Престиж - Крістофер Пріст

19 серпня 1900

Сьогодні вранці, коли Гілпін привіз мене до лабораторії, я побачив, що Тесла перебуває в пригніченому настрої.

— Боюсь, що мені доведеться засмутити вас,— сказав він, коли ми підійшли до дверей.— Попереду багато роботи, а я знаю, що ви маєте терміново повертатися до Британії.

— Що трапилося? — спитав я, задоволений бодай тим, що вчорашня сварка лишилася в минулому.

— Я вважав, що працювати з живими організмами буде легше легкого. Адже їхня структура є набагато простішою. Жива матерія як така містить крихітну кількість електрики. Я припустив, що достатньо буде посилити цю енергію. Гадки не маю, чому в мене нічого не ви­йшло. Усі розрахунки збігаються. Заходьте й переконайтеся самі.

Увійшовши до лабораторії, я помітив, що містер Еллі став у бойову стійку, в якій я навіть не міг його уявити. Він завмер в агресивній позі, схрестивши руки на грудях і випнувши підборіддя вперед,— справжній воїн, готовий захищатися. Поряд із ним, на лавці, стояла невеличка дерев’яна клітка, де мирно спала крихітна чорна кішечка з білими лапками та вусами.

Коли я переступив поріг, його погляд був спрямований на мене, тож я мав привітатися:

— Добрий ранок, містере Еллі.

— Сподіваюсь, ви цього не дозволите, містере Ен­джер! — вигукнув Еллі.— Я погодився принести кішку моїх дітей, коли мені твердо пообіцяли, що їй не завдадуть шкоди. Учора ввечері містер Тесла дав цілковиту гарантію. А тепер він замислив піддати нещасну тварину досліду, який неодмінно вб’є її.

— Мені прикро це чути,— мовив я до Тесли.

— Мені теж. Невже ви думаєте, що я настільки жорстокий, що здатен мучити найгарніші божі створіння? Ходіть сюди.

Він повів мене до обладнання, і я відразу звернув увагу на те, що за ніч апарат був повністю перебудований. Не дійшовши одного чи двох футів, я з огидою відсахнувся. Довкола були розкидані близько шести величезних вусатих тарганів із лискучими чорними панцирами. Ніколи в житті я не бачив таких потвор.

— Вони мертві, Енджер,— сказав Тесла, побачивши мою відразу.— Трупи не кусаються.

— Саме так, мертві! — втрутився Еллі.— У тому-то й річ! Він хоче, щоб я ризикував життям нашої кішки.

Я не відводив очей від гігантських страхітливих комах, побоюючись, що якась із них подасть ознаки життя, і знову відступив назад, коли Тесла підчепив одного таргана носком чобота й перевернув, аби я міг краще розгледіти його.

— Здається, я винайшов машину для вбивства тарганів,— ледь чутно пробурмотів Тесла.— І мені дуже ­сумно, бо вони теж є божими створіннями. Я не мав наміру створювати апарат, що позбавлятиме когось

життя.

— Де ж тут помилка? — запитав я у Тесли.— Вчора ви не сумнівалися у своїй правоті.

— Я рахував і перераховував десятки разів. Еллі теж перевірив. Це кошмар, що переслідує всіх винахідників: незбагненна розбіжність між теорією і практикою. Мушу визнати, я збентежений. Зі мною таке ніколи не траплялося.

— Чи можна подивитися на ваші розрахунки? — спитав я.

— Звісно, але навряд чи вони щось вам скажуть, якщо ви не є математиком.

Тесла й Еллі принесли масивний гросбух із відривними аркушами, де були занотовані всі математичні обчислення, і ми втрьох надовго заглибилися в читання. Тесла якомога доступніше описав мені принципи, покладені в основу розрахунків, і розтлумачив отримані результати. Напустивши на себе розумний вигляд, я кивав головою і лише тоді, коли його лекція добігала кінця, зосередився на результатах і зметикував, що й до чого. Мене осяйнула здогадка.

— Ви сказали, що так визначається відстань переміщення?

— Це змінна величина. Заради цілей експерименту я задав відстань у сто метрів, але вона має суто теоретичне значення. Наскільки вам відомо, жоден об’єкт, який я намагався перемістити в просторі, навіть не рушив із місця.

