П'ять четвертинок апельсина - Джоан Харріс
Ренетт зачудовано витріщалась на них.
– Тільки поглянь на це взуття!
Її обличчя, притиснуте до замурзаного скла, порожевіло від радості й захоплення. Я зрозуміла, що ми з нею бачимо різні речі. Сестра й досі бачить тут кінозірковий шик: нейлонові панчішки, хутрові коміри, сумочки з крокодилової шкіри, діамантові сережки, вишукані зачіски. Протягом наступних хвилин вона екстатично бурмотіла: «Поглянь на її капелюшок! О-о-о! А її сукня! А-а-а!».
Ми з Кассі не звертали на неї уваги. Кассі роздивлявся коробки, які привезли на багажнику четвертого мотоцикла, а я спостерігала за Томасом.
Він стояв трохи подалі від інших, обпершись ліктем на шинквас. Я бачила, як він щось сказав Рафаелю, і той став наливати пиво в склянки. Гайнеманн, Шварц і Гауер всілися за вільний столик біля вікна, і я помітила, як старий Гюстав перебрався на протилежний бік кімнати, прихопивши з собою склянку, а на обличчі в нього застиг вираз глибокої відрази. Інші відвідувачі поводились так, ніби вже звикли до їхніх візитів – навіть кивали німцям, коли ті проходили повз них, а Анрі не зводив очей із трьох жінок, навіть коли вони повсідалися. Я відчула несподіваний, дивний укол радості, коли побачила, що Томас сам. Він трохи постояв біля бару, потеревенив з Рафаелем, тож у мене була можливість поспостерігати за виразом його обличчя, за недбалою жестикуляцією, за хвацько заломленим кашкетом і за тим, як кітель бовтається в нього на плечах. Рафаель говорив мало, з дерев’яним, проте ввічливим виразом обличчя. Томас, вочевидь, відчував його неприязнь, та його це скоріше веселило, ніж дратувало. Він трохи насмішкувато підняв свою склянку й випив за здоров’я Рафаеля. Аньєс почала награвати на піаніно якийсь вальсовий мотивчик з крихким брень-брень на високих нотах у тому місці, де була пошкоджена клавіша.
Кассі все це починало набридати.
– Нічого не відбувається, – похмуро сказав він. – Пішли.
Але Ренетт і мені було цікаво: її заворожили вогні, біжутерія, скляний посуд, елегантний лаковий мундштук, затиснутий між нафарбованих нігтів… і Томас, звісно. Ми не зважали на те, що нічого не відбувається. Я б отримала однакове задоволення від спостереження за Томасом і від сну. Споглядати за ним таємно було особливо приємно. Я могла притулити руки до мутного скла й ніби затиснути його обличчя між долонями. Я могла доторкнутись до скла губами й уявити, що під ними – його шкіра. Інші троє пили більш завзято, товстий Шварц пив, всадовивши жінку на коліна. Однією рукою він потроху задирав їй спідницю, і дуже скоро я могла бачити край її коричневої панчохи, зафіксованої рожевою підв’язкою. Я також помітила, що Анрі ближче підсунувся до цієї групи, і підморгував жінкам, які кувікали, мов павичі, у відповідь на будь-які теревені. Картярі кинули грати й стали витріщатись на них, і Жан-Марі, який виграв найбільше, невимушено вирушив у бік Томаса. Жан-Марі швиргонув гроші на пошкрябану поверхню, і Рафаель приніс більше напоїв. Томас обернувся до групи випивак і всміхнувся. То була коротка бесіда і, мабуть, її не помітив ніхто, крім того, хто навмисне спостерігав за Томасом. Я подумала, що тільки я бачила передачу грошей, усмішку, бурмотіння, папірець, що ковзнув шинквасом і щез у кишені Томасового кітеля. Мене це не здивувало. Томас мав справи з усіма. У нього був такий дар. Ми спостерігали й чекали ще годину. Гадаю, Кассі задрімав. Томас трохи пограв на піаніно, Аньєс поспівала, але мені було приємно бачити, що йому байдуже до жінки, яка ластилася й пестила його. Я пишалася ним. У Томаса кращий смак.
Усі вже доволі багато випили до цього часу. Рафаель витягнув пляшку високосортного коньяку, і вони випили його з кавових чашок, але без кави. Між Гауером і братами Дюпре зав’язалась гра в карти на випивку, Колетт і Філіпп спостерігали за ними. Крізь скло мені було чути їхній сміх. Гауер знову програв, але не образився, бо за випивку вже було заплачено. Одна з міських жінок сповзла зі стільця та всілася на підлозі, вона хихотіла, і волосся падало їй на обличчя. Тільки Гюстав Бошамп сторонився компанії: він відмовився від запропонованого Філіппом коньяку й намагався триматися якнайдалі від німців. У якусь мить він піймав погляд Гауера і пробурмотів щось собі під ніс, але оскільки Гауер нічого не зрозумів, він тільки холодно глянув на Гюстава та повернувся до гри. Втім, через декілька хвилин це сталося знову, і тоді Гауер, єдина людина в компанії, крім Томаса, хто розумів французьку, підвівся й потягнувся до ременя, де висів його пістолет. Старий сердито дивився на нього, при цьому люлька стирчала між жовтих зубів, наче дуло старого танка.
Якусь мить напруження між ними паралізувало все навкруги. Я бачила, як Рафаель рушив до Томаса, який спостерігав за цією сценою з неприхованими веселощами. Між ними промайнула мовчазна загрозлива напруга. Спочатку я подумала, що він дозволить ситуації розгортатися далі, тільки щоб подивитись, чим усе скінчиться. Старий і німець стали обличчям до обличчя, Гауер був на дві добрячі голови вищий за Гюстава, його блакитні очі налилися кров’ю, а надуті вени на лобі під засмаглою шкірою нагадували хробаків. Томас глипнув на Рафаеля та всміхнувся. Що скажеш? – читалось у його посмішці. Шкода втручатись, якщо все стає таким захопливим. Як гадаєш? Потім він невимушено зробив крок до свого приятеля, а Рафаель поспішно відвів старого подалі від небезпеки. Я не знаю, що саме він сказав, та, гадаю, Томас врятував тоді старому Гюставу життя. Однією рукою він обійняв Гауера за плечі, а іншою показував на коробки, які вони привезли на четвертому мотоциклі – ті самі чорні коробки, які так заінтригували Кассі, а тепер стояли біля піаніно й чекали, поки їх відкриють.
Гауер якийсь час дивився на Томаса. Я спершу побачила, як його очі зіщулились у тоненькі шпаринки на тлі товстих щік. Потім Томас сказав щось іще, і той розслабився, розреготавшись громовим сміхом троля, що перекрив усі інші звуки в барі, й інцидент було вичерпано. Гюстава перемістили в куток, щоб він допив своє, а всі інші пішли до піаніно, біля якого скупчилися коробки.
Якийсь час
