Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

Щодо коротенької розмови, то потрібне для неї приладдя вільно вміщується в кишені чи під пахвами, а вдома вона взагалі не є проблемою. В помешканнях, де відбуваються побачення послідовників цієї науки, повнісінько різних речей, і співбесідники завжди мають на похваті все, що може здатися для їхніх хитромудрих балачок.

З другого боку, цей винахід міг би заступити міжнародну мову, бо міміка — річ зрозуміла для всіх націй, а речі — скрізь зовсім або майже однакові, і тоді посланці можуть порозумітися з першим-ліпшим монархом або міністром, мови яких вони зовсім не знають.

Був я і в школі математики, де викладач навчає учнів за методом, що його важко уявити у нас в Європі. Теореми й доведення їх пишуться на тоненьких облатках чорнилом, зробленим з порошку проти головного болю. Учень натщесерце ковтає облатку і протягом трьох днів живиться лише хлібом та водою. Коли облатка перетравлюється, чорнило разом із кров'ю переходить у мозок і вносить туди ж і теорему. На жаль, наслідки цієї системи не відповідають сподіванкам почасти через те, що закралась якась помилка у визначенні суміші чи пропорцій складових частин чорнила, а почасти й через зледащіння самих учнів. Та облатка така несмачна, що хлопці стараються виплюнути її раніше, ніж вона почне діяти, а до того ж їх не можна вмовити утримуватися від їжі так довго, як приписано.

Розділ VI

Подальший опис Академії. Автор пропонує деякі вдосконалення, що їх приймають із вдячністю.

Школа політичних прожектерів справила на мене погане враження. Професори її, по-моєму, скидаються на божевільних, а таке видовище завжди засмучує мене. Ці невдахи пропонували винайти способи переконати монархів вибирати своїх улюбленців із числа людей розумних, здібних та доброчесних; навчити міністрів зважати на благо суспільства; винагороджувати чесноти, великі здібності та видатні заслуги; навчити царів розуміти свої власні інтереси, базуючи їх на інтересах народу; на урядовців призначати осіб, гідних своєї посади. Вони плекали багато ще й інших нездійсненних і диких химер, які ніколи доти не спадали на думку нікому з мислячих людей, і я зайвий раз пересвідчився в справедливості старого спостереження, що на світі нема такого незвичайного та безглуздого, чого дехто з філософів не захищав би як істину.

Проте я мушу визнати, що не всі в цій частині Академії були химерниками. Там був один надзвичайно талановитий доктор, який чудово знався на природі та системах керування. Ця славетна особа вельми корисно витрачала свій час, знаходячи ліки проти всіх хвороб, на які недужають урядові органи, з одного боку, через хиби та вади самих урядовців, а з другого — через розбещеність тих, хто мусить їх слухатись. І дійсно, відколи геть усі письменники і вчені визнають цілковиту схожість між природним тілом і організмом політичним, безперечним стає, що й запобіжні засоби, і засоби лікування їхніх хвороб мають бути однакові. Ми знаємо, що сенатори і члени високих зборів нерідко запалюються і бувають занадто балакучими та не в доброму настрої. Вони часто хворіють на біль голови, а надто серця, на конвульсії, коли їм болісно корчить нерви та мускули обох рук і особливо правої, на сплін, нетравлення шлунка, запаморочення та марення, на золотушні пухлини, повні смердючого гною, на відригування кислим, на вовчий апетит та розлиття жовчі, не кажучи вже про інші хвороби, про які не варто згадувати.

Тому доктор цей пропонує, щоб під час засідань сенату протягом перших трьох днів у залі були присутні медики, які щовечора (по закінченні дебатів) мацали б пульс кожному сенаторові, а потім, порадившись і докладно обговоривши характер кожної недуги та способи лікування, на четвертий день поверталися до зали засідань уже з аптеками та потрібними ліками. Перш ніж сенатори почнуть засідати знову, лікарі мають дати кожному з них, залежно від хвороби, легкого пом'якшувального, проносного, очисного, роз'їдного, паліативного, лаксативного; ліків проти головного болю, проти жовтяниці, проти греця, проти харкотиння, проти глухоти і на наступному засіданні, залежно від дії ліків, повторити, змінити або припинити вживання їх.

Цей проект не може коштувати дорого суспільству і, на мою скромну думку, буде, мабуть, дуже корисним, бо прискорить проведення справ у тих країнах, де сенат бере якусь участь у законодавстві; він породить одностайність, скоротить дебати, розкриє кілька ротів, тепер закритих, і закриє куди більшу кількість розкритих, вгамує запал молодої людини і виправить завелику черствіть старої; збудить тюхтіїв і заспокоїть дратівливих.

Знову ж таки: всі скаржаться, що улюбленці монархів завжди мають коротку та ледачу пам'ять, і цей доктор пропонує, щоб кожен допущений до першого міністра, коли перекаже йому коротенько та ясно свою справу, відходячи, дав йому цибульки, або штовхнув у живіт, або наступив на мозоль, або тричі потягнув за обидва вуха, або вколов голкою крізь штани, або до синця ущипнув за руку і тим не дав міністрові забути про його справу. Таку операцію треба повторювати кожного приймального дня, доки справу не розв'яжуть остаточно або категорично відмовлять задовольнити прохання.

Він пропонує також, аби кожен сенатор, висловивши на великій національній раді свою думку й захистивши її, неодмінно голосував би за прямо протилежну, бо наслідок голосування неодмінно буде тоді кращим для загального добра.

Аби примирити ворожі партії, коли суперечки між ними стають занадто запеклими, він рекомендує такий дивний спосіб: взяти з кожної сторони по сто лідерів і посадовити їх парами один проти одного, добираючи в пари людей по змозі з головами однакового розміру. Далі двоє хірургів мусять воднораз розпиляти їм потилиці так, щоб рівно навпіл поділити їхні мізки, і негайно ж прикласти потилицю кожного до передньої частини голови його партійного супротивника. Робота, звичайно, вимагає деякої точності, але професор запевняв, що коли операцію буде зроблено добре, то одужання забезпечене. Аргументує він так: дві половини мозку, змушені дискутувати про якесь питання, в порожнині одного черепа незабаром порозуміються й дадуть поміркованість та правильність мислення, такі бажані в головах тих, які вважають, ніби вони з'явилися на світ спеціально для того, щоб стежити за його рухами та керувати ними. Що ж до різниці мізків — якісної чи кількісної — у проводирів партій, то, як запевняв нас на підставі своєї практики доктор, це — суща дрібниця.

Я чув палкі дебати двох професорів із приводу найвигіднішого та найефективнішого способу діставати гроші, не чинячи прикрості населенню. Один твердив, що найсправедливіше буде оподаткувати пороки та дурість, і хотів, щоб розмір податку на кожного встановлювало журі з сусідів. Другий додержувався діаметрально протилежного