді можна буде вважати роботу завершеною. А ставити капкан необхідно в рукавицях, ще й слід присипати його кінським кізяком, оскільки з вовками, як на війні — якоюсь дрібничкою знехтуєш, і вже нічого не вийде. Потрібно бути ще ретельнішим за жінок, навіть за Ґасмаа… — і Старий розсміявся.

Ґасмаа, дивлячись на Ченя, вказала на полицю з піалами:

— Я знаю, що тобі хочеться мого чаю з молоком, однак у мене зараз руки брудні, тож зроби собі сам.

Чень Чжень не любив рис, натомість йому дуже подобався молочний доуфу, приготовлений Ґасмаа, тож він підхопив собі аж чотири-п’ять шматочків цього «молозива», вкинув у миску і додав із чайника теплої води, наколотивши собі, таким чином, цілу миску «молочного чаю».

Ґасмаа сказала:

— Спочатку батько збирався йти ставити капкани з Батом, однак у Бата ще не зажило обличчя й він ще не наважується виходити на вулицю, тож батько вирішив узяти тебе — свого «китайського» сина.

Чень Чжень розсміявся:

— Батько ніколи не забуває про мене, якщо справа стосується вовків. Правда ж, батьку?

Старий, дивлячись на Ченя, сказав:

— Синку, я бачу, що вовки тебе захопили. Я вже старий, тож передаю тобі частину своїх умінь. Варто тільки бути уважним, і тоді можна воювати з вовками. Однак ти мусиш запам’ятати слова старого батька: вовків послав Тенґер, щоб вони охороняли степ; якщо зникнуть вовки, то й степ не вціліє. Якщо не буде вовків, то душі монголів уже не зможуть піднятися на Небо.

Чень Чжень запитав:

— Батьку, якщо вовки — це охоронці степу, чому ж ви їх збираєтеся вбивати? Я чув, що й на зборах Комітету ви дали свою згоду на велике побоїще.

— Коли вовків забагато, вони робляться з духів перевертнями, а коли людина знищує перевертнів — це добре. Якщо ці перевертні переб’ють усю худобу в степу, тоді люди тут не виживуть, а значить, і степ не вціліє. Нас, монголів, Тенґер також послав охороняти степ, тож якщо не буде степу — не буде й монголів, і навпаки — не буде монголів, не буде й степу.

Чень Чжень був уражений і відразу ж запитав:

— Ви говорите, що і вовки, і монголи є охоронцями степу?

Погляд Старого раптом зробився настороженим і відчуженим.

Пильно дивлячись на Ченя, він сказав:

— Так. Однак ви… ви, ханьці, цього не зрозумієте.

Чень Чжень розхвилювався й поспішив запевнити:

— Батьку, ви ж знаєте, що я завжди заперечував великоханьський шовінізм і ніколи не схвалював того, щоб хлібороби з-поза того боку застав[57] приходили в степ піднімати цілину й обробляти її.

Обличчя Старого поступово розгладилося, і він, витираючи капкан мотузкою з конячої гриви, сказав:

— Монголів так мало… Їм важко втримати такий великий степ. А якщо не вбивати вовків, монголів стане ще менше; проте, якщо надміру їх убивати — тоді монголів і зовсім не залишиться…

У словах Старого містилося щось таке, що не відразу й легко можна було зрозуміти, тому Чень Чжень проковтнув свої подальші недолугі запитання.

Коли капкани були готові, Старий сказав до нього:

— Якщо вже йдеш зі мною ставити капкани, то дивись уважно, як я це робитиму.

Старий надягнув парусинові рукавиці й ще одну пару таких самих передав Ченю Чженю. Потім підвівся, узяв капкан і поніс його до легкого візочка із залізними колесами, що стояв надворі біля юрти. На візочку була підмощена просотана кінським лоєм повсть. Чень Чжень і Баяр також узялися виносити капкани. Коли ці залізяки опинялися надворі, кінський лій, яким вони були змащені, відразу ж застигав на морозі тоненьким шаром сала, крізь який і цяточка заліза не просвічувала. Коли всі капкани були складені на візочку, Старий ще підібрав з-під юрти лантушок із сухим кінським кізяком і також поклав його на возика. Коли все було належним чином готове,