Червоне і чорне - Стендаль
— Всю цю балаканину буде перевірено,— вигукнув абат Пірар, йому не сиділось на місці, і він походжав по кімнаті.—- Геть у келію!
Абат пішов слідом за ним і замкнув його на ключ. Жюльєн кинувся до своєї валізи, на дні якої була старанно схована фатальна карта. Речі були на місці, але лежали не в тому порядку, в якому він їх поскладав, хоч ключ він завжди тримав при собі. «Яке щастя, подумав Жюльєн,— що, коли я ще нічого не знав, я ні разу не скористався дозволом піти до міста; тепер я розумію, чому пан Кастанеда так часто і так ласкаво пропонував мені це. Могло трапитись, що я з дурного розуму перевдягся б і пішов до красуні Аманди, і це мене згубило б. Коли вони втратили надію заскочити мене на гарячому, то, щоб марно не пропадав цей документ, зробили донос».
Через дві години Жюльєна знов викликали до ректора.
—: Ви не збрехали мені,— сказав він йому вже не так суворо,— але зберігати цю адресу - така необережність, що ви навіть не уявляєте собі її ваги. Бідолашний хлопче! Навіть через десять років це може вам пошкодити.
XXVII. ПЕРШИИ ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД
Наш час, боже праведний!
Та це ж справжній старозавітний ковчег,
Горе тому, хто його торкнеться.
Дідро
Читач пробачить нам те, що ми подаємо так мало точних і переконливих фактів з Жюльєнового життя в цей період. Це не тому, що їх бракувало, навпаки; але те, що він бачив у семінарії, мабуть, занадто похмуре для того помірного колориту, якого ми намагались надати цим сторінкам. Мої сучасники, котрим доводиться страждати від певних явищ, не можуть згадувати їх без жаху, і це отруює їм будь-яку втіху, навіть втіху від читання казки.
Жюльєнові не щастило в його спробах лицемірити жестами, траплялись хвилини, коли його проймала відраза і навіть справжній одчай. Він не мав успіху, та ще й у такому огидному ремеслі. Найменша допомога зовні його підбадьорила б, адже труднощі, які треба було подолати, були не такі великі; але він був самотній, як загублений посеред океану човен. «Навіть коли я чогось доб'юся,— казав він собі,— доведеться провести все життя в такій мерзенній компанії. Серед глитаїв, що думають тільки про яєчню з салом, яку жертимуть за обідом, чи отаких от абатів Кастанедів, що не спиняються перед найогиднішим злочином. Владу вони здобудуть, але якою ціною, боже праведний!
Воля людини могутня, я не раз це читав, та чи стане її, щоб подолати таку відразу? Великим людям було легко робити подвиги: хоч би яка грізна була небезпека,1— вона здавалась їм прекрасною; а хто, крім мене, зрозуміє всю бридоту того, що мене оточує!»
Це була найтяжча пора його життя. Жюльєнові легко було б вступити до одного з блискучих полків, що стояли гарнізоном у Безансоні. Або він міг би стати вчителем латині; на прожиття йому треба було так небагато! Але тоді прощай кар'єра, прощай майбутнє, яким живе його уява: це однаково, що. вмерти. Ось вам подробиці одного з його сумних днів.
«Я був самовпевнений і часто радів, ще не схожий на інших сільських хлопчаків. Що подієш, тепер я вже досить прожив, щоб побачити, що відмінність породжує зненависть»,— сказав Жюльєн собі якось уранці. Він дійшов тої істини після однієї з най прикріших невдач. Цілий тиждень він домагався здобути прихильність одного з семінаристів, що ходив з німбом святості. Жюльєн прогулювався з ним по подвір'ї, покірливо слухаючи нестерпно нудні нісенітниці. Раптом небо нахмурилось, загуркотів грім, і святий семінарист, грубо відштовхуючи від себе Жюльєна, скрикнув:
— Слухайте, кожен за себе на цьому світі! Я не хочу, щоб мене громом побило: адже бог може спопелити вас, бо ви нечестивий, як Вольтер.
Стиснувши зуби від люті й звівши очі до неба, покресленого блискавками, Жюльєн скрикнув:
— Так нехай мене злива потопить, якщо я засну під час бурі! Спробуємо завоювати приязнь якогось іншого святенника. Пролунав дзвінок на урок священної історії, яку викладав абат Кастанед. Того дня він роз’ясняв в цим сільським хлопцям, наляканим тяжкою працею в й злиднями своїх батьків, що ота грізна в їхніх очах сила — уряд — користується реальною і законною владою тільки тому, що ця влада доручена уряду намісником божим на землі. Станьте достойні папської ласки святістю життя, покорою, будьте посохом у правиці його додав він, і ви одержите прекрасну посаду, де будете самі собі голова, незмінну посаду, за яку уряд платитиме вам третину, а дві третини даватиме ваша паства, покірна вашим , повчанням.
Закінчивши лекцію, пан Кастанед затримався у дворі.
- Справедливо кажуть про священика: який піп, така й парафія,— говорив він до учнів, що оточили його.— Я бачив на власні очі такі гірські парафії, в яких додаткові прибутки кюре більші, ніж у місті. I грошей чимало, не кажучи вже про вгодованих каплунів, яйця, свіже масло та безліч іншого добра. Священик там, безперечно, найперша особа, йому годять, запрошують на кожен святковий обід.
Як тільки пан Кастанед пішов до себе, учні поділились на групи. Жюльєн не пристав до жодної з них; його обминали, як паршиву вівцю. Він бачив, як у кожній групі учні один по одному підкидали монету, і коли той, що кинув, угадував — орел чи решітка, його товариші казали, що він незабаром дістане одну з таких прибуткових парафій.
Потім почали розповідати про всякі випадки. Якийсь молодий священик лише через рік після висвячення подарував служниці старого кюре прирученого кролика. Кюре запросив його до себе вікарієм, а через кілька місяців старий священик помер, і той посів його місце в гарній парафії. Другий домігся призначення наступником до старого кюре в багату містечкову парафію, бо завжди, коли старий паралітик сідав їсти, запобігливо розрізав йому смажене курчатко.
Як і всі молодики, де б вони не працювали, семінаристи перебільшують значення таких завбачливих хитрувань, бо в цьому є щось незвичайне, що захоплює юнацьку уяву.
І треба мені,— думав Жюльєн,— призвичаїтись до таких розмов». Коли не говорили про сосиски та про багаті парафії, то розмова ходила про світський бік церковних доктрин, про сутички між єпископами і префектами, мерами і кюре. Жюльєн бачив, як з'являлась у них ідея другого бога, але набагато могутнішого і страшнішого, ніж перший.
