Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Скоряючись якомусь імпульсивному пориву, Тадеуш раптом нахилився до Анни, припідняв її обличчя вгору, зазирнув в очі й міцно поцілував.
Від несподіванки Анна навіть зреагувати не встигла. Просто широко розплющила очі. Не відповіла на поцілунок Тадеуша, проте й не відштовхнула його. Підсвідомо очікувала чогось такого від нього. Здається, її не так вразив сам факт поцілунку, як те, що їй було приємно відчути поряд чоловіка, тепло його тіла, запах, натиск і те, що їй самій відразу ж шугонула в голову гаряча хвиля солодкого запаморочення від спонтанно-пристрасного доторку рук та губ Тадеуша. Сама не підозрювала, що аж так сильно скучила за цим.
Тадеуш відсторонився від неї.
– Сподіваюся, цей невинний поцілунок не зашкодить вашій репутації.
Анна не знайшлася з відповіддю, лише заперечно похитала головою. Сама не знала, що їй може зашкодити дужче, аніж вона сама. Здається, поцілунок Тадеуша анітрохи її не обурив. Навіть більше, їй подобалося те, що він поцілував її. Невже їй хочеться бути з цим мужчиною? Невже вона не бачить, чим це може для неї обернутися? Та й взагалі, навіщо їй аж так ускладнювати своє життя? Вона ж досі любить Адама і почувається його дружиною. Хто насправді цей Тадеуш? Вона ж його практично не знає. Як взагалі можна отак сидіти і цілуватися з малознайомою людиною?
Всі ці запитання вихором пронеслися в голові Анни, проте вона промовчала. Сиділа і дивилася на те, як Тадеуш мовчки підводиться з лавки, тоді нахиляється над її рукою, на мить завмирає і торкається вже ґречним та ввічливим поцілунком кінчиків її пальців. Знову промовчала, лише ввібрала поглядом те, що він дуже низько нахилив голову над її рукою, і те, яке у Тадеуша подібне до Адама волосся. Таке ж чорне з сивиною, трохи хвилясте, густе і таке ж м’яке на вигляд. Серце ще раз пропустило поштовх, і Анна насилу здолала в собі гостре бажання занурити пальці в це волосся та відчути його приємну м’якість і шовковистість.
Тадеуш підвівся. Нічого не сказав. Між ними просто стояла пообідня тиша і жоден з них не хотів її порушувати словами. Анна обережно торкнулася пальцями власних губ. Поцілунок Тадеуша досі відчувався теплом та легеньким поколюванням шкіри вуст, проте тепер здавався їм чимось нереальним. Вона глибше вдихнула повітря й опустила руку. Сонячні промені лагідно відсвічували світлотінями простір альтанки, падали на дощану підлогу яскравими плямами світла і мерехтіли, мерехтіли, мерехтіли. Все це просто не могло відбутися з нею насправді. Це сон.
Анна підвела голову і глянула на Тадуша. Він теж мовчки стояв на порозі альтанки та дивився на неї так само вичікувально та уважно, як і вона на нього.
– Ідіть уже, – м’яко сказала вона. – Не варто вам тут затримуватися. Там дасться чути, що з того буде.
Розділ 6
Проминуло майже два тижні від зустрічі з Тадеушем в альтанці, а Анна й досі не знала, що насправді почуває вона до цього чоловіка і навіщо їй його увага.
Він щодня писав їй гарні й надзвичайно ніжні та зворушливі листи. Потроху підпадала під чар прекрасних слів, вишуканих компліментів і власного бажання ще раз пережити щось хоч віддалено подібне до того, що відчувала колись до Адама. Непереборне бажання звичайної жінки бути коханою, любленою і потрібною чоловікові, який викликає симпатію. Тадеуш, без сумніву, подобався їй, але чи змогла б його полюбити по-справжньому, наразі не знала. Потреба в коханні дедалі дужче підпорядковувала Анну собі і творила в її уяві образ мужчини, якого хотілося любити, який кохав би її і з яким вона могла б почуватися щасливою.
Чи був Тадеуш саме таким чоловіком? Не була певна цього. Практично нічого про нього не знала і майже боялася того, що могла б довідатися про його життя чи характер. Навіть листа до Гелі написала лише нещодавно, і не особливо прагнула отримати на нього відповідь. Іноді потреба любити і бути коханою в жінці настільки сильна, що цілком затьмарює їй реальність та бажання правди.
Зараз для Анни найбільше важило лише те, що зовні Тадеуш був надзвичайно подібний до Адама, що їй хотілося уваги саме такого мужчини, що вона подобалася йому і що їй було приємно це усвідомлювати. А ще Тадеуш дарував їй оту ніжність та передчуття гарного роману, яке так необхідне самотній і давно позбавленій чоловічого товариства жінці. Вже й забула, як воно буває, коли подобаєшся мужчині, який подобається й тобі, коли він присвячує тобі багато часу, намагається звабити, сподобатися, вразити уяву та переконати в тому, що ти саме така жінка, про яку він давно мріяв. Цілком можливо, що це була лише ілюзія та солодкий обман, проте зараз такий обман був їй дуже потрібний.
Втомилася бути сильною та мужньою, втомилася покладатися лише на себе, змучилася від того, що чоловіка немає поряд і навіть нема з ким порадитися чи просто поговорити так, як жінка може поговорити лише з мужчиною. Здається, період суворого трауру й цілковите підпорядкування власного життя інтересам дітей та родини на якийсь час позбавили її всього того, що дозволяє жінці почуватися беззахисною, слабкою і жіночною. Сила духу і самостійність – це дуже добре, але, як і все інше, приносить втіху та задоволення лише в розумних пропорціях і тільки тоді, коли є усвідомленим вибором жінки, а не необхідністю чи примусом.
Відчувала, що з незалежністю тепер перегинає палку і що їй стає незатишно з цим жити. Знайомі жінки, які мали стільки ж незалежності, як і вона сама, теж були вдовами, і це так само не надихало Анну. Отримати самостійність у такий спосіб – сумнівна втіха. Особливо якщо любиш чоловіка, живеш з ним у мирі та злагоді, а тоді раптом втрачаєш і розумієш, що життя без нього – трагедія.
Гостро потребувала змін. Але яких? Не була певна, що їй би хотілося негайно вийти заміж. У її ситуації та віці одруження – це виважене рішення й усвідомлений вибір, а не порив чи пристрасть, проте чоловічої уваги таки хотілося. Невже вона не заслужила на звичайну крихточку жіночого щастя? Для цього їй навіть не треба говорити Тадеушу, що він теж подобається їй, що хочеться чогось більшого, аніж уваги, і зовсім не обов’язково йти на зближення. Наразі їй досить