Звіяні вітром. Кн. 2 - Маргарет Мітчелл
Френк, Туп і челядь ставились до вибухів її темпераменту з неймовірним довготерпінням, пояснюючи цей дратливий стан вагітністю і не здогадуючись анітрохи про справжню причину. Френк знав, що до вагітних жінок треба бути поблажливим, отож сховав гордість у кишеню і вже не дорікав, коли Скарлет гасала по тартаках і з’являлась у місті в такому вигляді, в якому дамі не личить взагалі виставляти себе на людські очі. Поведінка її завдавала йому безліч прикрощів, але він гадав, що якийсь час ще витримає. Після того коли народиться дитина, Скарлет, безперечно, стане такою самою ніжною і жіночною, як у пору його сватання. Та хоч як він силувався догодити їй, Скарлет знов і знов спалахувала роздратуванням, і часто йому здавалося, що вона поводиться як зурочена.
Ніхто начебто й не здогадувався, що її так зурочило, що доводило до такого шалу. А це ж було просто ревне бажання впорядкувати свої справи перед тим, як доведеться замкнутися в чотирьох стінах, бажання зібрати якомога більше грошей на випадок якогось нового лиха, спорудити загату з готівки супроти дедалі запеклішої повені янківської ненависті. Гроші стали її манією в ці дні. І якщо вона взагалі згадувала про дитину, то лише з розгубленістю й люттю: і треба ж було так не в пору їй приходити на світ!
«Смерть, податки й пологи! Ці троє завжди приходять невчасно!»
*
Атланту вже й те шокувало, що Скарлет, жінка, заходилася заправляти тартаком, але з часом місто побачило, що від неї можна чекати будь-чого. Її нецеремонність у торговельних справах прикро вражала, особливо як узяти до уваги, що бідолашна її матуся була з роду Робійярів, і вже зовсім непристойним було те, що Скарлет роз’їжджала вулицями, коли всі знали про її вагітність. Жодна респектабельна жінка — та й негритянка теж, за малим хіба винятком, — не вийде з дому, коли відчує, що вона при надії, а ця Скарлет, як обурено заявила місіс Меррівезер, так себе поводить, наче збирається розродитися серед дороги.
Але всі дотеперішні пересуди на її адресу були нічим порівняно з тією зливою пліток, що нуртували нині у місті. Скарлет не тільки торгує з янкі, а ще й не приховує свого задоволення від цього!
Міссіс Меррівезер, як і багато інших південців, також мала справи з прибульцями з Півночі, але різниця полягала в тому, що вона йшла на це неохоче й виразно свою нехіть засвідчувала. А Скарлет явно цим тішилась, чи принаймні таке складалося враження, що було так само погано. Мало того: вона ще й чаювала з дружинами офіцерів-янкі у них удома! Ще трохи — і вона, на думку городян, почала б запрошувати їх і до себе додому, якби не стояли на заваді цьому тітонька Туп і Френк.
Скарлет знала, як у місті перемивають їй кісточки, але пропускала це повз увагу: вона не могла дозволити собі такої розкоші. Ненавиділа вона янкі й досі не менш запекло, як тоді, коли вони мало не спалили Тари, тільки тепер навчилася приховувати свою ненависть. Вона розуміла, що коли хоче заробляти гроші, то мусить витягати їх саме з янкі, а облесна усмішка та лагідне слово були якнайпевнішим способом домогтися нових замовлень на деревину.
Колись, коли вона дуже розбагатіє, а гроші сховає так надійно, що янкі до них не доберуться, тоді вона скаже їм, як їх ненавидить і зневажає, як ними гордує. І зробить це і великою радістю! Але допоки цей час прийде, звичайний тверезий глузд вимагає ладнати з ними. І якщо це лицемірство, то нехай собі Атланта що хоче, те й думає.
Скарлет виявила, що заприятелювати з офіцерами-янкі було простіше простого. Вони почували себе самотніми їж шанцями у ворожому краю, і багато хто з них скучив за порядним жіночим товариством у цьому місті, де респектабельні жінки, проминаючи їх вулицею, підсмикували спідниці й так позирали в їхній бік, наче ось-ось мали чвиркнути на них плювком. Добре слово вони чули тільки від повію та негритянок. А Скарлет була таки дама, і з благородної родини, дарма що мусила вдатись до праці, тож вони відчували приємний трепет від її осяйної усмішки та милого зблиску зелених очей.
У той же час Скарлет, коли сиділа в бричці й розмовляла з ними, граючи ямочками на щоках, насилу стримувала себе, щоб не приснути їм у вічі всю свою зневагу. Але таки не попускала собі і зрештою дійшла висновку, що обкрутити янкі круг пальця не важче, ніж південця. Тільки з янкі це виглядало не на забаву, а більше на прикру необхідність. Вона вдавала ніжну й витончену даму-південку, яка опинилася в скруті. Поводячись скромно й гідно, вона вміла тримати свою жертву на належній відстані, але завдяки граційності її манер у пам’яті офіцерів-янкі залишався дуже симпатичний образ місіс Кеннеді.
Цей збережений у пам’яті образ виявився вельми корисним, на що Скарлет, власне, і розраховувала. Чимало офіцерів з місцевої залоги, не маючи надії у близькому часі виїхати з Атланти, почали привозити до себе дружин та дітей. А що готелі й пансіони були переповнені, то вони заходились обзаводитися невеликими будиночками і охоче купували деревину в миловидної місіс Кеннеді, яка ставилася до них люб’язніше, ніж будь-хто інший у місті. Та й саквояжникам і пристібаям, які, розжившись на гроші, будували собі гарні особняки, крамниці й готелі, було куди приємніше мати справу з нею, як з колишніми воїнами-конфедератами, бо формальна й холодна ввічливість останніх разила прикріше за відверту ненависть.
Отож завдяки своєму симпатичному личку, чарівності й умінню при потребі справити враження особи безпорадної і знедоленої Скарлет домоглася того, що янкі залюбки купували деревину на її тартаку, а заодно й різний крам у Френковій крамниці: вони вважали, що варто підтримати цю мужню жіночку, позбавлену опори в житті, коли в неї такий недолугий чоловік. А Скарлет, дивлячись, як
