Українська література » Сучасна проза » Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Читаємо онлайн Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн
зсунулось, і красуня не поправляла його. Навпаки, вона виставила й ногу, збираючись зійти з візка та подивитися зблизька, як вовтузиться жсбрачня. Донові Філіппу здалося, що вона більше хоче показати себе, і то саме йому, хоча він, напевне, помилявся. Адже година рання, і така особа не встане з ліжка в зухвалій надії, що старий повелитель світу після безсонної ночі визиратиме крізь завіси на вулицю. Його підманює нечисте сумління, а коло вікна тримає гріховний помисел.

«Хто я такий? Цілі народи мусять гребти на моїх галерах. А я? Каторжник — без радості, без плоті. Десять кроків — крізь оті дверцята — до каплиці, де я спілкуюся з господом, бо інше товариство мені не личить. Патер ніколи про це не дізнається, але господь розмовляє зі мною довірчо, як з єдиним рівним йому. А потім, правда, відпускає мене до мого столу». І він уголос промовив:

— Я — каторжник, я, Філіпп, другий після бога.

— Не блюзни! — озвався патер. — Другий після бога — і воднораз каторжник, де такс чувано! — це вже відверто глузуючи.

Король процідив крізь зуби:

— Мовчи!

Він ледве повернув голову — патер уже не лякав його. Ні тим, що з'явився не знати коли й звідки, ні силою й суворістю. Постійному своєму наглядачеві дон Філіпп звелів:

— Скажи мені, хто ця жінка.

Патер тільки зиркнув у вікно.

— Хто її не знає. Найзнаменитіша блудниця. Вона сповідається в мене. Щоб ви знали, таким чином я розкриваю змови проти вашої безпеки.

— Приведи її сюди.

— Нащо? Вона недавно сповідалась і не скаже нічого нового.

— Коли хочеш жити, піди й приведи її до мене.

Тепер патер зрозумів і не став приховувати огиди. В тій огиді був і побожний жах, і звичайна зневага, але водночас на його виду з'явився і фамільярний вираз.

— Я чиню тяжкий гріх, — сказав він як священик. — А крім того, будуть свідки, бо в палаці вже дехто встав. Почекайте до вечора.

Дон Філіпп тільки глянув на нього, але глянув так, що патер сахнувся до дверей.

— Я мушу спитати своїх старших. Може, справді ваш намір можна виправдати — адже гріховні помисли змагають вас. — І вийшов.

Дон Філіпп, неначе на варті, почав ходити перед вікном туди й сюди, а повертаючись, щоразу пересвідчувався, що візок іще стоїть, а плоть збирається вилізти з нього. Вигодувана розпустою, пишна плоть вульгарно кричала й лаялась, бо жебрачня порвала одну посторонку, і погоничеві довелось перепрягати мула. Дон Філіпп ходив туди й сюди швидко, не човгаючи ногами, і з кожним поворотом у ньому наростали збудження й страх. Поки хитрий патер вийде з палацу, візок із плоттю поїде геть. І враз, попри своє хвилювання й метушню, він помітив, що в кімнаті щось ворухнулось, якась тінь під стіною. То був придворний, що приніс шоколад; він мав бути нечутний і невидимий, як тінь. Дон Філіпп у нестямі крикнув:

— Випий сам!

Чашка забряжчала, придворний перелякався. Чашку йому дав ключник, що одержав її від пажа, а паж — від служника, а той — від ще одного служника, і всі вони разом прийняли тацю від величного кухаря, а йому теж принесла її ціла вервечка кухарчуків, і на самому початку її стояла якась нечупарна проява, що зварила шоколад. Бідолаха придворний поквапно, бо його підганяв страх, перебрав усю ту низку. Пройшовши через стільки рук, шоколад устиг вихолонути, але якась невідома рука могла й підсипати туди отрути. «А король дізнався про це і тепер звинувачує мене, тому я й мушу випити шоколад!» Він випив — і зразу впав, зомлілий. Дон Філіпп не звернув на те уваги, бо патер нарешті вийшов до плоті.

Патер ішов не манівцями, а навпростець. Знаменита блудниця вислухала запрошення, висловлене п'ятьма сухими словами, і дуже спокійно відхилила його, так що довелось пообіцяти більшу плату. Бона, мовляв, їде до утрені й має на те причини, тож хай її не затримують, бо здоров'я їй дорожче, ніж примха якогось старого пана. Дон Філіп здогадався, як ідуть переговори. Він подзвонив; пронизливий дзвінок не розбуркав зомлілого придворного, але секретар, що чекав за дверима, стрімголов убіг до кімнати.

— Біжи швидше вниз. Дай більше за патера. Удвічі більше.

Ціна вже й так була до того безсоромна, що патерові аж дух забило:

— Що це ви собі надумали, небого? Та ви ще мусили б доплатити, дочко моя!

Одначе вона стояла на тому, що зібралась до утрені й має на те поважні причини. Коли прибіг секретар, вона тільки голосно засміялась у відповідь на його пропозицію.

— Паскудник, — сказала вона й уперше підвела обличчя просто до того вікна, з якого дивився король. Дона Філіппа наскрізь пройняло дрожем. Він забув відступити назад, і тепер вони дивились одне на одного, ніби оцінюючи: повелитель світу й знаменита плоть. Її очі жаріли крізь мереживну вуаль, а його зір насилу проникав крізь серпанок його маячні, його муки.

Жінка влізла у візок, уже готовий рушати далі, і дала знак рукою. Патерові й секретареві вона вже відповідала через плече. Дон Філіпп одним стрибком опинився біля дворянина, що саме прокидався, блідий, із млості.

— Спини її! Спини її, скажи, що вона одержить, скільки хоче.

Коли так, то нічого не вдієш, подумала знаменита повія, завернула візок і пішла за офіцером. Вона вже доволі тлумачила їм, що хоче до утрені й має на те поважні причини. Вона попередила. Ще вчора вона помітила підозрілі ознаки й саме вибралась у таку ранню, безлюдну годину помолитися, щоб бог не допустив до хвороби. А їй не дали помолитись, і тому вона захворіла. А через кілька днів виявилося: дон Філіпп, повелитель світу, заразився.

Роздуми

Великі переміни в житті такої людини, як Анрі, стаються і не внаслідок тривалих розрахунків, і не після раптової постанови. Ця людина стає на певний шлях, іще сама того не знаючи; а коли й знає, то ще не може повірити. Щось веде її на той шлях, інколи вона розпізнає страхітливу необхідність, але десь далеко-далеко попереду Вона вже ступила на шлях, повернути назад було б важко, мета непевна, і годі повірити, що можливо її досягти, аж раптом ти вже дійшов, неначе вві сні. Жодної миті Анрі не почував себе так, наче він спить, — він, що діяв безперестану! Удари й контрудари, вчинки, спрямовані невтомним прагненням до трону, тривкою пристрастю до цієї жінки, перемоги й поразки, — хто ж спить серед кипучої діяльності? Битви, облоги, переговори, стільки завойованих

Відгуки про книгу Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: