Живий звук - Андрій Анатолійович Кокотюха
До розлучення привела не жінчина дурість, а мої специфічні, хоча й не оригінальні погляди на подружнє життя. Часом я напивався, виправдовуючи це потребою зняти стрес. Часом тягався по дівках, виправдовуючи свої вчинки так само і не вважаючи пару годин у чужому ліжку жодною подружньою зрадою.
Є ще багато причин, чому я не маю права когось засуджувати. Того ж Бобрика з сивими скронями.
Я просто проти того, аби в салоні моєї машини смерділо шмаллю.
Не знаю, як зрозуміла мою реакцію Анжела Сонцева і чи взагалі зрозуміла щось. Так само не знаю, чи в сумочці кожної «зірки» шоу-бізнесу є «веселі цигарки». Цей світ почав відкриватися для мене лише пару годин тому, і висновків я не зробив жодних. Крім, хіба що, філософського: «Плавали — знаємо». Та все одно білявка щось відчула, причому це «щось» явно не було для неї ворожим.
— Вибач… Мабуть, я повинна щось пояснити.
— Перш за все — куди ми їдемо. Я везу тебе додому чи ми просто катаємося?
— Кататися до безтями не хочеться. Додому ще рано. Я, до речі, в Бучі живу, так що не близький світ.
— Ну і не такий вже далекий, — у голові я встиг вирахувати, що нам теоретично по дорозі. — Так куди? Зараз зелене світло, рухатися треба. Управо, вліво?
— Прямо, — Анжела зробила ще одну затяжку, затримала дим у роті, потім повільно почала випускати.
— Прямо — через бортик і в воду.
— Тоді давай просто покатаємося. Де зараз пробок менше.
— О’кей, мем, — я повернув кермо в правий бік і повів машину прямо по набережній.
Умостившись зручніше, Анжела поклала ногу на ногу, не намагаючись прикрити коліно, котре при цьому відкрилося досить сміливо.
— Ну?
— Тобто?
— Ти журналіст, правильно? Значить, у тебе багато запитань до мене.
— У нашої Люськи до тебе було багато запитань, — відповів я.
І раптом згадав: вона ж збиралася брати в Сонцевої інтерв’ю, а потім просила, аби я дочекався її і підвіз додому. Ніби навздогін моїм думкам у кишені озвався телефон. Номер висвітлювався незнайомий, тільки ж я і правда не знав номера нашої самої культурної Люськи Корбут. Це могла бути вона — з претензіями та скандалами.
Відстрочуючи це хоча б до завтра, я, не відповівши, вимкнув телефон. Усе, абонент не може прийняти ваш дзвінок. Наслідуючи мій приклад, те ж саме зробила і Анжела.
— Дістане? — поцікавився я.
— Хто? — вона зробила круглі очі. — Ти вже починаєш запитувати?
— Що ти хочеш, аби я в тебе спитав?
— Не жуй словесну жуйку… Ми вже по колу ходимо: «що, хто, кому, куди, як». Усі ви якісь такі…
— Я маю на увазі того, з сивиною. Бобрика чи як його…
— Насправді — Микола Бобров, мій перший і останній продюсер, — Анжела зробила чергову затяжку, подивилася на вогник цигарки.
— Перший і останній?
— Зайди в Інтернет, почитай при нагоді, кого в машині возив. Хоча — нічого особливого. Лише Анжела Сонцева. Якщо справді є люди, які роблять з інших людей артистів, то Бобрик зробив мене. Так пишуть, — вона знову усміхнулася. — Я — його останній вдалий проект.
— Знову «останній». Ти його вже поховала?
— Чому — поховала?
Обличчя Сонцевої враз зробилося дуже серйозним. Спокійним, але серйозним. Слово «поховала» їй явно не сподобалося.
Ми проїхалися вечірнім Києвом по набережній, завернули через Корчувате на Московську площу, далі — повз Совські ставки крізь Чоколівку до проспекту Перемоги.
І весь цей час Анжела Сонцева говорила. Вона не скаржилася, не сповідалася — просто видавала нову для мене інформацію.
Вона розказала, що два роки тому Микола Бобров привіз її в Київ. Звідки — не важливо. За рік вона переспівала майже в усіх клубах, на всіх корпоративах[4], більшості збірних концертів. Її запрошували співати на виборах, на відкритті торговельних центрів, у дитячих будинках. Бобров проплачував ефіри в ранкових та нічних програмах, вона робила дві еротичні фотосесії для чоловічих журналів, рекламувала модну білизну в одному жіночому. Нарешті випустили перший альбом «Сонце від заходу до світанку», відзняті кліпи з’явилися на музичних каналах, чотири пісні з альбому стали хітами і закрутилися на радіо.
Вона розповіла, як Микола Бобров черговий раз довів усім, що він — геніальний продюсер. Він спочатку купив їй квартиру на Русанівці, а коли Сонцева стала «зіркою», порадив переселитися в приміську зону, у власний будиночок. Чи спала вона з ним? Так, співачки часто сплять із своїми продюсерами, тільки довго це не тягнеться. Коли робота продюсера дає результат, секс із «своєю зіркою» вже перестає грати якусь серйозну роль і навіть починає заважати. Тому вони вже скоро рік як не коханці, і вона має певну фінансову незалежність. Дім у Бучі Анжела вже купила за свої гроші. «Ауді», на якій вона навчилася їздити зовсім недавно, подарували багаті прихильники. Їй лише двадцять п’ять, а життя вже вдалося.
А ще вона повідала, що лише два місяці тому дізналася про давні проблеми свого «тата» Бобрика. У подробиці вдаватися не хоче, та й не потрібні вони. Микола Бобров кілька разів лікувався в наркологічних клініках. Раз — тут, у Києві, раз — за кордоном. Останнє лікування дало ефект, він протримався більше трьох років. Чому він знову почав, хто йому підсунув кокаїн і де він його взагалі бере — Анжела не знає.
— Оце, — вона показала мені майже скурений косячок, — нічого не означає. Я можу курити, можу не курити. Зате я не п’ю. І не пила ніколи, мені погано від спиртного. Трава попус- кає, розслабляє, мені це зараз треба.
Я промовчав, бо, як уже казав, менш за все в цьому житті
