Там, за зимою - Ісабель Альєнде
Орасіо не впізнав Аніти: пам’ятав її вродливою, чуттєвою, з округлою фігурою й щасливою посмішкою, а перед ним стояла постаріла на десять років жінка, яка тягнула ноги й потайки озиралася, мовби чекала нападу. Вона не відповіла на вітальні слова й не дозволила Орасієвій дружині супровести себе до туалету. «Святий Боже, це набагато гірше, ніж я гадав», — пробурмотів Орасіо. Приятель теж виглядав кепсько. Більшу частину польоту Річард, скориставшись дармовою випивкою, споживав алкоголь, його лице вкривала триденна щетина, пропахлий потом і алкоголем він стояв в обшарпаному костюмі, й якби не Орасіо, мабуть, так і залишився б з Анітою в аеропорту.
Подружжя Баумастер оселилося в призначеному для викладачів факультету університетському помешканні, яке роздобув для них Орасіо; воно було справжньою знахідкою — розташоване в центрі міста й недороге, при тому що існував лист очікування. Щойно згромадили валізи в передпокої, Орасіо віддав приятелеві ключі й зачинився з ним в одній з кімнат, щоб дати деякі настанови. «На кожну університетську вакансію в США знаходяться сотні, якщо не тисячі претендентів», — мовив він. Шанс викладати в Нью-Йоркському університеті не випадає двічі, і треба ним скористатися. Річард мусить утримуватися від алкоголю і з самого початку справити добре враження, він не може з’явитися брудний і неохайний як зараз.
— Я рекомендував тебе, Річарде. Не підведи мене.
— Як таке могло спасти тобі на думку? Я напівмертвий після польоту й від’їзду, вірніше, втечі з Ріо. Якби ти знав, як трагічно сприйняла наш від’їзд родина Фарінья. Не турбуйся, за пару днів ти побачиш мене бездоганного, коли я з’явлюся в університеті.
— А Аніта?
— Що Аніта?
— Вона така слабка, не знаю, чи можна залишати її саму, Річарде.
— Їй, як будь-кому, доведеться звикнути. Тут вона не має родини, яка її пестила б. У неї є лише я.
— В такому разі не підведи її, брате, — мовив на прощання Орасіо.
Евелін
Бруклін
Евелін Ортега почала працювати у Леруа в 2011 році. Дім зі статуями, як зазвичай називала дівчина оселю цієї родини, колись належав відомому в 50-і роки мафіозі та його численним родичам, до яких належали, зокрема, дві незаміжні тітки й прабабця-сицилійка, котра відмовилася виходити зі своєї кімнати після того, як у саду встановили голих греків. Гангстера порішили, і дім переходив з рук до рук, поки нарешті його придбав Френк Леруа, принаджений темним минулим будівлі та попсованими негодою й голубиним послідом статуями. До того ж дім стояв у зручному місці на тихій вулиці в районі, що зробився респектабельним. Шеріл, його дружина, воліла б жити в сучасному помешканні, а не в цьому претензійному особняку, але всі важливі й дріб’язкові рішення приймав чоловік, і вони ніколи не обговорювалися. Дім зі статуями мав деякі запроваджені ще гангстером для його родичів зручності: пересувне крісло на коліщатках, внутрішній ліфт і гараж на дві машини.
Шеріл Леруа вистачило п’ятьох хвилин спілкування з Евелін Ортегою, щоб найняти дівчину. Нянька була потрібна негайно, вдаватися до дрібниць не було коли. Попередня пішла п’ять днів тому й не повернулася. «Її, мабуть, депортували, таке трапляється, коли береш на роботу людину без документів», — міркувала жінка. Зазвичай підряджав і розраховував прислужників чоловік, він же й платив їм. Через свою контору Френк Леруа мав можливість знаходити готових працювати за безцінь мігрантів з Латинської Америки й Азії, але чоловік узяв за правило не плутати роботу з домашніми справами. Він не користався своїми контактами, щоб знайти гідну довіри няньку, бо вже мав сумний досвід. А що це було одним з небагатьох питань, де думки подружжя збігалися, Шеріл підбирала няньок через церкву п’ятидесятників, яка завжди мала список добропорядних жінок, які шукали роботу. Ця дівчина з Гватемали, либонь, також була нелегалкою, однак Шеріл воліла поки що не думати про це; вона займеться цим згодом. Їй сподобалися чесне лице й шанобливі манери Евелін, жінка здогадалася, що натрапила на справжній скарб; дівчина сильно відрізнялася від інших няньок, які пройшли через цей дім. Єдиний сумнів викликав вік схожої на підлітка дівчини та її статура. Шеріл десь читала, що найнижчі люди на планеті — гватемальські індіанки, і тепер мала перед очима живий приклад. Запитала себе, чи ця заїкувата плюгавка з кістяком перепілки впорається з вочевидь важчим за неї Френкі та його спонтанними судомами.
Евелін же вирішила, що ця висока білявка, пані Леруа, голлівудська актриса. Дівчина дивилася на неї знизу вгору, мов на дерево: м’язисті руки й литки, голубі, наче небо над її селом, очі й хвіст золотавого волосся, що погойдувався, живучи власним життям. Жінка мала засмаглу шкіру помаранчевого кольору, якого Евелін доти не бачила, й говорила уривчасто, як бабуся Консепсьйон, хоч і не була ще такою старою, щоб їй бракувало повітря. А ще ця пані здавалася дуже знервованою, ніби готове зірватися з місця лоша.
Нова хазяйка познайомила Евелін з іншими служницями — кухаркою та її дочкою-прибиральницею; обидві працювали по понеділках, середах і п’ятницях з дев’ятої ранку до п’ятої пополудні. Згадала пані й Івана Данеску, який не був прислужником, але надавав деякі послуги — Евелін побачить його іншим разом, а ще пояснила, що пан Леруа, її чоловік, підтримує зі слугами лише мінімально необхідні контакти. Хазяйка відвезла дівчину ліфтом на третій поверх, і це остаточно переконало Евелін, що вона потрапила до мільйонерів. Ліфт виявився оздобленою рослинним орнаментом металевою кліткою для птахів, ширина якої дозволяла перевозити пересувне крісло на коліщатках. Кімната Френкі була та сама, в якій на півстоліття раніше жила прабабця-сицилійка: простора, з похилою стелею та — окрім звичайного — ще й слуховим вікном, затемненим кроною клену, що ріс у саду. Френкі — хлопець восьми чи дев’яти років, такий же білявий, як його матір, і блідий, мов сухотник — сидів прив’язаний у пересувному кріслі перед телевізором. Хазяйка пояснила Евелін, що реміння не дає синові впасти чи вдаритися, коли в нього починаються судоми. Хлопець потребував постійної уваги, оскільки задихався, і тоді його треба було термосити й стукати по спині, поки дихання відновиться; він користувався памперсами, і його доводилося годувати, але з ним не було проблем, це сущий ангел, який викликав любов з першого погляду. Френкі хворів на діабет, але жив під надійним контролем: матір сама міряла рівень цукру й робила інсулінові ін’єкції. Усе це й ще дещо вона встигла квапливо пояснити дівчині, перш ніж попрощалася, бо
