Червоне і чорне - Стендаль

З того часу, як Жюльєн дістав нове призначення, ректор семінарії явно уникав розмовляти з ним без свідків. Це була з його боку обережність корисна як "учневі, так і учителеві; але це було й певне випробування. Суворий янсеніст Пірар дотримувався незмінного правила: коли, на вашу думку, людина чого варта, намагайтесь перешкоджати їй в усіх її бажаннях і прагненнях. Якщо вона має справжні достоїнства, то зуміє подолати чи обминути всі перешкоди.

Настав мисливський сезон. Фуке спало на думку прислати в семінарію від імені батьків Жюльєна оленя й

кабана. Туши тварин поклали на проході між кухнею ї трапезною. Там, ідучи обідати, і побачили їх усі семінаристи. З якою цікавістю вони розглядали їх! Вепр, навіть убитий, лякав молодших учнів,— вони обережно мацали його ікла. Цілий тиждень тільки про це й було розмови.

Подарунок Фуке, що ставив сім’ю Жюльєна на почесне місце в суспільстві, завдав смертельного удару заздрощам семінаристів. Жюльєн набув право на вищість, освячену добробутом. Шазель найбільш встигаючі семінаристи стали догоджати Жюльєну і мало не дорікали йому за те, що він не сказав їм, які заможні його батьки, і змусив їх виявити мимовільну неповагу до грошей.

Саме тоді відбувався рекрутський набір. Жюльєн, як семінарист, не підлягав призову. Це глибоко його схвилювало. «Значить, навіки минула хвилина, яка двадцять років тому дозволила б мені ступити на шлях героїв!»

Одного разу, прогулюючись на самоті в семінарському саду, він почув розмову мулярів, що лагодили зовнішню стіну.

— Ну ось, треба й нам іти в солдати, новий набір оголосили.

— Коли б той був, то чому б не піти: муляр ставав офіцером або й генералом — бачили такі випадки.

— Тепер уже не побачиш! — сама голота йде в солдати. Всякий, в кого є гроші, лишається вдома.

— Хто злидарем народився, той злидарем і залишаться, ось тобі й усе.

— А чи правду кажуть, що той номер? — запитав третій муляр.

— Це, бач, багатії так кажуть; той нагнав на них страху!

— Тепер не те, що було при тому. Тоді справи добре йшли! I подумати тільки, що його зрадили його ж маршали! От кляті зрадники!

Жюльєна трохи втішила ця розмова. Він пішов далі по алейці і, зітхаючи, говорив собі:

«Ось він, єдиний володар, якого народ не забуде!»

Надійшли іспити. Жюльєн відповідав блискуче: він бачив, що навіть Шазель хоче показати всі свої знання.

Першого дня екзаменатори, призначені славетним старшим вікарієм де Фрілером , були дуже невдоволені тим, що їм доводилося скрізь ставити на першому або принаймні на другому місці цього Жюльєна Сореля, про якого їм донесли, що він любимчик абата Ширара. В семінарії закладалися, що Жюльєн буде першим і в загальному екзаменаційному списку, а це дає почесне право обідати в монсеньйора єпископа.

Але якось у кінці іспиту, коли він відповідав про отців церкви, один лукавий екзаменатор, спитавши Жюльєна про святого Ієроніма та його палку прихильність до Цицерона, заговорив про Горація, Вергілія та інших світських авторів. Потайки від товаришів Жюльєн вивчив напам'ять багато рядків 8 цих авторів. В захопленні від своїх успіхів він забув, де вія знаходиться, і на повторне запитання екзаменатора з запалом став читати напам'ять і переказувати своїми словами оди Горація.

Екзаменатор хвилин з двадцять не заважав йому перебувати в цьому засліпленні, потім прибрав суворого вигляду і почав гірко докоряти йому за те, що він гаяв час на світську науку й набрався таких марних і гріховних думок.

— Я дурень, пане і ви маєте рацію,—- сказав Жюльєн скромно, врозумівши, що став жертвою підступу.

Ця каверза екзаменатора навіть у семінарії всім здалася підлого, але це не перешкодило тому, що абат де Фрілер, ця спритна людина, яка так вміло налагодила цілу мережу Безансонської конгрегації і чиї донесення в Париж наганяли жах на суддів, префекта і навіть на старших офіцерів гарнізону, поставив своєю владною рукою напроти прізвища Жюльєна № 198. Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеністу Пірару .

Вже десять років він докладав усіх зусиль для того, щоб усунути його з посади ректора семінарії. Абат Пірар сам додержувався тих правил поведінки, яких він навчав Жюльєна: був порий, благочестивий, не займався інтригами, ретельно виконував свої с зв’язки. Але Господь бог у гніві своєму дав йому жовчний темперамент, дуже чутливий до образ і зненависті. Жодна образа не проходила безслідно для його палкої душі. Він сто разів подав би у відставку, але вважав, що повинен залишитись на посаді, призначеній йому провидінням. «Я перешкоджаю розвиткові єзуїтизму та ідолопоклонства»,— казав він собі.

Перед тим як почались іспити, він, мабуть, місяців зо два не розмовляв з Жюльєном, а проте захворів на цілий тиждень, коли в офіційному повідомленні про наслідки іспитів побачив № 198 напроти прізвища учня, якого вважав гордістю семінарії. Єдина втіха для цієї суворої людини була в тому, щоб якнайпильніше стежити за Жюльєном. Він з великою радістю побачив, що той не виявляє ні гніву, ні бажання помститися, ні зневіри.

Через кілька тижнів Жюльєн одержав листа і весь затрепетав: на конверті був штемпель Парижа. «Нарешті,— подумав він,— пані де Реналь згадала свою обіцянку». Якийсь пан, що підписався Поль Сорель і назвався його родичем, посилав йому чек на п'ятсот франків. У листі було написано, що, коли Жюльєн буде й далі так успішно вивчати добрих латинських авторів, він щороку діставатиме таку саму суму.

«Це вона, це її добрість! — зворушено подумав Жюльєн.— Вона хоче втішити мене; але чому немає жодного дружнього слова?»

Він помилявся щодо цього листа. Пані де Реналь, піддавшись впливові своєї подруги, пані Дервіль, цілком поринула в глибоке каяття. Мимоволі вона часто думала про дивного юнака, зустріч з яким збурила все її життя, але нізащо не наважилась би написати Жюльєнові.

Якби ми висловлювались семінарською мовою, то, напевне, назвали б чудом одержання п'ятисот франків і сказали б, що небо обрало саме пана де Фрілера для того, щоб зробити Жюльєнові цей дарунок.

Двадцять років тому пан абат де Фрілер, прибув до Безансона з єдиною убогою валізкою, в якій, кажуть люди, і містилося все його майно. Тепер він був одним із найбагатших власників окрути. За час свого поступового збагачення абат де Фрілер купив половину одного маєтку, другу половину якого дістав у спадщину пан де Ла-Моль.