Престиж - Крістофер Пріст

Згодом Тесла запросив мене здійснити ще одну коротку прогулянку.

— Прийміть мої вітання, сер. Ви сміливець,— сказав він, щойно ми вийшли надвір.

— Я просто стримував свої емоції,— заперечив я.

Тесла розповів, що багатьом відвідувачам лабораторії пропонували взяти участь в аналогічних експериментах, але мало хто наважився протистояти несамовитій силі електричних розрядів.

— Можливо, вони не були на ваших лекціях,— припустив я.— Я розумію, що ви не ризикували би ні власним життям, ні життям людини, яка приїхала з Великої Британії, щоб зробити вам ділову пропозицію.

— Звісно ні,— погодився Тесла.— Мабуть, настав час обговорити наші справи. Чи не були б ви такі ласкаві поділитися вашим задумом?

— Ну… я не знаю…— почав я й осікся, добираючи слова.

— Ви хочете вкласти кошти в мої дослідження?

— Ні,— чесно зізнався я.— Я знаю, що вам вистачає інвесторів.

— Правильно. Хоча деякі з них вважають, що зі мною

важко співпрацювати і більшість моїх дослідів не принесуть швидкого прибутку. Саме тому між нами виникали конфлікти в минулому.

— Ризикну припустити, що не тільки в минулому. Коли ми з вами розмовляли востаннє, ваші думки були явно зайняті містером Морганом.

— Відносини з містером Дж. П. Морганом справді турбують мене.

— Містере Тесла, скажу прямо: я — заможна людина. Маю надію, що допоможу вам.

— Але ж інвестиції вас не цікавлять.

— Мене цікавить покупка,— уточнив я.— Я волів би, щоб ви виготовили для мене електричну апаратуру, і, якщо ми дійдемо згоди щодо ціни, я залюбки заплачу вам за роботу.

Ми гуляли по краю розчищеного плато, на якому розташовувалася лабораторія. Аж тут Тесла зупинився. Він завмер у театральній позі, замислено роздивляючись зарослий деревами схил гори, що височів попереду.

— Яка саме апаратура вам потрібна? — мовив він.— Ви ж бачили, що я здійснюю теоретичну, експериментальну роботу. Жоден із моїх винаходів не продається, і все, що я наразі використовую, є безцінним для мене.

— Незадовго до від’їзду з Англії,— сказав я,— я прочитав про ваші розробки в «Таймз». У статті зазначалося, що ви теоретично довели можливість передачі електрики по повітрю і найближчим часом плануєте продемонструвати цей принцип.— Поки я говорив, Тесла пронизував мене суворим поглядом, але я надто відверто виявив свій інтерес, тож довелося провадити далі.— Судячи з усього, чимало ваших колег-науковців стверджують, що це неможливо, але ви впевнені у своїй правоті. Чи це правда?

Поставивши останнє запитання, я зазирнув йому у вічі й побачив разючу зміну. Обличчя Тесли набуло жвавого, зацікавленого виразу.

— Так, це чистісінька правда! — скрикнув він і збуджено заходився пояснювати свій задум, який я не зо­всім розумів.

Жодна сила не могла зупинити його! Швидко й схвильовано розмовляючи, він зірвався з місця і помчав в обраному нами напрямку. Я прискорив ходу, аби не відстати від нього. Ми здалеку обійшли лабораторію, і звідусіль було видно увінчаний сферою шпиль. Тесла кілька разів указав на нього під час своєї промови.

Якщо я не помиляюсь, суть сказаного була така. Він давно встановив, що найбільш ефективний спосіб передачі багатофазного струму — збільшити величину напруги й транспортувати його надміцними кабелями. Тепер він був готовий продемонструвати, що зростання напруги призведе до багаторазового збільшення частоти струму, внаслідок чого відпаде необхідність у використанні кабелів. Струм випромінюватиметься в простір і ширитиметься повітрям, аж доки його не уловлять спеціальні приймачі чи детектори й не пус­тять у хід.

— Подумайте лишень про перспективи, що відкриваються перед нами! — оголосив Тесла.— Будь-які речі, механізми, життєві блага — уявні чи вже відомі людству — можна буде отримати завдяки електроенергії, що черпатиметься прямо з повітря!

