Там, за зимою - Ісабель Альєнде

Френк Леруа сприймав сина як особисту образу. Ніхто не заслуговував на таке горе: навіщо було рятувати його, коли малюк народився синюшний? Було б гуманніше дати йому піти, ніж прирікати на страдницьке життя, а батьків — на роль доглядальників. Батько самоусунувся. Нехай матір опікується ним. Ніхто не міг переконати чоловіка, що церебральний параліч і діабет випадкові; він винуватив Шеріл, яка не дослухалася до застережень про шкідливість алкоголю, тютюну й снодійних пігулок у період вагітності. Дружина народила йому ґанджовитого сина й не зможе мати інших дітей, бо після пологів, які ледь не коштували їй життя, довелося робити гістеректомію[61]. Він вважав Шеріл негодящою дружиною, схибленою на турботі про Френкі, фригідною неврастенічкою, що нав’язливо вдає з себе жертву. Жінка, яка привабила його п’ятнадцять років тому, була валькірією, чемпіонкою з плавання, сильною й зважливою — хіба міг він передбачити, що в цих грудях амазонки б’ється полохливе серце? Шеріл, майже така ж рослава й міцна, як Френк Леруа, була здатна чинити йому опір попервах, коли обоє були ще пристрасними суперниками й, кохаючись, вели небезпечну та виснажливу гру, яка починалася зі штовханини й завершувалася брутальними любощами. Після операції вогонь у Шеріл згас. Для Френка дружина перетворилася на нервозного кроля, здатного вивести його з рівноваги. Її пасивність він сприймав як виклик. Дружина ні на що не реагувала, терпіла все мовчки, а це було ще одним викликом, що тільки збільшував Френкову лють: чоловік нетямився, а потім непокоївся, адже синці могли привернути чиюсь увагу; зайві проблеми були йому ні до чого. Він почувався припнутим до неї через Френкі, кволого хлопчиська, який — хоч і мав незначні шанси вижити — міг протягти ще чимало років. Утім цей жахливий шлюб тримав Леруа на припоні не лише через сина; чоловік не подавав на розлучення передусім тому, що воно дорого йому коштувало б. Дружина надто багато знала. Хоч якою легковажною й покірливою здавалася, Шеріл спромоглася дослідити його бізнес і могла шантажувати, зубожити, знищити Френка. Вона не знала подробиць його оборудок ані скільки в нього грошей на таємних рахунках на Багамських островах, однак мала підозри щодо цього й відзначалася неабиякою спритністю. І Шеріл насмілилася б кинути йому виклик. Коли йшлося про захист Френкі та його інтересів, вона була готова дряпатися й кусатися.

Можливо, колись вони й кохали одне одного, проте поява Френкі вбила будь-які ілюзії, які кожен з подружжя міг плекати. Коли Френк Леруа дізнався, що стане батьком, він влаштував вечірку, яка обійшлася йому так само дорого, як і весілля. Френк був єдиним сином у батьків, і хоч мав кількох сестер, тільки він міг передати їхнє прізвище своїм спадкоємцям; цьому хлопчику судилося продовжити династію, як сказав на тій вечірці дід Леруа. «Династія» — не надто підходящий термін для трьох поколінь негідників», — завважила Шеріл, переповідаючи під дією алкоголю й заспокійливих пігулок цю історію Евелін. Першим представником цієї гілки роду Леруа був француз, який у 1903 році втік з в’язниці в Кале[62], де сидів за грабунок. Не маючи за душею нічого, крім нахабства, він прибув до США й досяг тут успіху завдяки винахідливості та безсоромності. Цей Леруа багато років тішився статками, аж поки його знову заарештували: цього разу за масштабне шахрайство, що зробило жебраками тисячі пенсіонерів. Його син, батько Френка Леруа, вже років п’ять жив у Пуерто-Вальярта[63], куди втік від американського правосуддя, що переслідувало його за скоєні злочини й податкове шахрайство. Для Шеріл та обставина, що тесть із тещею перебували далеко й не могли повернутися, була благословенням Божим.

Філософія Френка Леруа, внука одного французького негідника й сина іншого такого самого, була простою та зрозумілою: мета виправдовує засоби, коли приносить зиск. Будь-яка оборудка можлива, якщо вигідна, нехай навіть для інших вона руйнівна. Одні виграють, інші програють — такий закон джунглів, а він ніколи не програвав. Умів примножувати й ховати статки. Завдяки фіктивній бухгалтерії примудрявся поставати перед податковою службою мало не злидарем, і водночас — у разі потреби — хвалився більшою маєтністю, ніж мав насправді. Так здобував довіру клієнтів, таких же безпринципних, як сам. Френк Леруа викликав заздрість і захват. Був неробою, як батько та дід, однак — на відміну від них — вишуканим і холоднокровним: він не гаяв часу на дрібниці й уникав ризиків. Безпека передусім. Його стратегія полягала в тому, щоб діяти через інших людей, виставляти їх напоказ замість себе; їх могли заарештувати, його — в жодному разі.

Евелін від початку ставилася до Френкі як до розумної істоти, бо — попри видимість — вважала хлопця вельми розважливим. Дівчина навчилася, не надриваючись, переміщати його, мити, вдягати й годувати неквапно, щоб той не вдавився. Вона виявилася такою діяльною та ніжною з Френкі, що невдовзі Шеріл змогла доручити їй контролювати синів діабет. Евелін міряла рівень цукру в крові хлопця перед кожним годуванням і кілька разів на день за потребою робила йому інсулінові ін’єкції. У Чикаго вона досить добре вивчила англійську, однак там жила серед латиноамериканців і рідко коли мала нагоду попрактикуватися. У домі Леруа англійська знадобилася їй попервах для спілкування з Шеріл, проте невдовзі між ними встановилися такі приязні стосунки, що не вимагали багатослів’я. Шеріл потребувала Евелін постійно, а та, здавалося, відгадувала її думки. «Не уявляю, як я жила без тебе, Евелін. Пообіцяй, що ти ніколи нас не кинеш», — казала зазвичай пані, коли сумувала чи почувалася пригніченою через брутальність чоловіка.

На своєму іспано-англійському жаргоні дівчина розповідала Френкі казки, і той уважно їх слухав. «Ти мусиш учитися, так ми зможемо ділитися одне з одним секретами, і ніхто нас не розумітиме», — казала йому. Спершу хлопець насилу схоплював окремі думки, але йому подобалася ця мелодійна мова, і невдовзі він її добре засвоїв. І хоча не міг складати слів, відповідав Евелін за допомогою комп’ютера. Коли вони тільки познайомилися, дівчині довелося протистояти численним нападам люті Френкі, які Евелін пояснювала його самотністю та нудьгою, і тоді вона згадала про комп’ютер, яким бавилися її братики в Чикаго, й подумала, що коли ці малюки вміли користуватися ним, то Френкі — найрозумніший хлопець з усіх, кого вона колись бачила, — тим паче впорається. Вона майже нічого не тямила в інформатиці, до того ж сама думка про можливість мати в своєму розпорядженні таку фантастичну штуковину здавалася неймовірною, але щойно Евелін