Живий звук - Андрій Анатолійович Кокотюха

До розлучення привела не жінчина дурість, а мої специфічні, хоча й не оригінальні погляди на подружнє життя. Часом я напивався, виправдовуючи це потребою зняти стрес. Часом тягався по дівках, виправдовуючи свої вчинки так само і не вважаючи пару годин у чужому ліжку жодною подружньою зрадою.

Є ще багато причин, чому я не маю права когось засуджувати. Того ж Бобрика з сивими скронями.

Я просто проти того, аби в салоні моєї машини смерділо шмаллю.

Не знаю, як зрозуміла мою реакцію Анжела Сонцева і чи взагалі зрозуміла щось. Так само не знаю, чи в сумочці кожної «зірки» шоу-бізнесу є «веселі цигарки». Цей світ почав відкриватися для мене лише пару годин тому, і висновків я не зробив жодних. Крім, хіба що, філософського: «Плавали — знаємо». Та все одно білявка щось відчула, причому це «щось» явно не було для неї ворожим.

— Вибач… Мабуть, я повинна щось пояснити.

— Перш за все — куди ми їдемо. Я везу тебе додому чи ми просто катаємося?

— Кататися до безтями не хочеться. Додому ще рано. Я, до речі, в Бучі живу, так що не близький світ.

— Ну і не такий вже далекий, — у голові я встиг вирахувати, що нам теоретично по дорозі. — Так куди? Зараз зелене світло, рухатися треба. Управо, вліво?

— Прямо, — Анжела зробила ще одну затяжку, затримала дим у роті, потім повільно почала випускати.

— Прямо — через бортик і в воду.

— Тоді давай просто покатаємося. Де зараз пробок менше.

— О’кей, мем, — я повернув кермо в правий бік і повів машину прямо по набережній.

Умостившись зручніше, Анжела поклала ногу на ногу, не намагаючись прикрити коліно, котре при цьому відкрилося досить сміливо.

— Ну?

— Тобто?

— Ти журналіст, правильно? Значить, у тебе багато запитань до мене.

— У нашої Люськи до тебе було багато запитань, — відповів я.

І раптом згадав: вона ж збиралася брати в Сонцевої інтерв’ю, а потім просила, аби я дочекався її і підвіз додому. Ніби навздогін моїм думкам у кишені озвався телефон. Номер висвітлювався незнайомий, тільки ж я і правда не знав номера нашої самої культурної Люськи Корбут. Це могла бути вона — з претензіями та скандалами.

Відстрочуючи це хоча б до завтра, я, не відповівши, вимкнув телефон. Усе, абонент не може прийняти ваш дзвінок. Наслідуючи мій приклад, те ж саме зробила і Анжела.

— Дістане? — поцікавився я.

— Хто? — вона зробила круглі очі. — Ти вже починаєш запитувати?

— Що ти хочеш, аби я в тебе спитав?

— Не жуй словесну жуйку… Ми вже по колу ходимо: «що, хто, кому, куди, як». Усі ви якісь такі…

— Я маю на увазі того, з сивиною. Бобрика чи як його…

— Насправді — Микола Бобров, мій перший і останній продюсер, — Анжела зробила чергову затяжку, подивилася на вогник цигарки.

— Перший і останній?

— Зайди в Інтернет, почитай при нагоді, кого в машині возив. Хоча — нічого особливого. Лише Анжела Сонцева. Якщо справді є люди, які роблять з інших людей артистів, то Бобрик зробив мене. Так пишуть, — вона знову усміхнулася. — Я — його останній вдалий проект.

— Знову «останній». Ти його вже поховала?

— Чому — поховала?

Обличчя Сонцевої враз зробилося дуже серйозним. Спокійним, але серйозним. Слово «поховала» їй явно не сподобалося.

Ми проїхалися вечірнім Києвом по набережній, завернули через Корчувате на Московську площу, далі — повз Совські ставки крізь Чоколівку до проспекту Перемоги.

І весь цей час Анжела Сонцева говорила. Вона не скаржилася, не сповідалася — просто видавала нову для мене інформацію.

Вона розказала, що два роки тому Микола Бобров привіз її в Київ. Звідки — не важливо. За рік вона переспівала майже в усіх клубах, на всіх корпоративах[4], більшості збірних концертів. Її запрошували співати на виборах, на відкритті торговельних центрів, у дитячих будинках. Бобров проплачував ефіри в ранкових та нічних програмах, вона робила дві еротичні фотосесії для чоловічих журналів, рекламувала модну білизну в одному жіночому. Нарешті випустили перший альбом «Сонце від заходу до світанку», відзняті кліпи з’явилися на музичних каналах, чотири пісні з альбому стали хітами і закрутилися на радіо.

Вона розповіла, як Микола Бобров черговий раз довів усім, що він — геніальний продюсер. Він спочатку купив їй квартиру на Русанівці, а коли Сонцева стала «зіркою», порадив переселитися в приміську зону, у власний будиночок. Чи спала вона з ним? Так, співачки часто сплять із своїми продюсерами, тільки довго це не тягнеться. Коли робота продюсера дає результат, секс із «своєю зіркою» вже перестає грати якусь серйозну роль і навіть починає заважати. Тому вони вже скоро рік як не коханці, і вона має певну фінансову незалежність. Дім у Бучі Анжела вже купила за свої гроші. «Ауді», на якій вона навчилася їздити зовсім недавно, подарували багаті прихильники. Їй лише двадцять п’ять, а життя вже вдалося.

А ще вона повідала, що лише два місяці тому дізналася про давні проблеми свого «тата» Бобрика. У подробиці вдаватися не хоче, та й не потрібні вони. Микола Бобров кілька разів лікувався в наркологічних клініках. Раз — тут, у Києві, раз — за кордоном. Останнє лікування дало ефект, він протримався більше трьох років. Чому він знову почав, хто йому підсунув кокаїн і де він його взагалі бере — Анжела не знає.

— Оце, — вона показала мені майже скурений косячок, — нічого не означає. Я можу курити, можу не курити. Зате я не п’ю. І не пила ніколи, мені погано від спиртного. Трава попус- кає, розслабляє, мені це зараз треба.

Я промовчав, бо, як уже казав, менш за все в цьому житті