Слухаючи його, я згадав мого нещодавнього попутника Боба Танхауса, помітивши комічну подібність між ними. Тим часом Тесла захоплено перелічував можливі варіанти застосування електроенергії: світло, тепло, гарячі ванни, їжа, будинки, розваги, автомобілі… передбачалося, що ми — загадковими й неймовірними способами — здобуватимемо всі ці розкоші з допомогою електрики.

— Чи досягли ви якихось успіхів у ваших дослідах?

— Аякже! На експериментальному рівні, само собою, але інші люди, якщо забажають, зуміють відтворити мої експерименти за контрольованих умов. Це реальність, а не плід моєї уяви! За кілька років я зможу генерувати електроенергію для всього світу так само, як роблю це зараз для Баффало й Колорадо-Спрінгз.

Ми двічі обійшли лабораторію, поки він виливав на мене бурхливий словесний потік. Я крокував з ним в унісон, терпляче чекаючи, коли ейфорія науковця згасне. Було очевидно, що такий розумний чоловік, як Тесла, рано чи пізно повернеться до теми, яку я порушив раніше. Так і сталося.

— Чи правильно я зрозумів вас, містере Енджер? — спитав він.— Ви хочете придбати це обладнання?

— Ні, сер,— відказав я.— Мене цікавить інша апаратура.

— Я приділяю весь свій час роботі, про яку розповідав вам.

— Розумію, містере Тесла. Але я шукаю щось нове. Скажіть: якщо електрична енергія передається на відстань, чи можна схожим чином транспортувати матерію?

Рішучість, з якою він відповів, здивувала мене:

— Енергія і матерія — два вияви тієї самої сутності. Гадаю, вам це відомо?

— Так, сер,— підтвердив я.

— Тоді ви знаєте відповідь. Щоправда, я маю визнати, що не бачу сенсу транспортувати матерію.

— А ви могли би винайти апарат, призначений для таких цілей?

— Яка маса об’єкта, що підлягає транспортуванню? Вага? Розмір?

— Щонайбільше двісті фунтів,— відповів я.— Що ж до розміру… максимальна висота — два ярди.

Він перебив мене порухом руки.

— Скільки грошей ви пропонуєте?

— А скільки ви просите?

— Мені терміново потрібні вісім тисяч доларів.

Я не стримав сміх. Ця сума перевищувала заплановані мною витрати, але все одно здавалася прийнятною. Тесла стривожено зиркнув на мене й відступив назад, імовірно подумавши, що я збожеволів. Однак наступної миті ми обіймалися на обдуваному всіма вітрами плато, плескаючи один одного по плечах. Як добре, що нам поталанило зустрітися! Я шукав його, а він — мене!

Щойно ми відійшли й потиснули один одному руки на знак досягнутої згоди, як десь у горах загуркотів грім і прокотився повз нас, відлунюючи в тіснинах.

14 липня 1900

Тесла нав’язує мені більш суворі умови, ніж передбачалося. Я маю заплатити йому не вісім, а десять тисяч доларів — солідна сума, як не крути. Здається, він — як і всі прості смертні — дотримується принципу «Ранок покаже, що вечір не скаже», оскільки вранці обміркував мою пропозицію і вирішив, що восьми тисяч вистачить лише на покриття дефіциту, що утворився в його бюджеті ще до мого приїзду. Моє замовлення коштуватиме дорожче. Крім того, він вимагає чималий аванс готівкою. Я можу наскребти три тисячі готівкою і ще три — в облігаціях на пред’явника, але решту грошей доведеться переправляти з Англії.

Тесла охоче погодився на такий варіант оплати.

Сьогодні він докладніше розпитав мене, чого саме я потребую від нього. Він не цікавиться магічним ефектом, якого я хочу досягти, а зосереджується виключно на практичних питаннях. Розмір апаратури, джерело живлення, необхідна вага, вимоги до портативності.

Я захоплююсь його аналітичним розумом. Портативність — єдина характеристика, що не спала мені на думку, хоча цей фактор є надзвичайно важливим для фокусника, що гастролює.

Він уже накреслив перші плани начорно й звелів мені провести кілька днів у Колорадо-Спрінгз, поки він поїде до Денверу, щоб купити необхідні деталі.

Реакція Тесли