— А це що за параметр? — Я тицьнув пальцем в інший рядок.

— Кут у градусах стосовно до вершини енергетичної воронки. І знову ж таки зазначу, що йдеться про умовність, теоретичну розробку.

— Чи встановили ви кут підвищення? — поцікавився я.

— Цей показник мені не потрібен. Доки апарат не запрацює належним чином, я цілюсь у повітря, на схід від лабораторії, де простирається пустка. От тільки необхідно слідкувати, щоб рематеріалізація не відбулася в точці, що вже зайнята іншою масою. Мені навіть страшно уявити, що може статися.

Я задумливо дивився на охайно виписані формули. Не знаю, як це сталося, але раптом мені відкрилася істина. Я вибіг із лабораторії і почав удивлятися у східному напрямку від дверей. Як і сказав Тесла, там була пуст­ка, оскільки плато максимально звужувалося і ­метрів за десять від дороги схил круто обривався вниз. Я квапливо наблизився до урвища. Крізь листя дерев проглядала знайома стежка, що збігала з гори.

Повернувшись до лабораторії, я рушив прямісінько до своєї дорожньої торби, дістав звідти залізний стрижень, знайдений напередодні, і простяг його Теслі.

— Якщо не помиляюсь, це ваш експериментальний об’єкт? — спитав я.

— Саме так.

Я розповів, де й коли знайшов цей предмет. Він метнувся до апаратури, де лежав забутий дублікат (винахідник надав перевагу бідолашним тарганам). Тесла поклав другий стрижень поряд із першим, і ми з Еллі були вражені абсолютною подібністю.

— Погляньте на ці відмітини, містере Енджер! — бла­гоговійно видохнув Тесла, легенько торкаючись хрещатої подряпини.— Я наніс їх для ідентифікації об’єкта, аби мати підстави довести, що він був перенесений в про­сторі.

— Об’єкт сам себе скопіював! — скрикнув Еллі.

— Сер, повторіть, будь ласка, де саме ви його зна­йшли? — мовив до мене Тесла.

Я вивів двох учених із лабораторії і докладно все пояснив, указуючи вниз. Тесла мовчки стояв, поринувши в роздуми. Потім звелів:

— Я маю оглянути це місце! Відведіть мене туди! — Він розвернувся до Еллі.— Принесіть теодоліт і рулетку. Мерщій!

Він почав спускатися стрімким схилом, обхопивши мій лікоть і благаючи мене точно визначити місце знахідки. Я гадав, що зможу швидко дістатися мети, але в міру того, як ми просувалися далі, моя впевненість слабшала. Величезні дерева, уламки скель, лісова підстилка з низького чагарнику — скрізь були однакові краєвиди. На додачу Тесла бурхливо жестикулював і буботів щось незрозуміле мені на вухо, заважаючи зосередитися.

Урешті-решт я зупинився біля вигину дороги, де росла дуже висока трава. Невдовзі нас наздогнав Еллі і за вказівкою Тесли встановив теодоліт. Ретельно виконавши кілька вимірювань, Тесла забракував це ­місце.

Десь за півгодини ми визначили іншу ймовірну ділянку — точно на схід від лабораторії, хоча, звісно, значно нижче. Однак, враховуючи той факт, що схил був крутим, а залізний стрижень, ударившись об землю, підстрибував і перекочувався, видавалося логічним, що він зупинився тут. Тесла був явно задоволений і дорогою назад замислився про щось своє.

Я теж напружено мізкував. Щойно ми повернулися до лабораторії, я спитав:

— Чи можу я запропонувати вам дещо?

— Я дуже вам зобов’язаний, сер,— відказав Тесла.— Кажіть усе, що забажаєте.

— Оскільки ви маєте можливість калібрувати апаратуру, а не просто транспортувати об’єкти повітрям у східному напрямку, чому б вам не спробувати переміщувати їх на коротші відстані? Скажімо, в межах лабораторії або на прилеглу ділянку?

— Наші думки збігаються, містере Енджер!

Я вперше бачив його таким веселим і бадьорим. Вони