Українська література » Сучасна проза » Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Читаємо онлайн Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
як дихається тоді, коли понад усе прагнеш віддатися бажанням тіла.

Перевівши подих, Анна міцніше притиснулася до Тадеуша, підняла руки, притиснула його до себе, занурила пальці в густе волосся, вдихнула запах, відчула бажання і несподівано для себе зреагувала на поцілунок порухом губ. Здається, взагалі не цілком тямила, що з нею діється.

Тадеуш міцно притиснув її до себе, і Анна сховалася в його обійми, як у сподівання чи мрію, як в ілюзію справжнього щастя. Головне – не мучитися, нічого не ускладнювати, нікого не згадувати, нічого не обіцяти. Ані собі, ані йому.

Ледь відсторонившись, Анна раптом сама злякалася того, що відреагувала на поцілунок іншого чоловіка. Напевно, вона зраджує пам’ять Адама? Зраджує кохання до нього? Чинить ще один гріх. Чи не забагато гріхів, як на одну жіночу долю?

Анна різко відсторонилася і мимоволі притиснула руку до серця. Воно так шалено стукало в грудях, що збивалося з ритму, глухо відбивало удари десь аж у животі та скронях. Ніби впіймана птаха в руках мисливця. Божевілля якесь, а не реальність. Тадеуш зовсім чужа їй людина.

– Господи, що ж ви робите? – Анна з силою вперлася долонями в груди Тадеуша і відштовхнула його від себе. – Ми не повинні так поводитися. Це неправильно.

– Чому неправильно?

Тадеуш спробував втримати Анну біля себе, проте вона не дозволила йому це зробити.

– Відпустіть мене, чуєте! Негайно відпустіть.

Врешті вона таки зуміла вивернутися з рук Тадеуша і на крок відступила від нього.

– Ніколи більше такого не робіть. Я… Я…

Вона замовкла. Сказати, що навіки забороняє йому все це – неправда. Сама не знала, чого їй зараз хотілося. Здається, остаточно заплуталася в своїх думках, бажаннях та емоціях. Тадеуш уважно подивився на Анну і відпустив її від себе.

– Я не примушую вас до чогось вам неприємного. Все буде лише так, як ви самі забажаєте.

Анна підняла на нього очі.

– Господи, Тадеуше, хоч ви не мучте мене.

Тадеуш спробував знову приступити до Анни ближче, проте вона не дозволила йому це зробити. Чар моменту потроху зникав і вона отямлювалася.

– Не затримуйте мене, будь ласка. І не йдіть за мною. Вас ніхто не повинен тут бачити. Ви приїхали сюди бричкою чи верхи?

– Верхи, Анно. І коня залишив за межами вашого маєтку. Не бійтеся, мене ніхто не бачив.

Вона полегшено зітхнула.

– І слава Богу. Мені поганої слави не треба.

– Не переживайте, я помилок не роблю. Все добре, Анно. Вона скривилася.

– Маєте аж такий великий досвід?

Тадеуш розсміявся і нічого не відповів на це її запитання.

Анна ще раз глянула на Тадеуша, почервоніла і кинулася з альтанки геть.

Тадеуш перейняв її при порозі.

– Анно, я запрошую вас на таке ж побачення. Завтра ввечері в цій альтанці.

Вона ледь оперлася плечима на дерев’яну стіну альтанки і перевела подих.

– Я не прийду. Ви збожеволіли, – вона підняла руку і торкнулася долонею грудей Тадеуша. – І ви теж не виходьте за мною зараз. Підете звідси, як зовсім стемніє.

Не очікуючи на відповідь, Анна вибігла з альтанки і, притримуючи рукою спідниці та насилу стримуючи тремтіння рук, швидким кроком пішла до будинку.

Розділ 7

Всю дорогу додому Анна йшла швидким кроком, ніби втікала сама від себе, і зараз насилу переводила подих. Проте перед будинком трохи опанувала себе, стишила крок, і всередину їй вдалося прошмигнути безшумно. Увійшла через внутрішній дворик та двері канцелярії так само обережно та непомітно, як годину тому вийшла. Домашні навіть не помітили, що вона кудись зникала. І слава Богу. Бракувало ще пояснювати, навіщо та куди вона виходила. І без того голова обертом.

Зайшовши в канцелярію, Анна тихенько прикрила за собою двері, ступила крок убік і притиснулася плечима до стіни. Серце стукотіло в грудях у шаленому ритмі, і вона ніяк не могла примусити його битися спокійніше. Господи, що ж вона наробила? Навіщо цілувалася з Тадеушем? Чому відразу не пішла від нього? Вона ж досі любить Адама, і їй зовсім не хотілося зраджувати його пам’ять. Навіщо їй взагалі все це? Якщо в товаристві довідаються про візит Тадеуша в її маєток, то їй пригадають всі колишні провини, а репутацію вже ніщо не порятує. Анна притиснула долоню до губ. Поцілунки Тадеуша досі горіли на її вустах, а доторки його пальців вона відчувала так, ніби він торкався її щойно, а не квадранс часу тому. Чужі губи, інакші руки, незнайоме чоловіче тіло під її долонею і її власна реакція на цього чоловіка.

Чому все це так схвилювало її? Сама до ладу не розуміла. Що бачила вона в цьому мужчині насамперед? Подібність до Адама, чи він подобався їй сам? Не була певна, що якби зовні Тадеуш не був так разюче подібним на її покійного чоловіка, то вона б взагалі звернула на нього увагу. Голос у нього цілком інакший, аніж в Адама, і це її насторожує, а не приваблює. Може, й написане в листах гарно нею сприймається саме тому, що вона не чує голосу цього чоловіка. Зрештою, як людину вона Тадеуша теж не знає. Сама собі щось про нього уявила, а в реальності він, напевно, цілком інакший.

Навіть зараз згадувала поцілунки та доторки Тадеуша і розуміла, що нічого особливого там не було. Адам і цілувався краще, і був куди вправнішим. Цілком імовірно, якби дозволила Тадеушу посунутися далі, то не відчула б нічого, окрім розчарування. Хоча…

Вона так довго була самотня, що й сама тепер не знала, як могла б зреагувати на все це. Вона ж звичайна жінка, а не монашка. Це хіба змалку мріяла про те, щоб піти в монастир, але навіть тоді розуміла, що ніколи не зможе цілком присвятити себе служінню Богу, і перестала про це мріяти. Вона звичайна грішна жінка, і їй хочеться мати та відчувати все те саме, що й інші жінки. Любити, бути коханою, мати дітей, власну родину, чоловіка.

Анна ступила крок досередини кімнати, мимохіть кинула погляд у дзеркало і жахнулася. Була не лише розтріпана, але й без капелюшка та шалі. От роззява. Здається, забула все це в альтанці. Щастя від Бога, що ніхто не побачив її в такому розшарпаному вигляді. Завтра вранці треба непомітно прокрастися в альтанку та забрати шаль і капелюшок додому. Анна кинула ще один погляд у дзеркало. Зачіска геть розлетілася, волосся порозсипалося по плечах, а сукня зім’ялася. Давно з нею чогось такого не траплялося. Якщо прислуга побачить її у такому

Відгуки про книгу Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: