Ігри долі - Іванна Боразан

його чекають найдорожчі йому люди. Залишається тільки одна перепона: він кіллер. Його руки в крові, хоч і покидьків, але все одно людей. Як відреагує Аня дізнавшись, що руки, які будуть її пестити, безжально позбавляли людину життя? Що зробить, коли дізнається, що його найняли для її вбивства? Чи захоче зрозуміти й простити? Чи переживе він втрату ще одної коханої жінки? Над цим питанням Андрій не хотів думати. Точніше був упевнений, що зробить усе можливе й неможливе, аби не втратити її. Здатен Землю перевернути, лиш би вона не покидала його. Він хоче бути з Анною, а інше не має значення. Лиш одне має значення: його робота. Але віднині і назавжди він відрікається від неї. Стане достойним такої жінки, як Аня. Та коли почув, що вона хоче піти куди-небудь, аби подалі від нього, його плани наче рукою зняло і тому грубо сказав: «Ти нікуди не підеш». Та потім зрозумівши, що вона тікає не від нього, а від страху перед невідомим їй почуттям, що кохає його і не хоче приносити страждань, його серце знову наповнилося теплом. Тихенько і лагідно, наче комплімент, промовив: «Дурненька», і його руки самі потягнулися до обіймів. ХХІ

— Будь стриманішим, — з легким грайливим докором говорила Аня своєму коханому. — Марія може побачити. Що вона подумає про нас?

— Що ми дуже і дуже закохані, — говорив Андрій без перестанку, цілуючи обличчя Ані.

— Але ж не посеред вітальні! — не вгамовувалася дівчина.

— Може, підемо до мене в кімнату? — тихенько і спокусливо мовив Ані на вушко. А в підтвердження своїх слів легенько прикусив його мочку.

Ніколи б Аня не повірила, що Андрій може настільки змінитися. Від попереднього його майже нічого не залишилося. Став більше проводити часу вдома. Разом з тим зникла і додаткова робота, яка відбирала багато часу. Тепер він витрачав його на Аню. Зробився таким ніжним і ласкавим, що іноді Ані й Марії здавалося, що перед ними закоханий юнак, а не чоловік сорока років. Він наче помолодів. Вічно тривожні й холодні очі тепер сяяли щастям.

Від цих слів Аню наче підкосили. Ноги стали ватними, а низ живота наповнився жаром. Їй так хотілося прийняти цю пропозицію. Але здоровий глузд їй говорив поки що цього не робити. Та й що про неї подумає Марія. Буде соромно потім дивитися їй в очі. Тому Аня також грайливо промовила:

— Не спокушай мене. Бо візьму і погоджуся, — сміючись, додада вона.

Та Андрія не обманути цією веселою балаканиною. Він бачив, як вона боролася з бажанням. І на якусь мить був упевнений, що Аня погодиться, але … Він також не буде поспішати. Все станеться тоді, коли має статися, і вони обоє відчують цю мить.

— А от і ви, — радісно промовила Марія, побачивши голубків на території кухні. — Я якраз закінчую сніданок. Так що умивайте руки і сідайте за стіл. Ви не проти поснідати на кухні.

Андрій з Анною обмінялися поглядами і жестом показали, що не проти.

Тепер цієї офіційності не потрібно. Їсти у вітальні. Аня стала майже членом сім’ї, тому зайві клопоти ні до чого. Та й тоді ніхто б не дорікнув їй за негостеприїмність. Просто Марії так хотілося побачити у своєму домі гостей. Вітальна повна людей, а стіл заповнений різноманітними стравами. Донедавна Аня вважалася їхньою гостею. А до гостей потрібне відповідне ставлення. Тому щораз накривали для трапез у вітальні, тепер буде на кухні. Це дуже якось по- домашньому, ти почуваєшся як у себе вдома. Марія хотіла дати зрозуміти це Ані. Як би не склалися обставини в майбутньому, Марії внутрішній голос підказував, що їхнє кохання чекає ще багато випробувань, але вона все одно вважає її членом своєї маленької сім’ї. Та Марія сумнівалася, що Аня зрозуміла цей натяк. Всі її думки і погляди були поглинуті її братом. Вони точно дві половинки, які не хотіли розлучатися ні на мить. Марія була дуже рада за них і вдячна Анні за брата. Таким вона його бачила, коли вони були разом з Оленою. Олена… Аня… вони чимось нагадують одна одну. Невже Андрій захотів повернути собі дружину у образі Ані? Їй не хотілося так думати, але вони вже пустили зародок сумніву у допитливу голову Марії. Але побачивши, як ці закохані люди дивляться один на одного, заставила себе не забивати голову дурницями і знову взялася за роботу.

Аня нарешті відволіклася від предмету свого обожнювання і поспішила допомагати Марії. Розклала прибори і налила в склянки соку. Марія розклала яєшню, картопляне пюре й відбивні, поставила тарілку з салатом на стіл. Усі дружно всілися за стіл і прийнялися за їжу.

Усе зробилося іншим. Інший світ, інші люди, інше бачення. Забулися проблеми, переживання й острахи. Залишилися любов, захоплення й надія. Ніби підлітки, Андрій з Анною насолоджувалися своїм коханням. Час зупинявся, коли вони у двох, й неймовірно помало йшов, коли вони були змушені розлучитися. Лише Марія залишалася «тверезою». Її ніяк не полишала думка про те, що брат хоче замінити свою покійну дружину дівчиною, так схожою на неї. Кілька разів вона хотіла поговорити з ним, але ніколи йому не вистачало часу дослухати до самого головного. Можливо, так і краще, адже він може це і не усвідомлює. Це гра його підсвідомого. А відкривши на це очі, може його травмувати та й не лише його. По собі це залишить два розбиті серця. Андрій не захоче бути з Анною, знаючи, що не любить її по- справжньому, а лише її образ. Обом це принесе біль. Краще хай усе залишиться як є. І що дасть Бог, то і буде…

ХХІІ

Теплий літній вечір. Запахи трав, а головне солонуватий запах моря. Щось до болю знайоме й одночасно таке далеке. Так вже ніби було, але відчуття нові.

Зоряне небо поглинуло всі думки дівчини,