Син сонця - Мирослава Горностаєва
— Це чого він одбився? — войовниче спитала Радга, — прання на річку за мною носить, воду возить, корови пасе! Чоловіченьку, скільки я тобі говорила: візьми наймичку! Може, у нас росте князівський син, і йому не личить бігати за худобою.
— Ось хто вбиває йому до голови різні дурниці, - розлютився сута, — навіщо ти товчеш йому про князівське походження? Хлопець не хоче вчитися бути сутою! Він рветься у кшатрії, а ти йому в тому сприяєш! Навіщо ти оповіла йому, що він не рідний нам?
— Я нічого йому не розповідала! — вигукнула Радга, — але вся вулиця знає, що він — знайда! Дитя спитало мене, чи це правда. Що я мала казати? Що його вкинули до річки батьки-чандали? Звісна річ, я оповіла йому про прикраси у кошику. Чоловіченьку, все життя ти товчеш про те, що син сути має бути сутою! Але ж наш хлопчик син якогось вельможі! Чого ж ти дивуєшся, коли він влаштовує на вулиці колісничні бої? Син кшатрія має бути кшатрієм! Де тут порушення варни? Порушення буде тоді, коли ти змушуватимеш його робити те, що не призначено йому долею!
— Радго, Радго, — мовив чоловік благально, — не говори так, не роби непоправної помилки! Я і сам бачу, що в його жилах бурхає шляхетна кров! Але, згадай, жінко притчу про двох антилоп, котрі виховали тигра. І про те, що з ними потім трапилося. Дивись, аби ми не були такими антилопами. Що станеться з нами, коли тигреня виросте на тигра?
— Мій син — чемна і слухняна дитина, — вперто сказала Радга, — і коли він віднайде свої права, то не забуде про дружину колісничного, котра виховала його. Та не слухай ти сусіда, всі хлопці з нашого кутка просто таки закохані в Радгею. Він у них отаман, і вони його шанують.
Адгіратга, не маючи сили протистояти цьому потоку слів, слабко махнув рукою і замовк. Подібна розмова була не першою, і Радга завжди захищала сина як тигриця, потакаючи його войовничим нахилам. Сута передчував великий клопіт, а тому вирішив усе-таки попитати для хлопця якогось наставника серед відставних колісничних.
Радгея зупинився біля городу Ґавальгани і пронизливо свиснув. У дірку огорожі одразу ж висунулась хлоп'яча голова і нашорошено блиснула чорними оченятами:
— Все гаразд, Радгеє? Я батькові нічого не казав, йому розпатякала стара Ґіта, а їй нажалілись близнюки…
— Більше не візьмемо їх до війська, — сказав Радгея заспокійливо, — навіть конями… Вилазь, Санджає! Хочеш коржика?
— Батько заборонив, — Санджая потер розпухлу вилицю, — мені з тобою гратись…
— Мій татусь збирається на службу, отже і твій піде до палацу. Санджає, не будь боягузом, а то не візьму тебе сутою, коли стану великим воїном!
Санджая вибрався назовні і простягнув руку до коржика.
— Куди підемо? — спитав з набитим ротом.
— Гайда до річки, пограємося в Раму та Ханумана[16].
Хлопці спустилися до Ґанґи. Санджая доїдав вже третього коржика і геть перемазався медом. Радгея відщипнув шматочка, поклав його до рота і про щось задумався.
— Дивись! — раптом штовхнув його Санджая.
На березі, що обривався у річку досить височеньким урвищем, билися на палицях двоє хлопців у багатому вбранні. Одного погляду на їхні викривлені злобою обличчя було досить, аби зрозуміти, що це зовсім не дружні змагання.
— Вони так один одному голови потрощать, — сказав Радгея зацікавлено, — оце бійка!
— Я знаю, знаю, хто це! — зацокотів Санджая, — батько брав мене з собою до палацу, і там я їх бачив! Отой високий здоровань в білому — то Бгімасена, другий син князя Панду, того, що помер торік від гарячки. А отой, в розцяцькованому тюрбані й в зелених шатах — то Дурьйодгана, старший син князя Дгрітараштри. Батько говорив, що сини Дгрітараштри ненавидять синів Панду.
— Мабуть, це почуття у них взаємне! — засміявся Радгея, — татко теж багато чого розповідав про молодих княжичів. Але де ж їхні слуги і повози?
— Напевне, вони чкурнули від усіх, аби спокійно розквасити один одному носи! — сказав Санджая, і обидва хлопці засміялися.
— Дивись, Санджає, - мовив Радгея, — а здоровань перемагає!
— Ще б пак, він же сильніший за всіх княжичів! І над усіма знущається, окрім, звісно, рідних братчиків. Батько казав, що не далі, як учора, Бгімасена вибив Дурьйодгані зуба! А цей теж злющий як змій і свого не подарує! Ой-йой, дивись-но, Радгеє!
Здоровань Бгімасена вибив палицю з рук супротивника і штовхнув його в груди кінцем своєї. Хлопець не втримався на крутосхилі і бебехнувся у воду. Бгімасена зареготав.
— Геть подуріли! — мовив Радгея стривожено, — цієї пори крокодили підходять зовсім близько до берега. Піду, витягну одного дурника і наб'ю другого, аби не знущався над слабшими.
— Не лізь до них, — мовив Санджая благально, — ми — люди маленькі…
В останніх словах хлопця Радгея розчув інтонації дорослих: Ґавальґани та власного батька і розізлився.
— Маленький — то рости! — кинув і побіг до берега.
— Гей, здоровий дурню! — крикнув до Бгімасени, — ти що, не знаєш, що в річці повно крокодилів? Для чого штовхнув туди хлопця?
— А тобі яке діло? — визвірився княжич, підіймаючи загрозливо палицю, — забирайся геть!
Радгея глянув вниз і охнув:
— Боги, та він ще й плавати не вміє!
Бгімасена рушив на Радгею з палицею. Той, не маючи часу на бійку, склався удвоє і врізався здоровилу головою у живіт. А тоді, не очікуючи, доки хлопець отямиться, стрибнув у воду по Дурьйодгану.
Син Дгрітараштри дійсно не вмів плавати, але на допомогу не кликав. Він борсався мовчки і вже встиг наковтатись води. Радгея швидко доплив до нього, ухопив впоперек грудей і мовив:
— Не борсайтесь! Тихо! Я вас витягну!
